707/1586/25
2/707/939/25
08 серпня 2025 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Волкової Н.С.,
за участю секретаря Заїчко Д.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Черкаси цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
1.Позиції сторін, процесуальні дії
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_5 , який є його батьком та ОСОБА_3 , який є чоловіком його сестри, спричинили йому матеріальну та моральну шкоду необґрунтовано звинувативши його в скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодекс України про адміністративні правопорушення.
Позивач у позові посилається на те, що згідно протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 516458 від 27 липня 2024 року, ОСОБА_1 27 липня 2022 року о 18 годині 40 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , умисно погрожував фізичною розправою, ображав нецензурною лайкою, наніс удар кулаком по голові, відносно свого батька ОСОБА_5 . Як доказ в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-1 КУпАП, надано письмові пояснення його батька ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у яких вони вказали, що ОСОБА_1 висловлювався на адресу батька нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та вдарив по голові. У дійсності позивач наголошує, що свого батька не бив, не висловлювався на його адресу нецензурною лайкою, не погрожував йому фізичною розправою, крім того, ОСОБА_3 без згоди позивача робив відеозаписи даної події. Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На постанову суду відповідачем ОСОБА_5 була подана апеляційна скарга, яка постановою Черкаського апеляційного суду від 14 березня 2025 року залишена без задоволення, а постанова Черкаського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року без змін. Апеляційний суд встановив, що зазначені обставини в протоколі не підтверджуються іншими доказами, на які послався суд першої інстанції, дані конфлікти із батьком, сестрою та її чоловіком відбуваються постійно, оскільки останні перешкоджають позивачу вільно користуватися належним йому майном. З приводу вказаного ОСОБА_1 неодноразово звертався із заявами до правоохоронних органів та останні притягувалися до відповідальності. Відповідач ОСОБА_5 , як встановлено в постанові апеляційного суду, у судовому засіданні в апеляційному суді пояснив, що 27 липня 2024 року його син ОСОБА_1 , який приїхав на вихідні, висловлювався на адресу батька нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та вдарив по голові. Інший відповідач ОСОБА_3 , як встановлено постановою суду, будучи допитаним в якості свідка у судовому засіданні в апеляційному суді пояснив, що 27 липня 2024 року ОСОБА_1 приїхав до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та відразу почав ображати нецензурною лайкою свого батька, погрожував йому фізичною розправою та вдарив по голові. Відповідач ОСОБА_3 без дозволу позивача робив відеозйомку даної події, що, як випливає з постанови апеляційного суду, є недопустимим, так як здійснював відеозйомку на свій мобільний телефон не випадково, а цілеспрямовано збирав інформацію щодо відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за відсутності згоди останнього, без його відома, з елементами оперативно-розшукових заходів: здійснював негласне спостереження за особою, а також аудіо-, відеоконтроль за ним. За таких обставин вказане відео, що було здійснено свідком ОСОБА_3 є недопустимим доказом.
Апеляційний суд в постанові встановив, що фактичні обставини справи, що встановлені особою, уповноваженою на складання відповідного протоколу, не відповідають диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, адже поліцейський не встановив, що ОСОБА_1 образливими словами, діями фізичного характеру завдав ОСОБА_5 шкоду його фізичному або психологічному здоров'ю.
Позивач наголошує, що відповідачі своїми діями нанесли йому моральну шкоду неправдивими звинувачення в вищевказаному правопорушенні та неправдивими свідченням, що викликає в нього великі хвилювання. Позивач не може нормально жити, спокійно спати. Конфліктна ситуація між позивачем та його батьком триває вже великий час та апеляційний суд в постанові відзначає складні конфліктні відносини між ними, через що вони періодично звертаються з відповідними заявами до поліції про вчинення кримінальних чи адміністративних правопорушень, що загалом свідчить про такий стан взаємовідносин між ними, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Позивач вказує, що боїться бути поруч з батьком щоб раптом він знову не звинуватив його у вчиненні домашнього насильства. Судова тяганина спричинила позивачу велику моральну шкоду, він не може належним чином виховувати свого сина. Окрім того позивач стверджує, що внаслідок вказаної поведінки відповідачів принижена його честь та гідність, що згідно з п.4 ч.2 ст.23 ЦК України надає йому право на відшкодування моральної шкоди.
Позивач також зазначив, що внаслідок дій відповідачів йому була спричинена і матеріальна шкода. Через отриманий стрес позивач був вимушений проходити лікування в МРЦ «Перлина Прикарпаття», в ДУ «ТМО МВС по Черкаській області» та КНП «Черкаський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради».
Посилаючись на таке, позивач просить стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у сумі 20 000,00 грн з кожного, солідарно відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 1 280,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
1.2. Відповідно до ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 26 травня 2025 року відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику (повідомлення) сторін.
1.3. Відповідно до ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 28 травня 2025 року клопотання представника позивача - адвоката Дубинського В.М. про перехід до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін задоволено. Постановлено здійснити перехід із розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у розгляд справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
1.4. 18 червня 2025 року від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування посилаються на те, що позивач дійсно є його сином, проте 27 липня 2024 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 виник конфлікт, у ході якого позивач погрожував фізичною розправою, вживав нецензурну лексику та завдав удару по голові відповідачу ОСОБА_5 . У зв'язку з цим відповідачі були змушені викликати поліцію, за результатом прибуття поліції було складено 2 (два) протоколи протокол про адміністративне правопорушення, один - відносно позивача ОСОБА_1 за фактом вчинення домашнього насильства щодо свого батька ОСОБА_5 , а інший - відносно відповідача ОСОБА_5 за фактом вчинення ним домашнього насильства щодо свого сина ОСОБА_1 . Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 23 серпня 2024 року закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Не погодившись із вищезгаданою постановою позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 23 серпня 2024 року по справі скасувати та прийняти нову постанову.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції у постанові, що заслуговує на окрему увагу, зазначив таке: «Судом першої інстанції досліджено під час судового засідання докази долучені до матеріалів справи та зазначено, що надані докази ґрунтуються лише на одному джерелі - поясненнях ОСОБА_1 , який стверджує, що його батько ОСОБА_5 вчинив домашнє насильство. При цьому, ОСОБА_5 категорично заперечує факт вчинення ним домашнього насильства та навпаки стверджує, що ОСОБА_1 вчинив насильство щодо нього, з даним висновком погоджується і суд апеляційної інстанції». Відтак, Черкаський апеляційний суд постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 23 серпня 2024 року залишив без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У відзиві відповідачі також зазначають, що згідно матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, яку складено відносно позивача ОСОБА_1 та у подальшому провадження закрито судом, відповідач ОСОБА_5 є потерпілим, а відповідач ОСОБА_3 - виступав у статусі свідка. Звернення ОСОБА_5 до правоохоронних органів про ймовірне правопорушення є реалізацією його права на звернення і не може розцінюватись як протиправна винна дія. Свідок ОСОБА_3 не є стороною у справі, не має правового інтересу в результатах провадження і не приймає жодних рішень щодо кваліфікації подій чи оцінки доказів. Відеозйомка, здійснена свідком, не є самостійним актом кваліфікації подій, а лише спосіб фіксації того, що відбулося. Тому притягнення свідка до відповідальності можливе лише за умови доведеного зловмисного надання завідомо неправдивих показань, чого в матеріалах справи не встановлено. Тому ні звернення ОСОБА_5 до поліції, ні дії ОСОБА_3 як свідка не можуть розглядатися як підстава для притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, яка за наданими доказами, полягає у витратах на придбання лікарських засобів, підтверджених фіскальними чеками, відповідачі звертають увагу на відсутність належного причинно-наслідкового зв'язку між вказаними витратами та діями відповідачів. У матеріалах справи відсутні докази того, що проходження позивачем відповідного курсу лікування або придбання зазначених медикаментів були зумовлені саме протиправною поведінкою чи то відповідача ОСОБА_5 , чи то відповідача ОСОБА_3 . Разом з тим, з доданих позивачем історії хвороби та виписок вбачається, що захворювання позивача пов'язані з виконанням ним службових обов'язків під час проходження служби в органах поліції. Таким чином, з урахуванням наведеного, вимога позивача про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат на лікарські засоби не ґрунтується на належних та допустимих доказах, не підтверджує вини відповідачів та не підлягає задоволенню.
Посилаючись на зазначене, відповідачі вказують, що позивачем не доведено належним чином факту заподіяння йому моральної а матеріальної шкоди, у зв'язку з цим вважають, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
1.5. 23 червня 2025 року позивач надав відповідь на відзив, у якій вказав, що посилання відповідачів є необґрунтованими з огляду на їх недоведеність, разом з цим подав заяву про визнання причини неподання доказів поважними, та просив долучити до матеріалів справи письмові докази.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що є безпідставним посилання у відзиві відповідачами на постанову Верховного Суду у справі № 312/262/18, де спірні правовідносини виникли між фізичною особою та державними органами. Також вважає безпідставним посилання відповідачів на постанову Верховного Суду № 214/7462/20, оскільки виходячи зі змісту тієї справи позов потрібно задовольнити. Вважає, що в межах цієї справи необхідно керуватися постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року по справі № 757/58351/19-ц, від 13 листопада 2019 року № 216/3521/16-ц, від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц.
Також позивач посилався на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 червня 2023 року, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 був задоволений частково, де предмет позову співпадає з даним позовом. Щодо посилань у відзиві на притягнення його до адміністративної відповідальності по справі №707/1390/20 та 707/1290/20 просив врахувати, що провадження було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Посилаючись на вказане, просив позов задовольнити.
1.6. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги з тих підстав, які викладені у позовній заяві. Додатково пояснив, що відповідачі спричинили йому матеріальну та моральну шкоду, звинувативши його в скоєнні домашнього насильства. Позивач зазначає, що вимушений був декілька місяців здійснювати свій захист щоб спростувати неправдиві свідчення відповідачів та їх представника, залучати адвоката з метою здійснення захисту своїх прав замість того, щоб виховувати свого сина та займатися власними справами. Також зазначив, що відповідач ОСОБА_3 здійснював відеозйомку без його згоди, слідкував за ним, що не передбачено чинним законодавством. Внаслідок завданої йому відповідачами моральної шкоди, він був змушений проходити лікування.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Дубинський В.М. позов підтримав, просив суд його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ньому. Додав, що звинувачення відповідачами позивача у вчиненні адміністративного правопорушення не підтвердилось у ході судового розгляду. Конфлікт, який відбувся 27 липня 2024 року, був спровокований відповідачами навмисно з метою здійснення відеозйомки.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що 27 липня 2024 року він здійснив зйомку позивача на свій мобільний телефон з метою фіксації, на його думку, протиправних дій позивача стосовно його тестя - відповідача ОСОБА_5 . Повідомив суд про наявність тривалих конфліктних відносин між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 .
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Чакалов А.К. просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
2.Обставини справи, зміст спірних правовідносин
2.1. Відповідно до копії постанови Черкаського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року справа № 707/2188/24, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набрала законної сили 14.03.2025.
Відповідно до копії постанови Черкаського апеляційного суду справа від 14 березня 2025 року справа № 707/2188/24 апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року - без змін. Постанова набрала законної сили 14.03.2025.
Відповідно до копії ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2022 року справа № 707/273/21 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України, а кримінальне провадження відносно нього закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, ст. 49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу - залишено без розгляду.
Відповідно до копії рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково, стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) грн. Судове рішення набрало законної сили 15.07.2023.
2.2. Відповідно до копії історії хвороби №5255 обмінної санаторно-курортної карти ОСОБА_1 у період з 21.08.2024 по 10.09.2024 проходив лікування в МРЦ «Перлина Прикарпаття».
Згідно з копією виписки №242200 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 за період з 25.10.2024 по 07.11.2024 проходив лікування в ДУ «ТМО МВС по Черкаській області».
Відповідно до копії виписки № 5012Л КНП ОСОБА_1 за період з 02.12.2024 по 12.12.2024 проходив лікування в «Черкаський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради».
До матеріалів справи позивачем також додано копію чеків №232055 від 26.10.2024, №219451 від 31.10.2024 ТОВ «Фармація Черкащини».
2.3. Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 21.11.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 1305. Батьком записаний ОСОБА_1 , матір'ю - ОСОБА_7 .
Згідно з копією рішення апеляційного суду Черкаської області у справі № 22ц-793/611/15 від 16.10.2015, визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 .
Згідно з копією заяви щодо захисту прав дитини від 14 квітня 2022 року ОСОБА_5 звернувся до начальника Служби у справах дітей Черкаської міської ради в якій просив захистити здоров'я та життя його внука - ОСОБА_6 від моральних та фізичних знущань, а також допомогти дитині адаптуватися до життя.
Згідно з копією листа від 16.05.2022 №1273/30-03-01 Служба у справах дітей Черкаської міської ради повідомила ОСОБА_5 про те, що факти викладені у заяві не знайшли свого об'єктивного підтвердження.
2.4. Згідно з копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження №12024255330001080 від 03.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у якому потерпілим є відповідач ОСОБА_5 .
Відповідно до копії постанови Черкаського районного суду Черкаської області від 23 серпня 2024 року справа № 707/2185/24, провадження у справі про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набрала законної сили 20.09.2024.
Відповідно до копії постанови Черкаського апеляційного суду справа від 20 вересня 2024 року № 707/2185/24 апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 23 серпня 2024 року- без змін. Постанова набрала законної сили 20.09.2024.
Відповідно до постанови ГАА №110725 від 22.06.2020 ОСОБА_5 притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення, що передбачено ст. 183 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 51,00 грн, у зв'язку із тим, що ОСОБА_5 22.06.2020 близько 9.40 год. здійснив неправдивий виклик працівників поліції.
Згідно з колективним зверненням від 07 липня 2022 року мешканці села Хрещатик звернулися щодо захисту здоров'я та життя ОСОБА_5 до начальника ГУНП в Черкаській області полковника поліції Куратченка М.В.
Відповідно до копії скарги від 12 лютого 2024 року ОСОБА_5 звертався щодо захисту від домашнього насильства та байдужості поліції до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та керівника Черкаської обласної прокуратури, в якій просив вжити заходів по збереженню його здоров'я та життя від протиправних дій сина ОСОБА_1 .
Згідно з копією довідки-характеристики виданої ДОП сектору превенції Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, складеної капітаном поліції Наталією Лембою щодо ОСОБА_1 де зазначено, що працівниками поліції ГУНП в Черкаській області було складено адміністративний протокол за ч.1 ст.173-2 КУпАП у 2020 році відносно ОСОБА_1 протягом поточного року 2 рази, крім цього на ОСОБА_1 було зареєстровано 40 заяв та повідомлень за різними фактами.
3. Релевантні джерела права
3.1. За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
У п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
У п. п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.
При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
3.2. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі №766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
3.3. На підставі ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до абз. 5 п. 3 Рішення КСУ від 10.04.2003 року у справі №1-9/2003, Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи.
Відповідно до абз. 7-9 Рішення КСУ, наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
В резолютивній частини Рішення КСУ робиться висновки про те, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам осіб.
Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного в постанові у цивільній справі № 727/5418/17 від 21.03.2019 року: «у випадку, коли особа звертається до органів державної влади із заявою, у якій міститься та чи інша інформація, і якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте під час перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама собою бути підставою для задоволення позову, оскільки мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.»
3.4. Обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд у свої постановах зауважує, що пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Згідно ч. 6, 7 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
4. Оцінка доказів та аргументів сторін
4.1. Суд у судовому засіданні встановив, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 , які є сином та батьком, тривалий час перебувають у складних конфліктних відносинах.
Позивач вказував, що відповідачі спричинили йому матеріальну та моральну шкоду, необґрунтовано звинувативши його в скоєнні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, провадження по якому закрито за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Однак сам по собі факт звернення особи до правоохоронних органів з приводу неправомірних, на думку такої особи, дій щодо неї, не може вважатися протиправною поведінкою, а є реалізацією передбаченого законом її права на звернення до компетентних органів для захисту своїх прав та інтересів, адже будь-яка особа має право звернутися до правоохоронного органу з метою захисту правопорядку, якщо вважатиме це необхідним, у спосіб, який, на її думку, є доцільним.
Відтак, відповідач ОСОБА_5 мав можливість викликати правоохоронні органи для розгляду його заяви щодо тих чи інших дій позивача, що саме по собі не може трактуватися, як обставина, яка безумовно порушує права останнього та спричиняє йому моральну шкоду. В даному випадку позивачем не доведено завідомо неправдивого повідомлення про вчинення правопорушення, тому відсутня ознака протиправної поведінки з боку особи, яка повідомила про можливе правопорушення. Повідомляючи про домашнє насильство в умовах конфлікту особа оцінює вказані обставини за своїм внутрішнім переконанням та не може нести відповідальність за неправильну юридичну оцінку дій потенційного кривдника.
Суд звертає увагу, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Таким чином, є необґрунтованими вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди на підставі звинувачення з боку ОСОБА_5 у скоєнні домашнього насильства.
4.2. Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_3 , який був свідком у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, подав письмові пояснення, в яких вказав, що позивач висловлювався на адресу батька нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та вдарив по голові, таким чином необґрунтовано звинувативши позивача у вчиненому правопорушенні та надавши неправдиві свідчення, чим спричинив позивачу моральну шкоду. Крім того, 27 липня 2024 року ОСОБА_3 без дозволу позивача робив відеозйомку події на свій мобільний телефон.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 вказав, що 27 липня 2024 року він здійснив зйомку на свій мобільний телефон з метою фіксації, на його думку, протиправних дій позивача стосовно його тестя - відповідача ОСОБА_5 . У подальшому вказаний відеозапис був долучений як доказ до матеріалів справи щодо імовірного вчинення домашнього насильства позивачем.
Позивач посилався на постанову Черкаського апеляційного суду від 14 березня 2025 року, де суд надав правову оцінку доказу- відеозапису, зробленого свідком по справі про адміністративне правопорушення, та, як наслідок, не прийняв відеозапис як допустимий доказ. Висновок апеляційного суду зроблений в аспекті можливості використання фактичних даних цього відеозапису у якості доказу, оцінки поданого доказу судом, а не в аспекті встановлення законності чи незаконності дій свідка у судовому провадженні про адміністративне правопорушення щодо іншої особи.
Позивач ОСОБА_1 не довів, що вказаною відеозйомкою ОСОБА_3 заподіяв йому моральну шкоду, не обґрунтував, в чому саме вона полягає, не подав доказів на підтвердження надання завідомо неправдивих свідчень свідком ОСОБА_3 , а також неправомірності його дій, внаслідок яких була завдана моральна шкода.
При цьому, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Таким чином, є необґрунтованими вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди з відповідача ОСОБА_3 .
4.3. Суд також вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що внаслідок поведінки відповідачів, позивач був змушений проходити лікування в МРЦ «Перлина Прикарпаття», в ДУ «ТМО МВС по Черкаській області» та КНП «Черкаський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради». Зі змісту доданих позивачем медичних документів не вбачається, що проходження лікування позивачем пов'язано саме з діями відповідачів.
4.4. Стосовно посилань позивача на постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 березня 2025 року, суд зазначає, що вказані постанови свідчать про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, однак не доводять фактів протиправних дій відповідачів, завдання позивачу моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та завданням моральної шкоди позивачу, на яку він посилається, без подання достатніх доказів.
Щодо посилань позивача та його представника на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 червня 2023 року, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 був задоволений частково, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, обставини у вищевказаній справі та у цій справі не є тотожними.
5. Розподіл судових витрат, вирішення інших процесуальних питань
5.1. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 19.01.2018, ОСОБА_1 встановлена 2 (друга) група інвалідності, довічно.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом та у задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, то суд приходить до переконання, що судові витрати по сплаті судового збору необхідно віднести на рахунок держави.
5.2. Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмовив позові на позивача.
Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, на його користь не підлягають стягненню витрати на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Повний текст рішення суду виготовлено 13.08.2025.
Суддя: Н. С. Волкова