Справа № 161/4155/25
Провадження № 2/161/2230/25
30 липня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Ковтуненка В.В.,
за участі секретаря судових засідань Камінського Ю.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк цивільну справу № 161/4155/25 за позовною заявою Департаменту соціальної політики Луцької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення виплачених коштів допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,
Департамент соціальної політики Луцької міської ради звернувся до суду з вказаним позовом. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 48 000 гривень надміру виплачених коштів державної допомоги внутрішньо переміщеній особі з інвалідністю та судові витрати з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник позивача в судовому засіданні заявлений позов підтримав з підстав, у ньому викладених. Суду пояснив, що 31 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради з повідомленням про зміну адреси проживання, однак, не повідомив, що не пройшов МСЕК та не являється особою з інвалідністю. В подальшому в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні заявлений позов не визнав. Суду пояснив, що після закінчення встановленого терміну інвалідності він не вчиняв ніяких дій пов'язаних з введенням позивача в оману, не надавав неправдивої інформації тощо. Тому не вважає, що він винен у надмірному нарахуванні йому коштів державної допомоги.
Розгляд справи проводиться судом на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до положень пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ № 332 від 20 березня 2022 року, допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:
для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;
для інших осіб - 2000 гривень.
Відповідно до поданої 12 квітня 2022 року ОСОБА_1 заяви відповідачу з 01 березня 2022 року призначено державну допомогу як внутрішньо переміщеній особі з інвалідністю, в розмірі 3000 гривень. Обставини щодо наявності в ОСОБА_1 інвалідності були встановлені посадовими особами Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на підставі пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 .
Як вбачається із змісту копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , що ОСОБА_1 встановлена інвалідність І групи, підгрупи Б, загальне захворювання. Термін дії посвідчення - до 30 червня 2023 року. Про що достовірно було відомо посадовим особам Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (а.с. 13).
Стороною позивача повністю визнана обставина, згідно якої у відповідача Середи термін дії довідки до акта огляду МСЕК про встановлення інвалідності закінчився саме 30 червня 2023 року, що прямо вбачається із змісту позовної заяви (а.с. 5).
Також із змісту позовної заяви достовірно вбачається, що стороною позивача зазначається, що для продовження виплати допомоги, ОСОБА_1 з 01 липня 2023 року, але не пізніше трьох місяців з дня закінчення дії довідки, тобто 01 жовтня 2023 року, зобов'язаний був подати нову довідку до акта огляду МСЕК про встановлення інвалідності. Зазначену обставину сторона позивача обґрунтовує положеннями п. 10 Порядку 332 (так у позовній заяві, а.с. 5).
Суд звертає особливу увагу на наступні обставини, достовірно встановлені в ході розгляду справи по суті.
11 липня 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб». Зазначена постанова набрала чинності 15 липня 2023 року.
Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України внесено зміни, зокрема, до Порядку № 332 «Про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам». Зокрема, п. 10 вказаного порядку викладено в наступній редакції:
«Якщо під час отримання допомоги настав строк повторного огляду медико-соціальною експертною комісією особи з інвалідністю, така допомога продовжує надаватися протягом трьох місяців з дня закінчення строку дії довідки зазначеної комісії у розмірі, встановленому у пункті 2 цього Порядку, для осіб з інвалідністю. Особи, які проживають на території, зазначеній у переліку територій, на яких медико-соціальні експертні комісії тимчасово не виконують свої повноваження, продовжують отримувати допомогу в розмірі, встановленому для осіб з інвалідністю незалежно від строку закінчення дії довідки медико-соціальної експертної комісії.»
При цьому, як вбачається із змісту Постанови Кабінету Міністрів України № 709 «Про деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11 липня 2023 року, що передбачені нею зміни установлюються з 01 серпня 2023 року, що також вбачається із змісту позовної заяви (а.с. 5), та було достовірно відомо посадовим особам Департаменту соціальної політики Луцької міської ради.
За вищевикладених обставин, посадовими особами Департаменту соціальної політики Луцької міської ради неправомірно застосовано до виниклих з ОСОБА_1 відносин положення Постанови Кабінету Міністрів України № 709 «Про деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11 липня 2023 року та п. 10 Порядку № 332 «Про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 709). Оскільки передбачені вказаною Постановою зміни були установлені лише з 01 серпня 2023 року. А вже 30 червня 2023 року у відповідача ОСОБА_1 закінчився термін дії довідки до акта огляду МСЕК про встановлення інвалідності. Та, відповідно, з 01 липня 2023 року ОСОБА_1 втратив право на отримання допомоги як внутрішньо переміщена особа з інвалідністю. Про що достовірно було відомо, або мало бути відомо посадовим особам Департаменту соціальної політики Луцької міської ради.
Крім того, навіть за умови, що посадові особи Департаменту соціальної політики Луцької міської ради помилково застосували до виниклих правовідносин положення Постанови Кабінету Міністрів України № 709 «Про деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11 липня 2023 року та п. 10 Порядку № 332 «Про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 709), строк виплати ОСОБА_1 допомоги як внутрішньо переміщеній особі з інвалідністю не повинен був перевищувати три місяці - до жовтня 2023 року включно.
Однак, з незрозумілих підстав посадовими особами Департаменту соціальної політики Луцької міської ради за відсутності будь-яких підстав було продовжено виплату ОСОБА_1 допомоги як внутрішньо переміщеній особі з інвалідністю і після жовтня 2023 року та до січня 2025 року включно.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").
Не підлягає поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
Приймаючи до уваги, що з боку відповідача не було допущено жодних умисних дій, спрямованих на безпідставне набуття коштів державної допомоги як внутрішньо переміщена особа з інвалідністю. Крім того, також відсутня саме рахункова помилка з боку посадових осіб Департаменту соціальної політики Луцької міської ради.
А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 526, 1212 ЦК України, ст.ст. 10-18, 81, 141, 263-268 ЦПК України, суд,-
Відмовити Департаменту соціальної політики Луцької міської ради в задоволенні його позову до ОСОБА_1 про стягнення виплачених коштів допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення в повному обсязі складено
13 серпня 2025 року.
Суддя В.В. Ковтуненко