13 серпня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/1052/25
Провадження № 22-ц/820/1643/25
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2025 року, суддя Козак О.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У січні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просило стягнути заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 03.08.2023 у розмірі 58949,71 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту та судові витрати у справі.
В обґрунтування позову Банк вказав, що 12.08.2020 здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Підпис відповідачем здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам постанови НБУ від 13.12.2019, №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
У подальшому, ОСОБА_1 виявила бажання отримати послугу «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», ознайомилася з актуальними умовами кредитування та 03.08.2023 підписала паспорт кредиту за допомогою OTP пароля, після чого між сторонами за допомогою OTP пароля було підписано кредитний договір б/н від 03.08.2023 про надання строкового кредиту у розмірі 100000 грн., шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на строк 36 міс., із встановленням річної процентної ставки у розмірі 18%. Додатково із відповідачем за допомогою OTP пароля підписаний графік кредиту.
Позичальник своєчасно грошові кошти кредитору не повернув, у зв'язку з чим станом на 17.12.2024 він має заборгованість в розмірі 75949,71 грн., яка складається із 74449,71 грн. заборгованості за тілом кредиту та 1500 грн. заборгованості за процентами.
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06.05.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 03.08.2023 станом на 06.03.2025 в розмірі 11727,53 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту та 481,81 грн. судового збору, а всього разом 12209,34 грн.
У мотивувальній частині свого рішення суд зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення банком на адресу боржника вимоги про дострокове повернення кредиту, що передбачено умовами укладеного договору. Вимогами законодавства передбачено обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, чого Банком зроблено не було. Порушення позивачем визначеного Законом України «Про споживче кредитування» порядку направлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачу та отримання такої вимоги останнім, не може мати наслідком покладення на позичальника обов'язку дострокового погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором.
В апеляційній скарзі Банк просив рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у відповідній частині позов задовольнити.
На обґрунтування скарги позивачем зазначено, що суд не звернув увагу на умову кредитного договору, яка надає право Банку вимагати у суді виконання боржником обов'язку по сплаті кредитних коштів без направлення повідомлення боржнику про дострокове повернення кредиту, яке стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів.
Розгляд справи судом проведено в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 12.08.2020 ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 41-55).
Згідно із текстом вказаної заяви ОСОБА_1 , на підставі власного волевиявлення, на підставі ст. 634 ЦК України, приєдналася до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї заяви, які разом становлять договір банківського рахунка, приймає всі права та обов'язки, встановлені в цьому договорі та зобов'язується їх належним чином виконувати.
У заяві відповідач, серед іншого, погодилася з використанням такого способу простого електронного підпису, як ОТР-пароль, QR-код, підпис стилусом на планшеті у відділенні банку. Сторони визнають правочини у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов'язковими для сторін та такими, що не потребують додаткового підтвердження (п. 3 заяви).
03.08.2023 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б.н., який підписаний останньою простим електронним підписом, та яким визначено істотні умови кредитування, а саме: тип кредиту - строковий кредит, сума кредиту 100000 грн., строк кредитування 36 міс., процентна ставка 1,5% сплачується щомісячно від загальної суми кредиту (18% річних), тип процентної ставки-фіксована, загальні витрати за кредитом 54000 грн. та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 154000 грн., реальна річна процентна ставка - 35,19%, порядок повернення кредиту щомісяця рівними частинами згідно з графіком платежів (а.с. 56-73).
Згідно з п. 2.1 кредитного договору, Банк зобов'язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме, відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі, визначеному договором в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни.
Додатком №1 до кредитного договору від 03.08.2023 є графік платежів (а.с. 74-77), яким встановлено періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом і комісії, та який підписаний простим електронним підписом.
Згідно з графіком платежів суми платежів розраховані на 36 міс., розмір щомісячного платежу за кредитом 4277,78 грн., з яких: сума кредиту за договором 2777,78 грн., проценти за користування кредитом 1500 грн., дата останнього платежу 03.08.2026.
У паспорті споживчого кредиту містяться аналогічні умови щодо суми, строку кредиту, процентів та загальні витрати за кредитом (а.с. 78-83).
У довідці від 18.12.2024 про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленій на ОСОБА_1 , долученій до матеріалів справи, зазначено, що 03.08.2023 останній відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , та встановлено кредитний ліміт 100000 грн. (а.с. 40).
Згідно з розрахунком позивача, станом на 06.03.2025 заборгованість відповідача складає 58949,71 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості.
За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу(частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16.10.2011). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10.06.2017). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14.09.2016 у справі №6-223цс16).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц зазначила, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10.06.2017, не дотримавши передбаченого зазначеним договором порядку, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Враховуючи, що положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10.06.2017, яка містила вимогу про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту втратили чинність, відтак після 10.06.2017 на ці правовідносини розповсюджується дія частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Як вбачається з матеріалів справи, за умовами кредитного договору №б/н від 03.08.2023 передбачено, що банк зобов'язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни (п. 2.1 кредитного договору), а тому на дані кредитні правовідносини поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Умовами п. 3.2.3 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язався повністю повернути кредит у строк кінцевої дати повернення кредиту відповідно до графіку, а за п. 3.3.2 цього ж договору банк, при настанні будь-якої з таких подій: неотримання від позичальника згоди на зміну процентів з користування кредитом, зміни періодичності порядку сплати платежів за кредитом; порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами видачі та погашення кредиту; порушення цільового використання кредиту (використання кредитних коштів на комерційну, підприємницьку, інвестиційну діяльність, тощо); порушення кримінального провадження щодо позичальника; встановлення відомостей, наданих позичальником банку, такими, що не відповідають дійсності; наявність судових рішень, що набрали чинності про стягнення грошових коштів з поточного рахунку позичальника, наявність арешту на поточних рахунках, що належить позичальнику, наявність платіжних вимог про примусове списання та інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальнику кредит не буде повернуто вчасно, банк, на свій розсуд має право змінити умови видачі та надання кредиту та вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення. При цьому, згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не настали, терміни вважаються такими, що настали в зазначену у повідомлені дату.
У даній справі встановлено, що відповідно до положень п. 1 кредитного договору від 03.08.2023 строк кредитування становить 36 місяців, разом з тим Банк достроково звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 .
В той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту ОСОБА_1 , відсутні також докази отримання такої вимоги останньою.
Таким чином, установивши, що умовами кредитного договору було передбачено порядок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, (п. 3.3.2 договору), згідно з вимогами частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», однак позивач не надав належних доказів виконання зазначених вимог, при цьому відсутні також докази отримання такої вимоги відповідачем, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для дострокового стягнення із відповідача усієї суми заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги стосовно того, що згідно з п .4.9 договору факт настання прострочення виконання зобов'язань тривалістю 180 днів та більше є самостійною підставою виникнення обов'язку позичальника здійснити повне погашення кредитного договору без отримання вимог кредитора із встановлення строку виконання вимоги, адже такий настав на 180 день допущення прострочення, безпідставними, оскільки згідно з п. 3.3.2 кредитного договору сторони погодили, що при настанні передбачених цим пунктом обставин, кредитор має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення.
Тобто, сторони в кредитному договорі передбачили, що обов'язок з дострокового повернення кредиту у позичальника виникає після надсилання банком письмового повідомлення про таку вимогу.
Положеннями частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, якого Банком дотримано не було.
Порушення позивачем визначеного Закону України «Про споживче кредитування» порядку направлення вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачу та отримання такої вимоги останнім, не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова