Справа № 751/1680/21
Провадження № 4-с/752/98/25
Іменем України
12 серпня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Слободянюк А.В.,
за участю секретаря - Білас С.В.,
представника скаржника - Єрмоленко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , головний державний виконавець Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Задорожна Тетяна Андріївна, на дії головного державного виконавця, -
встановив:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , головний державний виконавець Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Задорожна Т.А.
Скарга обґрунтована тим, що 08 листопада 2024 року постановою головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Яковенко Т.І. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №751/1680/21, виданого 19 вересня 2024 року Голосіївським районним судом міста Києва, про встановлення адаптивного періоду зустрічей матері ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом шести місяців з дня набрання рішенням законної сили, а саме: перших п'ять місяців кожної першої та третьої суботи кожного місяця з 10 години до 15 години в місті Києві в присутності батька ОСОБА_1 ; кожної другої неділі кожного місяця з 12 години до 17 години в місті Києві в присутності батька ОСОБА_1 ; кожної четвертої неділі кожного місяця з 11 години до 16 години в місті Чернігові в присутності ОСОБА_1 ; шостий місяць першої та третьої суботи з 10 години до 15 години в місті Києві без присутності батька ОСОБА_1 ; другої неділі з 11 години до 16 години в місті Чернігові в присутності батька; четвертої неділі з 11 години до 16 години в місті Чернігові без присутності батька ОСОБА_1 . Зобов'язано батька ОСОБА_1 забезпечувати зустрічі малолітньої дитини ОСОБА_1 з матір'ю.
Згідно з актом державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Задорожної Т.А. від 21 грудня 2024 року, при примусовому виконанні виконавчого провадження № НОМЕР_1, встановлено, що боржник разом з дитиною не з'явився за місцем, призначеним державним виконавцем. У телефонній розмові повідомив, що перебуває на стаціонарному лікуванні. У подальшому надіслано на месенджер Viber клопотання про відкладення та надано довідку з медичного закладу. Рішення суду не виконано ОСОБА_1 .
Зазначає, що дійсно через раптове погіршення стану здоров'я, він був госпіталізований до Київської клінічної лікарні №12 у м. Києві 20 грудня 2024 року. Лікарі діагностували йому гостру тахікардію серця, гіпертензивний криз, який вимагав негайного стаціонарного лікування.
20 грудня 2024 року він направив на електронну пошту Голосіївського відділу ДВС у місті Києві клопотання про відкладення виконавчих дій, у зв'язку з його госпіталізацією.
Отже, головному державному виконавцю Задорожній Т.А. на момент складання акта було відомо, що боржник перебуває на стаціонарному лікуванні з 20 грудня 2024 року, однак державний виконавець не встановила наявності факту відсутності поважних причин невиконання боржником рішення суду у встановлений строк.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд:
- визнати незаконними дії головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Задорожної Т.А. під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1, якою проігноровано, що боржник не мав можливості виконати судове рішення 21 грудня 2024 року через поважні причини - термінову госпіталізацію в Київську міську лікарню №12 з 20 грудня 2024 року по 25 грудня 2024 року, яка була зафіксована в акті від 21 грудня 2024 року, але не визнана виконавцем поважною причиною;
- скасувати акт державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1 від 21 грудня 2024 року, оскільки він складений без урахування поважних причин невиконання судового рішення;
- зобов'язати головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Задорожну Т.А. врахувати поважні причини невиконання судового рішення (госпіталізацію боржника з 20 грудня 2024 року по 25 грудня 2024 року у разі відновлення виконавчого провадження або в інших пов'язаних виконавчих провадженнях.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року скасовано ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року прийнято скаргу до розгляду та призначено розгляд скарги на 12 серпня 2025 року в судовому засіданні з викликом учасників справи.
У судове засідання 12 серпня 2025 року з'явилася представник скаржника Єрмоленко О.О. Вимоги скарги підтримала та просила задовольнити, з підстав зазначених у скарзі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали скарги, цивільної справи, суд дійшов до наступного висновку.
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі- Заказ 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 6 статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною, державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
З огляду на статтю 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом вказаної статті Закону виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону.
У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Аналогічні вимоги містяться у пункті 10 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, яким визначено, що у разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, який підписується сторонами виконавчого провадження, та ухвалює постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону.
Таким чином з урахуванням норми статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції державний виконавець повинен скласти акт, метою якого є встановлення факту виконання судового рішення, або факту невиконання судового рішення.
Законом «Про виконавче провадження» чітко встановлений перелік дій, що вчиняє виконавець при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною.
Статтею 7 розділу ХІ Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону відповідно до якої за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
За змістом частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та ухвалює рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п. 15 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна суб'єктів оціночної діяльності суб'єктів господарювання.
Пунктом 6 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 передбачено, що при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
Відповідно до пунктів 5, 6 розділу ІІ Інструкції залучення виконавцем інших органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, фізичних осіб при примусовому виконанні рішень здійснюється у разі, якщо їх присутність може сприяти своєчасному й повному виконанню рішень. Залучення у виконавчому провадженні відповідних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та фізичних осіб (крім понятих) здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови про залучення цих осіб. У цій постанові обов'язково зазначаються опис причин, що зумовили необхідність залучення, час та місце здійснення виконавчих дій, а також інші необхідні відомості. Копія постанови надсилається відповідному органу, установі, організації, суб'єкту господарювання, особі не пізніше наступного дня з дня її винесення, але не пізніше ніж за три дні до запланованих заходів.
Складання акта, як організаційна форма вчинення виконавчих дій, передбачена і пунктом 8 розділу І Інструкції, за змістом якого акт виконавця - це документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Вимоги до форми та змісту акта державного виконавця встановлені вказаним пунктом Інструкції, а саме: текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.
Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.
Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року та постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління у справах дітей Чернігівської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю, відібрання дитини, задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_1 , з його матір'ю ОСОБА_2 .
Відібрано в ОСОБА_1 малолітню дитину - ОСОБА_1 , та передано матері ОСОБА_2 .
Встановлено адаптивний період зустрічей матері ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили, а саме:
- перших п'ять місяці кожної першої та третьої суботи кожного місяця з 10 години до 15 години в місті Києві в присутності батька ОСОБА_1 ; кожної другої неділі кожного місяця з 12.00 години до 17.00 години в місті Києві в присутності батька ОСОБА_1 ; кожної четвертої неділі кожного місяця з 11.00 години до 16.00 години в місті Чернігові в присутності батька ОСОБА_1 ;
- шостий місяць першої та третьої суботи з 10 години до 15 години в місті Києві без присутності батька ОСОБА_1 ; другої неділі з 11:00 години до 16:00 години в місті Чернігові в присутності батька ОСОБА_1 ; четвертої неділі з 11:00 години до 16:00 години в місті Чернігові без присутності батька ОСОБА_1 .
Зобов'язано батька ОСОБА_1 забезпечувати зустрічі малолітньої дитини ОСОБА_1 з матір'ю ОСОБА_2 в місті Києві та в місті Чернігові.
Виконання рішення суду в частині визначення місця проживання та відібрання дитини відстрочити на час дії адаптивного періоду - 6 (шість) місяців.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління у справах дітей Чернігівської міської ради про визначення місця проживання дитини, з батьком відмовлено.
Постановою головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Яковенко Т.І. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №751/1680/21, виданого 19 вересня 2024 року на підставі вказаного рішення.
Згідно з актом державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Задорожної Т.А. від 21 грудня 2024 року, при примусовому виконанні виконавчого провадження НОМЕР_1, встановлено, що боржник разом з дитиною не з'явився за місцем, призначеним державним виконавцем. Рішення суду не виконано ОСОБА_1 .
Поряд з цим, судом встановлено, що 20 грудня 2024 року боржником ОСОБА_1 на електронну адресу Голосіївського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) було направлено клопотання про відкладення виконавчих дій, у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні; на підтвердження чого надано відповідні докази. Вказаний факт підтверджено самим державним виконавцем в тексті складеного акта від 21 грудня 2024 року.
Як вбачається з доданих до скарги матеріалів, 20 грудня 2024 року о 16:59, боржник ОСОБА_1 надіслав на електронну адресу Голосіївського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) клопотання про відкладення виконавчих дій, у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні. Клопотання підписано кваліфікованим електронним підписом.
З медичної картки стаціонарного хворого №16426 вбачається, що ОСОБА_1 був госпіталізований до Київської міської клінічної лікарні №12 20 грудня 2024 року о 14:15 (а.с.143, т.12).
З виписки із медичної картки амбулаторного хворого №16426 вбачається, що ОСОБА_1 перебував у стаціонарі Київської міської клінічної лікарні №12 з 20 грудня 2024 року по 25 грудня 2024 року (а.с. 146, т.12).
Відповідно до положення ст. 32 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено відкладення проведення виконавчих дій. Так, за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.
Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Разом з цим, державний виконавець Задорожна Т.А., складаючи акт від 21 грудня 2024 року, зазначила, що боржник ОСОБА_1 разом з дитиною не з'явився за місцем призначеним державним виконавцем, у зв'язку з чим рішення суду не виконано. При цьому, залишивши поза увагою наявність у боржника обставин, що відповідно до ст.32 Закону України "про виконавче провадження" є підставою для відкладення виконавчих дій.
З урахуванням викладеного, дії головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Т.А., щодо винесення акта державного виконавця від 21 грудня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, про невиконання боржником рішення суду, є неправомірними.
Щодо вимоги про скасування акта державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 21 грудня 2024 року.
Спосіб відновлення порушеного права заявника має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Отже, не підлягає задоволенню вимога заявника щодо скасування акта державного виконавця від 21 грудня 2024 року, оскільки така вимога скаржника є неефективним способом захисту його прав та жодним чином не відновить порушеного права.
Щодо вимоги про зобов'язання державного виконавця врахувати поважні причини невиконання судового рішення, у разі відновлення виконавчого провадження або в інших пов'язаних виконавчих провадженнях, суд зазначає наступне.
За умовами ст.451 ЦПК України та у відповідності до загальних положень Закону України «Про виконавче провадження» прийняття відповідних рішень та винесення процесуальних документів державним виконавцем є виключно його дискреційними повноваженнями, у проведення яких суд втручатись не вправі. Так, суд у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця державної виконавчої служби або приватного виконавця зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника, але при цьому не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України можуть здійснюватися тільки державним виконавцем державної виконавчої служби або приватним виконавцем.
Разом з тим, як роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», що кореспондується із положенням п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року № 6, у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13, та Верховного Суду у справі № 766/1637/21 від 29 вересня 2021 року.
На думку суду, повноваження державного виконавця щодо врахування поважних причин невиконання судового рішення, за своєю правовою природою є дискреційними та відносяться до виключної компетенції органів виконавчої служби, а тому, суд не вправі покладати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження, при цьому, суд може тільки констатувати правомірність чи неправомірність таких рішень.
З огляду на викладене, скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.ст. ст. 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451 ЦПК України, Конституції України; Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
постановив:
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , головний державний виконавець Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Задорожна Тетяна Андріївна, на дії головного державного виконавця - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Тетяни Андріївни, щодо винесення Акта державного виконавця від 21 грудня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
У задоволенні ішої частини скарги - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Повний текст ухвали складено 13 серпня 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк