іменем України
08 серпня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 754/2799/24
Головуючий у першій інстанції - Маслюк Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/134/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи:
боржник - ОСОБА_1 ,
стягувач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 жовтня 2024 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складення повного судового рішення - 14.10.2024) у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника. В обґрунтування посилалась на те, що на виконанні у Деснянському відділі державної виконавчої служби у місті Києві перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 18.03.2014 №751/1048/14, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №500253437 в сумі 146 402,04 грн.
Зазначає, що при відкритті провадження 16.05.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві накладено арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , у зв'язку з чим вона неодноразово зверталась до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві із заявою про зняття арешту з майна у зв'язку із закінченням виконавчого провадження, але отримувала відмову.
Як вказує скаржниця, останній лист із Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16.02.2024 вона отримала 19.02.2024, а тому просить поновити пропущений з поважних причин строк для звернення до суду з даною скаргою.
На підставі ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 447-449 ЦПК України ОСОБА_1 просить поновити пропущений з поважних причин строк на подання скарги та зняти арешт із всього нерухомого майна, що їй належить, який накладений на підставі постанови державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16.05.2024 у виконавчому провадженні № 43291415.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22.04.2024 скарга ОСОБА_1 задоволена. Зобов'язано начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) усунути порушення шляхом скасування арешту майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданої ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві від 16.05.2024 в рамках виконавчого провадження № 43291415.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.08.2024 ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 22.04.2024 скасована та направлено справу за встановленою законом підсудністю до Новозаводського районного суду м. Чернігова.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.10.2024 скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано відповідальну посадову особу Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт із всього нерухомого майна Бодашевської К,г,, накладений в рамках виконавчого провадження №43291415 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.05.2014, із виконання виконавчого листа №751/1048/14, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова (номер запису обтяження 5719451 (спеціальний розділ), зареєстрований 20.05.2014).
Ухвала обґрунтована тим, що існування арешту майна ОСОБА_1 наразі не направлено на виконання рішення суду, а лише створює обмеження у вільному володінні майном, а внаслідок арешту її нерухомого майна вона по цей час перебуває у ситуації, в якій до неї на невизначений термін застосовано обмеження права володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, що суперечить принципу правової визначеності.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.10.2024 і відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
За доводами скарги, скарга полягала в тому, що при винесені 10.12.2015 державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження не було припинено арешт майна боржника, проте заявник посилається, шо згідно п. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» при направленні виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби підстави для припинення арешту відсутні та скарга задоволення не підлягає.
У скарзі заявник посилається на те, що в судовому засіданні було з'ясовано, що згідно п. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» про нестягнення виконавчого збору у розмірі 14640,20 грн, який стягується з боржника до Державного бюджету України, що унеможливлює зняття арешту з майна боржника та додатково до суду було надано пояснення про неможливості законного зняття арешту з майна боржника всупереч статті ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Заявник не погоджується з посиланням суду першої інстанції на положення ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки скаржницею не зазначеного жодної підстави для зняття арешту, вказану в цій статті.
Зазначає, що боржнику неодноразово направлялись листи з квитанціями боргових зобов'язань та роз'яснень, що в разі сплати заборгованості для припинення арешту всього майна можливо застосувати п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження» і станом на день подання апеляційної скарги у відділі відсутня інформація про сплату боргу - 146402,04 грн; виконавчого збору - 14640,20 грн та витрат виконавчого провадження - 200,07 грн.
Також заявник вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11, оскільки в даному випадку була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження (п.10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»), а не повернення виконавчого листа стягувачу.
Як вказує заявник, судом не взято до уваги, що є різниця між поверненням виконавчого документа стягувачу - арешт знімається, та закінченням виконавчого провадження для подальшого направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС - арешт не знімається.
В обґрунтування доводів скарги, заявник посилається на те, що ЦПК України не обумовлює можливість звернення зі скаргою за наявності незавершеного виконавчого провадження, а з наявністю факту порушення прав і свобод сторони під час виконання судового рішення, а враховуючи той факт, що постанова про арешт майна виноситься ще під час виконання рішення, то імовірне порушення прав боржника на майно виникає ще під час примусового виконання судового рішення, тому для захисту своїх прав на арештоване майно боржник має право на подання скарги у порядку, встановленому розділом VII ЦПК України. Доводи про те, що державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, не змінюють характер правовідносин.
Також в апеляційній скарзі заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.01.2021 у справі № 157/298/19, від 29.07.2020 у справі № 161/3171/19, від 28.10.2020 у справі № 204/2494/20.
Крім того, як стверджує заявник, у разі відсутності порушення у діях державного виконавця належним способом захисту буде звернення з позовом у порядку цивільного/господарського судочинства, враховуючи факт повернення виконавчого документа стягувачу (не хє підставою для винесення постанови про зняття арешту з майна), належним способом захисту буде звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Фєтісов Є.П. просить ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.10.2024 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, враховуючи, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на засадах верховенства права, є обґрунтованою та постановленою з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, проте були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (а.с. 218, 219, 220, 221 т. 2).
30.07.2025 на електронну пошту апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Фєтісова Є.П. надійшла заява про розгляд справи у його відсутність та у відсутність ОСОБА_1 (а.с. 222-223 т. 2)
Інші учасники справи про причину неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині першій статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 28.02.2014 видав на підставі рішення Постійного діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 15.11.2013 виконавчий лист №751/1048/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №500253437 в сумі 146 402,04 грн (а.с.18 т. 1).
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.08.2017 замінено у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №751/1048/14 стягувача ПАТ «Альфа-Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (а.с.19-20 т. 1).
Згідно інформації Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 16.05.2014 на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №43291415 з примусового виконання виконавчого листа №751/1048/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №500253437 в сумі 146 402,04 грн а.с.17, 26 т. 1).
В рамках даного виконавчого провадження 16.05.2014 накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми боргу та оголошено заборону на його відчуження постановою державного виконавця (а.с.27 т. 1).
Зазначене підтверджується відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.13-16 т. 1).
Як убачається з матеріалів справи, 10.12.2015 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із направленням виконавчого листа до відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції за місцем знаходження майна боржника (а.с.84 т. 1).
Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що здавальні описи та реєстри виконавчих проваджень по 2020 рік знищено, що підтверджується листом Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16.02.2024 (а.с. 30 т. 1).
Відповідно відомостей Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області від 17.04.2024, 25.12.2015 на примусове виконання до відділу надійшов виконавчий документ №751/1048/14, але державним виконавцем прийнято рішення про відмову у його прийнятті на підставі п.8 ч.1 ст.29 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв до 05.06.2016 №1404-VIII (а.с.93 т. 1).
ОСОБА_1 зверталась із заявою до начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) із заявою про зняття арешту з майна боржника у зв'язку із закінченням виконавчого провадження та його знищення за спливом строків зберігання, на яку отримала відмову (а.с.17 т. 1).
Згідно відомостей із автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 18.09.2024 відсутні відкриті будь-які виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_1 (а.с.27 т. 2).
Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що існування арешту майна ОСОБА_1 наразі не направлено на виконання рішення суду, а лише створює обмеження у вільному володінні майном, а внаслідок арешту її нерухомого майна вона по цей час перебуває у ситуації, в якій до неї на невизначений термін застосовано обмеження права володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, що суперечить принципу правової визначеності.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 28.02.2014 № 751/1048/14, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05.10.2016.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.
Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).
Щодо правових наслідків завершення виконавчого провадження, судом апеляційної інстанції враховано, що Велика Палата Верховного Суду зазначала, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд враховує, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.
Випадки, за яких державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, досліджувались у попередньому розділі цієї постанови. Зокрема, виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.
Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.
Судом по справі встановлено, що 16.05.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського управління юстиції у виконавчому провадженні № 43291415 винесено постанову, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення - 146402,04 грн та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить ОСОБА_1 , лише в межах суми боргу.
Зазначений арешт майна ОСОБА_1 є чинним на час розгляду скарги боржника. При цьому матеріали виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 751/1048/14, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова 19.03.2014, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.
22.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про скасування вказаного арешту її майна, проте листом від 30.11.2023 їй було повідомлено, що для вирішення питання щодо зняття арешту з усього майна вона може звернутись у відповідності до п. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», до суду.
Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 посилалсь на те, що наявність незнятого обтяження на майно, яке мало бути знято Деснянським відділом державної виконавчої служби м. Києва під час закінчення виконавчого провадження, перешкоджає їй в розпоряджені своїм нерухомим майном на власний розсуд, а у знятті вказаного обтяження у позасудовому порядку їй було відмовлено, що є невиправданим втручанням у право скаржника на мирне володіння своїм майном.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановив конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 751/ 1048/14, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.
Разом із тим, нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.
Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного у межах знищеного виконавчого провадження, Деснянський відділ державної виконавчої служби міста Києва повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .
У свою чергу, суд першої інстанції, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Як вбачається, в обгрунтуваня скарги ОСОБА_1 посилалась на те, що вона є стороною виконавчого провадження та зняття арешту обгрунтовувала порушенням права власності, проте за відсутності відновленого виконавчого провадження суд першої інстанції прийшов передчасного висновку щодо зняття арешту не встаноивши незаконності дій державного виконавця, який не зняв арешт з майна, враховуючи, що матеріали виконавчого провадження на час пред'явлення скарги вже знищені.
Отже, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції не дослідив матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановив обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1 .
Таким чином, висновки суду першої інстанції є помилковими та передчасними, оскільки судом не було встановлено конкретні обставини та підстави завершення виконавчого провадження у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 .
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою скасування судового рішення та постановлення нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню і в матеріалах справи наявні належні докази понесення позивачем витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи (а.с. 85 т. 2), то відповідно з ОСОБА_1 на користь Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягає стягненню судовий збір сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн за апеляційний розгляд справи.
Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.
Ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 жовтня 2024 року - скасувати.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02138, м. Київ, вул. Бальзака, 64, код ЄДРПОУ 34972294) у відшкодування витрат судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 3028,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повне судове рішення складено 12.08.2025.
Головуючий Судді: