13.08.25
22-ц/812/1463/25
Справа №490/9717/21 Головуюча у 1-й інстанції Гуденко О. А.
Провадження № 22ц/812/1463/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
13 серпня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О.В.,
із секретарем: Носіковим І. М.,
за участю: представниці позивачки - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 ,
на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Гуденко О. А. у місті Миколаєві зі складенням повного судового рішення, у справі
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,
третя особа - приватна нотаріуска Миколаївського міського нотаріального округу
Ягужинська Катерина Тарасівна
(далі - приватна нотаріуска Ягужинська К. Т.),
про розірвання договору довічного утримання, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_5 , третя особа приватна нотаріуска Ягужинська К. Т., про розірвання договору довічного утримання.
В обґрунтування позову зазначила, що 19 грудня 2017 року уклала договір довічного утримання із ОСОБА_5 , яка зобов'язалась здійснювати за нею догляд. Однак внаслідок припинення виконання відповідачкою своїх обов'язків за договором змушена звернутись до суду із цим позовом, оскільки фактично їй допомагає та здійснює догляд інша особа - ОСОБА_2 .
У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_5 вважала позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на ті обставини, що належним чином виконувала умови договору, детально описавши який саме догляд нею здійснювався. Однак в певний час ОСОБА_4 вирішила розірвати договір з відповідачкою шляхом нотаріального оформлення для чого звернулась до адвоката.
Зазначала, що не виконала умови договору лише щодо поховання чоловіка позивачки ОСОБА_6 , у зв'язку із тим, що напередодні його смерті вже не мала можливості спілкуватись з ними, внаслідок прийняття позивачкою рішення про розірвання договору довічного утримання, і тому не знала про його смерть. Вважала відсутніми підстави для задоволення позову.
Ухвалою Центрального районного суду від 20 квітня 2023 року до участі у справі залучено правонаступницю позивачки ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємицю за заповітом ОСОБА_2 .
Протокольною ухвалою того ж суду від 10 червня 2024 року до участі у справі у якості правонаступниці відповідачки ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , залучено спадкоємицю, що прийняла спадщину за законом, ОСОБА_3
23 червня 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулась з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що була предметом спірного договору, та заборону відповідачці та іншим особам вчиняти будь-які дії з квартирою, а саме відчуження, передачу в оренду, продаж , вселення сторін та інших осіб, а також будь-які інші дії.
В обґрунтування поданої заяви, зазначала, що після смерті відчужувачки ОСОБА_4 , відбулося припинення договору довічного утримання у зв'язку із чим нотаріус може зняти заборону на відчуження квартири.
Крім того відповідачка ОСОБА_3 повідомила їй про намір виїхати за кордон, у зв'язку із чим у позивачки ОСОБА_2 виникають побоювання про можливий продаж квартири, у зв'язку із можливим виїздом.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 червня 2025 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково, постановлено про накладення обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на частину квартири АДРЕСА_1 до набрання судовим рішенням у справі законної сили. В задоволенні інших вимог відмовлено
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для накладення обтяження у вигляді арешту на належну відчужувачу ОСОБА_4 частину квартири та не доведення позивачкою існування обставин, за яких вселення в квартиру чи передання її в оренду вплине на можливість виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Вказувала, що судом не наведено мотивів, якими він керувався відмовляючи у задоволенні вимоги про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо спірної квартири та задовольняючи вимоги щодо накладення арешту лише на частину квартири, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 набули квартиру у спільну сумісну власність, а не у спільну часткову.
Судом також не прийнято до уваги, що в квартирі перебувають речі побутового вжитку, які заповідано їй, та її право власності на ці речі може бути порушено третіми особами, а передача квартиру в оренду у разі задоволення позову перешкоджатиме їй користуватись, володіти та розпоряджатись спірним майном на власний розсуд.
За такого вважала ухвалу постановленою незаконно.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка вважала її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на законність оскаржуваної ухвали та відсутністю у неї намірів оформлювати спадкові права на спірну квартиру або розпоряджатись нею до вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.
Так, відповідно до змісту статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову та зазначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
За роз'ясненнями, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року слідує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки доцільність вжиття заходів забезпечення позову закон пов'язує не тільки з можливістю (утрудненням) виконання рішення, а і з ефективністю захисту інтересів та поновленням прав позивача (у разі встановлення їх порушення).
Саме адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Закон пов'язує доцільність вжиття заходів забезпечення позову не тільки з можливістю (утрудненням) виконання рішення, а і з ефективністю захисту інтересів та поновленням прав позивача (у разі встановлення їх порушення).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 є правонаступницею померлої позивачки ОСОБА_4 , за позовом якої відкрито провадження у справі про розірвання договору довічного утримання, укладеного 19 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , правонаступницею якої у справі є ОСОБА_3 (т. 1 а.с.2-4).
За умовами вищевказаного договору квартира АДРЕСА_1 , яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та її чоловіку ОСОБА_6 , за їх життя була відчуджена набувачці, яка зобов'язалася довічно утримувати та поховати подружжя. Право власності у набувачки виникло з моменту державної реєстрації спірного договору (т. 1 а.с.10, 12).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер ( т. 1. а.с.5), після його смерті спадщину прийняла ОСОБА_2 , подавши відповідну заяву про прийняття спадщини за заповітом (т.1 а.с.122).
24 листопада 2021 року ОСОБА_4 , після смерті іншого відчужувача - її чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , подана до суду позовна заява про розірвання договору довічного утримання, укладеного між нею та ОСОБА_5 (т.1 а.с.2, 5).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла позивачка ОСОБА_4 , та спадщину після її смерті прийнято ОСОБА_2 шляхом подачі заяви про прийняття спадщини на підставі вчиненого ОСОБА_4 на її користь заповіту ( т. 1 а.с.32, 133, 145).
Отже, ОСОБА_2 , як спадкоємиця за заповітом, після смерті позивачки ОСОБА_4 , залучена до участі у справі в якості її правонаступниці, за пред'явленою спадкодавицею позовною заявою в межах пред'явлених нею вимог про розірвання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .. Вимог про розірвання договору довічного утримання між померлим на той час чоловіком, за укладеним ним договором з ОСОБА_5 , первісною позивачкою ОСОБА_4 не заявлено.
За таких обставин та виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд першої інстанції при подачі заяви правонаступниці позивачки про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, діяв співмірно, оскільки забезпечив ці вимоги виключно в їх межах та обґрунтовано наклав арешт на частину спірної квартири, яка належала на праві спільної сумісної власності подружжю, які були відчужувачами майна, за договором довічного утримання. Доказів для застосування заходів забезпечення на усю квартиру, за наявності вимог про розірвання договору лише від одного відчужувача або на більшу її частку, за відсутності доказів нерівності часток подружжя, заявницею суду на час прийняття судового рішення не надано.
Отже, судом першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову наведено мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачки в межах заявлених вимог первісною позивачкою до ухвалення рішення у справі, та вказав на сприяння цього заходу забезпечення, що направлений на відновлення прав позивачки, у випадку задоволення позову, та відсутністю порушення прав та інтересів інших осіб при його застосуванні.
Доводи про необхідність арешту усієї квартири за можливою наявністю речей, що належали померлій первісній позивачці та заповідані її правонаступниці, є безпідставними, оскільки предмети домашнього вжитку спадкуються та переходять у власність в іншому порядку, ніж оспорюються договір щодо нерухомого майна або його частки.
Не є слушними і доводи про відмову суду у забезпеченні позову шляхом заборони вселятися іншим особам до спірної квартири або вселятися самій відповідачці, а також заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмету спору: передати в оренду тощо. Доцільність застосування таких заходів забезпечення позову не доведено позивачкою за допомогою належних доказів, навпаки, у поданій до суду заяві нею наведене лише гіпотетичне обґрунтування можливості вчинення відповідачкою таких дій.
Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоцільність вжиття додаткових заходів забезпечення позову, крім накладення арешту, ще і шляхом заборони відповідачці або будь-яким невідомим особам вселятися до спірної квартири або вчиняти дії щодо предмету позову.
Тобто обраний позивачкою спосіб забезпечення позову у цій частині, на час подачі відповідної заяви до суду, не є співмірним із предметом спору.
За висновками КЦС ВС, викладеними ним у постанові від 5 лютого 2020 року при розгляді справи №490/3925/19 і у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.
Тому, з огляду на загальні принципи розумності і справедливості, дотримання судом першої інстанції процесуального законодавства, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.
Інші доводи апеляційної скарги позивачки зводяться до помилкового розуміння норм матеріального і процесуального права, і на законність судового рішення щодо забезпечення позову не впливають
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена, у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України, в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова