Номер провадження: 22-ц/813/962/25
Справа № 522/18014/21
Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.
Доповідач Лозко Ю. П.
29.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року
у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсними умов надання кредитного договору та відшкодування моральної шкоди у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У вересні 2021 року АТ «Універсал Банк»звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг «monobank» від 29 травня 2018 року у розмірі 15226,76 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що 29 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 29 травня 2018 року.
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами, тарифами обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документі, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
На підставі укладеного договору, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
Станом на 30 листопада 2020 року у ОСОБА_1 прострочення зобов'язання зі сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим на підставі положення п.п.5.16 п.5 Розділу II Умов, відбулося істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою та цього дня банк направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Починаючи з 26 лютого 2021 року кредит став у формі «на вимогу».
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 04 квітня 2023 року просив:
-визнати недійсними умови анкети - заяви до договору про надання банківських послуг від 29.05.2018, укладеного між ним та АТ «Універсал Банк» щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту;
-визнати недійсною анкету - заяву до договору про надання банківських послуг від 29 травня 2018, укладеного між ним та АТ “Універсал Банк»;
-зобов'язати АТ “Універсал Банк» надати суду розгорнутий розрахунок заборгованості за анкетою - заявою до договору про надання банківських послуг від 29.05.2018, а саме: окремими пунктами розрахунок сплаченої ним комісії;
-стягнути з АТ “Універсал Банк» суму сплаченої комісії за нікчемними умовами анкети - заяви до договору про надання банківських послуг від 29 травня 2018, у розмірі згідно до наданого відповідачем розрахунку;
-стягнути з АТ “Універсал Банк» моральну шкоду у розмірі 9847359143,58 грн.
Зустрічний позов мотивовано тим, що підписана ним заява-анкета не містить відомостей про відсоткову ставку, період користування кредитом, інформацію про комісії чи санкції, тому сторони не досягли істотних умов кредитного договору. Йому, як споживачу не була надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про кредит, в тому числі, розрахунок загальної вартості кредиту та всіх супутніх послуг.
Згідно із тарифами, які є додатком до анкети-заяви, таблиця обчислення загальної вартості кредиту містить інформацію про визначений банком розмір комісії за надання кредиту в розмірі 7,3%.
Умовами анкети-заяви не визначено, за які послуги банку, підлягає сплата комісії та яка природа цих послуг, також не визначено це і в умовах обслуговування рахунків фізичної особи та тарифах.
З огляду на вказане ОСОБА_1 вважає, що обов'язок зі сплати комісії суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому ця умова підлягає визнанню недійсною.
Як на підставу для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 посилався на те, що банк неодноразово звертався до нього з письмовими погрозами, у тому числі йому було надіслано проект рішення суду, згідно з яким з нього має бути стягнуто 2072676 грн - заборгованість за кредитним договором, 50000 грн - витрати банку на правничі послуги, 4500 грн - судові витрати.
Ухвалою від 23 грудня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси прийняв зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до свого провадження.
Ухвалою від 20 вересня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ Універсал Банк про визнання недійсними умов надання кредитного договору, стягнення моральної шкоди залишив без розгляду.
Рішенням Приморський районний суд м. Одеси від 20 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні позову АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2022 року, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
Окрім підстав, якими обґрунтовано зустрічний позов, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що на виконання вимог ухвали суду, банк не надав розгорнутий розрахунок заборгованості.
Пояснення, надані скаржником в судовому засіданні були проігноровані, а його позиція судом не врахована.
Умовами кредитного договору не визначено в чому полягає надання банком послуг з обслуговування кредиту та яка природа цих послуг, не визначено це і в паспорті споживчого кредиту, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про те, що банк вправі встановити сплату комісійної винагороди за надання послуг.
На думку скаржника, банк: не визнає його конституційних, цивільних, цивільно-процесуальних прав; порушує його та членів його родини право недоторканності приватної власності; вводить в оману суд, надаючи недостовірну та неправдиву інформацію, а також документи під виглядом тих, які повинен був надати; не виконує вимоги та рекомендації постанови та інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Президента України, НБУ, органів місцевої влади, зокрема стосовно введення на території держави карантину та воєнного стану.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» не скористалося.
Учасники справи будучи належним чином повідомленим чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає не у повній мірі, виходячи з такого.
Так, судом встановлено, що 29 травня 2020 року ОСОБА_1 власноруч (у паперовому вигляді) підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, згідно якої він просив відкрити поточний рахунок у гривні на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до умов Договору та наведених нижче умов (т.1 а.с. 8).
ОСОБА_1 погодився з тим, що ця анкета-заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладення якого він підтверджує і зобов'язується виконувати його умови (пункт 2 Анкети-заяви).
Підписанням цього договору ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства) та отримав їх примірники у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім цього ОСОБА_1 беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, а також про зміну доступного розміру дозволеного кредитного ліміту, банк повідомляє його шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток (пункт 3 Анкети-заяви).
ОСОБА_1 просив вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний/ електронний цифровий підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті в банку. Засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем0241762АВ273133DFDACD6EF304ADAE2F437D03E2FCEAB455683E5E59494B5007F, яка буде використовуватися для накладення електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дії згідно з договором (пункт 6 Анкети-заяви).
ОСОБА_1 підтвердив, що ця Анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку і карткою із зразком його підпису (пункт 9 Анкети-заяви).
Підписуючи анкету-заяву ОСОБА_1 надав право та доручив ПАТ «Універсал Банк» здійснювати договірне списання коштів з усіх його рахунків, відкритих у ПАТ «Універсал Банк», без додаткових розпоряджень для погашення будь-яких інших його грошових зобов'язань перед ПАТ «Універсал Банк», що випливають з умов договору та/або будь-якого іншого договору, що укладений або буде укладений у майбутньому між ним та банком (пункт 10 Анкети-заяви).
Усе листування щодо цього договору ОСОБА_1 просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов Договору (пункт 11 Анкети-заяви.
До договору банком долучено витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, Умов і правил обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Додатками до якого є тарифи та таблиця обчислення загальної вартості кредиту, які підписані ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (т.1 а.с. 9-23).
З довідки про наявність рахунку від 18 квітня 2022 року убачається, що ОСОБА_1 відкрито рахунок та видано картку № НОМЕР_1 , строком дії до 07/24 (т.1 а.с. 194).
Згідно довідки про розмір встановленого кредитного ліміту, ОСОБА_1 було встановлено наступні ліміти: 29 травня 2018 року - 5500 грн, 03 липня 2018 року - 8500 грн, 19 лютого 2019 року - 12000 грн (т.1 а.с. 196).
Як убачається з руху коштів по картці, відкритої ОСОБА_1 у період з 29 травня 2018 року по 05 травня 2021 року кредитний ліміт становив 12000 грн, заборгованість (станом на 05 травня 2021 року): 15226,76 грн, баланс на початок періоду: 5500 грн, баланс на кінець періоду: - 3226,76 грн.
З руху коштів по картці та детальної виписки про рух коштів по картці убачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, здійснюючи різні фінансові операції, користуючись кредитними коштами,зокрема знімав кошти у банкоматах, пересилав їх на картки інших фізичних осіб, так і здійснював платежі у рахунок погашення заборгованості (т. 1. а.с. 87-92, 200-204).
З наданого банком розрахунку заборгованості за договором б/н від 23 жовтня 2019 року убачається, що станом на 11 лютого 2024 року кредитна заборгованість складає 116662,74 грн з яких: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 116662,74 грн, заборгованість за пенею та залишок заборгованості за відсотками 0 грн (а.с.8-10).
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що умовам Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 29 травня 2018 судом вже було надано оцінку під час вирішення спору про стягнення заборгованості та встановлено, що відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій за обслуговування, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Сторонами не заявлялось клопотання про призначення у справі економічної експертизи, водночас судом встановлено, що надана банком виписка про рух коштів по рахунку та розрахунок заборгованості банку містять протиріччя щодо нарахування комісії, проте, самостійно встановити чи включено банком комісію у суму заборгованості суд не має можливості, оскільки для цього необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право. При цьому позивачем не доведено обставин щодо завдання йому АТ «Універсал Банк» моральної шкоди.
Щодо таких висновків суду колегія суддів зазначає про таке.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі N 310/11024/15-ц (пункт 14)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 13 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникають.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Колегія суддів зауважує, що а ні зміст зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 (т.1 а.с. 58-64), а ні заяви про зміну предмету позову (т.3 а.с. 50-52) не містить аргументів, якими скаржник мотивував підстави для визнання недійсною анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 29 травня 2018 року, укладеного між ним та АТ «Універсал Банк».
Наведене вище, з урахуванням відсутності доводів скаржника щодо недійсності зазначеної анкети-заяви та не надання ним усупереч ст. 12,81 ЦПК України доказів на підтвердження таких позовних вимог, дає підстави дійти висновку про відсутність правових підстав для визнання цього правочину недійсним, а у задоволенні таких позовних вимог необхідно відмовити з підстав їх недоведеності.
Стосовно вимог скаржника про визнання недійсними умов анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 29 травня 2018 року щодо обов'язку сплачувати комісію за надання кредиту, колегія суддів зауважує про таке.
Як на підставу позову щодо зазначених вище позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що згідно із тарифами, які є додатком до анкети-заяви, таблиця обчислення загальної вартості кредиту містить інформацію про комісію за надання кредиту, визначену банком в розмірі 7,3%. Умовами анкети-заяви не визначено, за які послуги банку підлягає сплаті комісія та яка природа цих послуг, як не визначено це і в умовах обслуговування рахунків фізичної особи та тарифах.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець, на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Отже, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19, провадження N 14-44цс21, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Колегія суддів зауважує, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі N 916/3156/17 (провадження N 12-80гс20).
За таких встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними умов анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 29 травня 2018 року щодо обов'язку сплачувати комісію за надання кредиту, з підстав їх нікчемності, як про те стверджує скаржник, не підлягають задоволенню, оскільки визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, що є самостійною правовою підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що додана АТ «Універсал Банк» до позову копія таблиці обчислення загальної вартості кредиту не містить інформації про встановлення банком комісії за надання кредиту в розмірі 7,3%.
Зазначена вище таблиця є диференційованою за видом та обсягом інформації, зокрема колонка №7 цієї таблиці містить назву «платежі за додаткові та супутні послуги», яка в свою чергу поділяється на колонки: 7.1 «за ведення рахунку», 7.2 «розрахунково-касове обслуговування», 7.3 «комісія за надання кредиту», 7.4 «інші послуги банку», 8.1 «комісійний збір», 8.2 і т.д. «інша плата за послуги кредитного посередника».
При цьому, відомості про те, що банком встановлено розмір грошових коштів (у твердій чи відсотковій формі), які підлягають сплаті за надання зазначених вище послуг, у тому числі за надання кредиту, ця таблиця не містить.
Скаржник помилково вважав номер назви колонки за розмір процентів, встановлених за надання такої послуги.
Також інформація щодо сплати комісії за видачу кредиту відсутня і в тарифах, доданих до позову.
Крім того, з руху коштів по картці та детальної виписки про рух коштів по картці, які є первинними бухгалтерськими документами, убачається, що банком не нараховувалася комісія за видачу кредиту, як про те стверджує скаржник.
Водночас, з цих документів убачається, що банком стягувалися з ОСОБА_1 кошти за видачу кредитних коштів у банкоматі, пересилання кредитних коштів на інші картки у розмірі 4% від суми операції, як те зазначено у тарифах, підписаних ОСОБА_1 за допомогою електронного цифрового підпису (т.1 а.с. 21-23).
Ураховуючи, що банком визначено конкретний перелік додаткових та супутніх послуг (комісія за зняття готівки на суму, що перевищує залишок власних коштів, у банкоматах і пунктах видачі готівки, а також операції з quasi-валютою за карткою «Monobank», переказ з картки «Monobank» на іншу картку «Monobank», поточний рахунок фізичної особи в іншому українському банку (платіж по Україні), які погодженні ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору, тому підстави для стягнення з банку на користь скаржника суми грошових коштів, сплачених ним у вигляді комісії, відсутні.
Вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволення, оскільки є похідною від основних вимог, які не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що вирішуючи цю справу суд першої інстанції в цілому дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , однак помилився в мотивах такого рішення, що відповідно до ч.4 ст. 376 ЦПК України є підставою для його зміни, в частині мотивування. В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року потрібно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року змінити виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова