Номер провадження: 22-ц/813/683/25
Справа № 496/6045/22
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л.О.
Доповідач Лозко Ю. П.
10.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 вересня 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Біляївської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю,
встановив:
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просила визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що з 16.07.2019 року по 11.12.2021 року сторони перебували у шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу відповідач та його батьки вигнали позивачку ОСОБА_2 з будинку і вона змушена була без дитини проживати у свого батька в м. Біляївка, при цьому згоди щодо місця проживання дитини сторони не дійшли, водночас, вона старається опікуватись інтересами і потребами дитини, піклується про неї в силу своїх можливостей, але через незаконні дії відповідача не може займатись вихованням дитини, слідкувати за її розвитком та здоров'ям.
Позивачка неодноразово зверталась до Біляївського відділу поліції із заявами на неправомірні дії відповідача та його батьків, але їй тільки було рекомендовано звернутись до суду.
Відповідно до протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Біляївської міської ради Одеської області від 29.02.2022 року ОСОБА_2 рекомендовано звернутись до суду щодо визначення місця проживання дитини. Комісією також були обстежені умови майбутнього проживання дитини, які визнані належними.
Позивачка ОСОБА_2 зазначає, що вона офіційно працює та отримує стабільну заробітну плату, алкогольними напоями не зловживає, характеризується позитивно.
За таких обставин позивачка вважає, що проживання дитини разом з нею відповідає інтересам малолітньої доньки. При цьому вона не чинитиме жодних перешкод відповідачу у спілкуванні з донькою і готова сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена участі піклування батька.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .
За доводами апеляційної скарги, поза увагою суду залишилось те, що позивачкою не доведено тих обставин, що він чинить їй перешкоди у спілкування із їхньою малолітньою дитиною. Позивачка не має постійного місця проживання, і не довела належними доказами, що вона офіційно працевлаштована. Також скаржник зауважує, що був позбавлений можливості заперечити проти позову та надати докази на підтвердження певних обставин, через те, що направлення судової кореспонденції здійснювалось на не вірну адресу, а в задоволенні заявлених ним клопотань в усній формі судом було безпідставно відмовлено, зокрема про закриття підготовчого провадження за відсутності інформації про отримання ним копії позовної заяви та належного повідомлення про розгляд судом цієї справи. Акт обстеження житлово-побутових умов позивачки не є належним доказом створення нею матеріально побутових умов для проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на зафіксовані у ньому умови проживання ОСОБА_2 .
Стосовно висновку органу опіки та піклування, скаржник, посилаючись на його фрагментарність, зазначає, що такий суд не мав брати до уваги, як недостовірний доказ. Також зауважує, що ним створені усі належні умови для проживання малолітньої доньки разом з ним, яка постійно мешкає з ним після припинення шлюбних відносин з позивачкою, і перебуває на його утриманні, забезпечена усім необхідним для гармонійного розвитку, при цьому скаржник звертає увагу, що саме позивачка самоусунулась від виховання доньки на 3 роки. Крім того, умови у яких проживає наразі дитина, органом опіки та піклування, як і судом не досліджувались, і не була вислухана у судовому засіданні. Скаржник вважає, що суд першої інстанції поверхнево розглянув справу, формально пославшись на норми права, що регулюють спірні правовідносини, і не здійснив належної оцінки усіх обставин справи, і не врахував інтересів дитини.
18.02.2025 року у судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мойсеєнко Р.М. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, позивачка ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідача, посилалась на обставини, якими обґрунтовано позов.
У судовому засіданні у присутності психолога ОСОБА_4 та представника органу опіки та піклування - Богдан Ю.В., було вислухано малолітню дитину ОСОБА_3 щодо відносин, які склались між нею та її батьками (сторонами у справі) та умов проживання разом із батьком ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мойсеєнко Р.М. підтримали вимоги апеляційної скарги, просили задовольнити скаргу, позивачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Коваль О.В., просили залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, представник третьої особи - Богдан Ю.В. просила врахувати рішення органу опіки та піклування ВК Біляївської МР.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має постійне місце проживання, де створені належні умови для проживання з нею малолітньої дитини, стабільний заробіток. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини разом з позивачкою може зашкодити інтересам дитини, судом не здобуто та відповідачем не надано.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, сторони з 16.07.2019 року по 11.12.2021 року перебували у шлюбі, від якого мають малолітню дитину доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З грудня 2021 року сторони проживають окремо, при цьому, їх малолітня донька постійно проживає разом з відповідачем ( а.с. 8,10).
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Станом на листопад 2021 року позивачка працює в ТОВ «АТБ-Маркет» у підрозділі маг. Продукти 1361 на посаді продавця-консультанта із середньою заробітною платою 8 021, 42 грн (а.с.14).
У висновку про доцільність визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , затвердженого рішенням ВК Біляївської МР від 30.01.2023 року №12, Орган опіки та піклування Біляївської міської ради виснував про доцільність визначення місця проживання малолітньої за місцем проживання матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.42-43).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі N 711/679/21 (провадження N 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, N 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 162 СК України). Тобто, в частині другій статті 162 СК України вказані ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі N 161/12242/17 (провадження N 61-4622св23)).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п'ята статті 19 СК України).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі N 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі N 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі N 352/2324/17 (провадження N 61-14041св19) вказано, що:
"питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі N 754/16535/19 (провадження N 61-14623св21) вказано, що:
"під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі N 333/1013/17 (провадження N 61-5230св20) вказано, що:
"при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Суд зобов'язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, суд першої інстанції, у порушення вказаних вище вимог національного законодавства та практики Європейський суд з прав людини та Верховного Суду, належним чином не з'ясував обставини, що мають істотне значення: відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною, її сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, умови, створені для виховання дитини кожним з батьків, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, як і не вислухано думку самої ОСОБА_3 .
Так, апеляційним судом, з метою повного і всебічного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, було вислухано думку малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка розповіла, що вона любить свого батька, бажає проживати з ним, мамою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яких вважає братами. На питання суду про відносини з мамою відповідала про дружину відповідача - ОСОБА_9 , як звуть другу маму (позивачку), відповіла, що не знає.
Отже, малолітня дитина сторін не виявляє своєї прихильності до позивачки як своєї матері. При цьому, апеляційний суд не погоджуючись із висновком органу опіки та піклування від 30.01.2023 року, що міститься у матеріалах справи, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини разом з матір'ю, звертає увагу на те, що такий складено виключно зі слів ОСОБА_10 та наданих нею документів щодо власного працевлаштування, без дослідження обставин, що мають істотне значення для визначення місця проживання малолітньої дитини із забезпеченням дотримання її якнайкращим інтересам.
Так, виснучи про відсутність обставин, які унеможливлюють проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю, орган опіки та піклування не обґрунтував доцільності зміни постійного місця проживання дитини, яка на день складення відповідного висновку, вподовж тривалого часу постійно проживає разом із батьком ОСОБА_1 . Органом опіки та піклування не досліджувались створенні батьком дитині умови для її виховання і розвитку, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною, її сталі соціальні зв'язки, відвідування навчальних закладів, психологічний стан тощо, прихильність до кожного з батьків.
Дійсно, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Так, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. (висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі N 487/2001/19-ц (провадження N 61-12667св20).
Оцінюючи наявність підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із позивачкою ОСОБА_2 , колегія суддів ураховує, що після припинення шлюбних відносин між сторонами, малолітня дитина постійно проживає разом із відповідачем ОСОБА_1 , тобто протягом останніх майже п'яти років, і за встановлених судом обставин у справі саме позивачка після припинення між нею та відповідачем шлюбних відносин, стала проживати окремо, при цьому, матеріали справи не містять жодних належних доказів на підтвердження, що відповідач чинив позивачці будь які перешкоди у спілкуванні з донькою.
Надані позивачкою ОСОБА_2 копії талонів-повідомлень про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення від 13, 22.06, 24,27.07.2022 року, на підтвердження обставин, що позивач чинить позивачці перешкоди у спілкуванні з донькою, фіксують виключно її звернення до поліції із заявами про перешкоди у спілкуванні із дитиною та не містять інформації про встановлення таких обставин поліцією. Інших доказів на підтвердження вказаних обставин чи існування між сторонами у період з листопада 2020 року по грудень 2023 року спору про місце проживання малолітньої ОСОБА_3 позивачкою суду не надано.
Водночас, як встановлено апеляційним судом, малолітня ОСОБА_3 тривалий час постійно проживає разом із батьком - відповідачем ОСОБА_1 , доказів невиконання чи неналежного, яким своїх батьківських обов'язків суду не надано. Натомість, проживаючи разом із батьком, ОСОБА_3 ходить до школи, грає з дружиною батька - ОСОБА_6 , яку називає мамою,та її дітьми « ОСОБА_7 » та « ОСОБА_8 », до спілкування із якими та проживання разом ставиться позитивно.
Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім'ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанови Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі N 201/1577/21, провадження N 61-4217св22, від 31 січня 2024 року у справі N 336/5265/22, провадження N 61-12940св23).
Зважаючи на соціальні зв'язки та місце навчання малолітньої ОСОБА_3 , відносини, які існують між нею та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків у період після припинення шлюбних відносин, прихильність дитини до кожного з батьків та бажання проживати разом із батьком, виходячи з якнайкращих інтересів дитини, апеляційний суд виснує про недоцільність зміни місця проживання малолітньої ОСОБА_3 та визначення такого із позивачкою ОСОБА_2 , тож не вбачає підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Проте, ОСОБА_2 , ані протягом розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком суперечитиме найкращому забезпеченню інтересів дітини, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю матиме більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення їх проживати разом із батьком у звичному для них середовищі.
Крім того колегія суддів зауважує, що зміна місця проживання малолітньої ОСОБА_3 та визначення такого разом з матір'ю, а не з батьком з яким вона проживає постійно тривалий час разом з його дружиною та її дітьми, до яких виявляє прив'язаність та прихильність, у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що забезпечує її розвиток і не є неблагополучним, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, а тому не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.
Колегія суддів зауважує, що визначення місця проживання дитини з батьком не впливатиме на взаємовідносини дитини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дитини з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Апеляційний суд зауважує, що рішення про відмову в задоволенні її позову не позбавляє ОСОБА_2 права проявляти турботу та любов до дитини незалежно від того, з ким із батьків вона проживає.
Підсумовуючи наведене вище та ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2), колегія суддів виснує, що позивачка всупереч свого процесуального обов'язку не надала належних доказів наявності підстав для зміни постійного місця проживання малолітньої ОСОБА_3 із батьком та визначення такого із матір'ю.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , з наведених вище підстав.
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Біляївської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова