Справа № 597/1403/24Головуючий у 1-й інстанції Тренич А.Г.
Провадження № 22-ц/817/664/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
12 серпня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів Гірський Б. О., Костів О. З.,
секретар Гичко К.С.
з участю ОСОБА_1 та його представника - адвоката Безпалко І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кульгавця Сергія Михайловича, який представляє інтереси ОСОБА_2 , на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2025 року, постановлене суддею Тренич А.Г. у цивільній справі № 597/1403/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки і піклування Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про визначення місця проживання дитини,
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею.
В обгрунтування позовної заяви зазначила, що вона та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах, в яких у них народився син ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 коштів на утримання сина не надає, тому 10.06.2024 року вона звернулася до суду про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі частини всіх видів щомісячного доходу. Аліменти ОСОБА_1 не сплачує, на виконання судового наказу відкрито виконавче провадження №75472465.
ОСОБА_3 зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
12.07.2024 р. ОСОБА_1 самочинно, без згоди матері дитини, змінив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 способом його викрадення, про що ОСОБА_2 було написано заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України.
На даний час з боку батька ОСОБА_1 існує загроза вивезення малолітнього сина ОСОБА_4 за межі України або зміни його місця проживання в межах України, що може йому нашкодити, поставити під загрозу його безпеку та суперечити його інтересам.
У зв'язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору ОСОБА_2 просить визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом із нею в судовому порядку.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2025 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позов про визначення місця проживання дитини був поданий матір'ю, з якою дитина і так фактично проживає, відповідач не заперечує проти проживання дитини разом з мамою та про встановлення місця проживання дитини разом з ним не звертався.
Суд першої інстанції зробив висновок, що між батьками немає спору, який підлягає вирішенню у судовому порядку, відтак вимоги про визначення місця проживання дитини з матір'ю є передчасними, оскільки її права відповідачем не порушені.
В апеляційній скарзі адвокат Кульгавець С.М., який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи позивачки про те, що існує реальна загроза щодо відібрання дитини батьком ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини існує протягом тривалого часу, що підтвердив відповідач у перших судових засіданнях. Під час розгляду справи сторонам надавався термін для укладення мирової угоди щодо визначення місця проживання дитини, однак їм не вдалось дійти згоди в позасудовому порядку щодо вказаного питання. І лише після того, як сторонам не вдалося дійти згоди щодо укладення мирової угоди, відповідач різко змінив свою позицію у суді і припинив заперечувати проти проживання дитини з матір"ю, створивши ілюзію відсутності предмета спору.Зазначає, що судом не взято до уваги висновок комісії з питань захисту прав дитини Товстенської селищної ради, яким комісія вважала за доцільне визначити місце проживання дитини разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Безпалко І.Р., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Встановлені судом обставини справи.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах, у яких в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 28.05.2024 р.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 29.05.2024р.
За цією адресою проживає і ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 28.03.2024р.
Висновком комісії з питань захисту прав дитини Товстенської селищної ради від 19.12.2024 р. № 33 встановлено доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , біля матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки, виданої ЗОШ І-ІІ ступенів с.Угриньківці ОСОБА_3 навчається в 3 класі загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів с.Угриньківці Чортківського району Тернопільської області.
Відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області від 30.07.2024р. "Про участь у вихованні малолітньої дитини" ОСОБА_1 має право на побачення зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за встановленим порядком у вихованні та спілкуванні з дитиною кожного 1-го та 4-го тижня місяця з 16 години п'ятниці до 15 години неділі за місцем проживання батька з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів.
З постанови про закриття кримінального провадження ГУНП в Тернопільській області від 29.01.2021 р. вбачається наступне.
05.01.2021 року до Заліщицького ВП звернулась ОСОБА_5 , про вчинення ОСОБА_1 фізичного болю відносно її племінника ОСОБА_3 .
Дане звернення зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12021215080000005 від 06.01.2021р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.126 КК України.
Кримінальне провадження закрито у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення у зв'язку з примиренням сторін.
13.07.2024 року ОСОБА_2 зверталася до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення, із змісту якої вбачається, що 12.07.2024 року ОСОБА_1 бех її згоди змінив місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 шляхом його викрадення.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У §54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№2) від 27 листопада 1992 року, №250, статті 35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
За положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У статті 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
При вирішенні спору між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, необхідно виходити з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, ухвалене рішення повинно відповідати інтересам неповнолітніх. При цьому, повинно бути ураховано, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.
З матеріалів справи вбачається, що малолітний ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 та перебуває на повному її утриманні.
При вирішенні спору суд першої інстанції не взяв до уваги висновок комісії з питань захисту прав дитини Товстенської селищної ради від 19.12.2024р. про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , біля матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , однак зазначив, що сторони дійшли згоди щодо місця проживання дитини, ОСОБА_1 не порушує встановлений йому Рішенням виконавчого комітету Товстенської селищної ради порядок виховання та спілкування з сином.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив висновок, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачем не порушено право позивачки, а відтак і відсутній спір між сторонами та відповідно право, яке підлягає судовому захисту.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитей та зауважує, що:
- по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то суд своєю ухвалою закриває провадження в справі (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову;
- по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.
У даній справі саме по собі пред'явлення ОСОБА_2 позову про визначення місця проживання дитини з нею дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання малолітнього сина.
Позивачка при розгляді справи в суді першої інстанції наголошувала на тому, що відповідач самостійно, без її згоди у 2024 році змінив місце проживання дитини, про що нею було подано заяву про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, після пред"явлення позову у суді першої інстанції відповідач не погоджувався із позовними вимогами. Зокрема, із поданого ним 20.11.2024 року письмового клопотання про долучення доказів вбачається, що відповідач вказував про те, що суд не може передати дитину для проживання з тим з батьків, хто не має самостійного заробітку, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, вказував, що позивачка не долучила до позовної заяви довідку про доходи та довідку від нарколога, у зв"язку з чим просив суд зобов"язати позивачку подати суду довідку про стан її здоров"я та про її доходи, про склад сім"ї і чи немає осіб, які своєю негативною поведінкою можуть зашкодити нормальному розвитку дитини. Суд першої інстанції надавав сторонам можливість укласти мирову угоду, яка не була сторонами досягнута.
Зміна позиції відповідача та відсутність заперечень після надання судом першої інстанції можливості укласти мирову угоду не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі.
Крім цього, у суді апеляційної інстанції відповідач, хоча й в поясненнях стверджує про те, що не заперечує проти визначення місця проживання сина з матір'ю, однак позовних вимог не визнав, проти задоволення апеляційної скарги заперечує.
Наведене у сукупності свідчить про наявність неврегульованих питань щодо місця проживання дитини та наявність спору між сторонами.
Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20).
Оскільки вимоги позивачки про визначення місця проживання дитини разом з нею ґрунтуються на положеннях закону, для фізичного та розумового розвитку дитини, забезпечення його фізіологічного та психічного здоров'я буде раціональним аби малолітний ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з матір'ю ОСОБА_2 .
При цьому, суд бере до уваги вік дитини, та враховує, що відповідач не позбавлений можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з сином.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції у розмірі 3027,80 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кульгавця Сергія Михайловича - задовольнити.
Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки і піклування Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області- задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 3027,80грн (три тисячі двадцять сім гривень вісімдесят коп).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 серпня 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Гірський Б.О.