Справа № 461/4060/24
пр.№ 2/464/35/25
04.08.2025 Сихівський районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді Чорна С.З.
секретар судового засідання Сенюга М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,
за участю:
представника позивача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту 1 договору позики від 30.05.2018 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; пункту 4 договору позики від 30.05.2018 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; пункту 10 договору позики від 30.05.2018 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
В обгрунтування позовної заяви представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 покликається на те, що ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості, в тому числі по Договору позики від 30.05.2018 року. У Позивача відсутній оригінал зазначеного договору, а в його розпорядженні наявні лише його копії, що були долучені до позовної заяви ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_2 та копіями Договору позики від 30.05.2018 року ОСОБА_1 виявив той факт, що окремі пункти договору містять умови, які сторонами ніколи не обговорювалися та не погоджувалися. Відповідно до п.1.1. Договору позики від 30.05.2018 року Позикодавець передав у власність, а Позичальник отримав у власність, до моменту підписання цього договору, грошові кошти в сумі 1 449 802.80 гривень (один мільйон чотириста сорок дев'ять тисяч вісімсот дві гривні 80 копійок), що за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 26.10 грн) на день підписання цього договору в еквіваленті складає 55 548 $ (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім доларів США 00 центів) і зобов'язаний повернути гроші до 30 листопада дві тисячі вісімнадцятого року включно без нарахування процентів. Пунктом 2 Договору позики від 30.05.2018 року встановлено, що Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю позику (борг) у повному обсязі в готівковій формі. У разі, якщо офіційний курс НБУ долара США, становитиме більше 26,10 грн. за 1 долар США, сума позики (боргу), яку Позичальник повертатиме Позикодавцю коригується та підлягає перерахунку в гривні на день здійснення фактичної оплати, виходячи з офіційного курсу НБУ долара США на дату такого повернення. Згідно з п. 4 Договору позики від 30.05.2018 року при неповерненні суми позики своєчасно (тобто до 30 листопада дві тисячі вісімнадцятого року включно) Позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в строки і в порядку, що передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому позики, що залишилася несплаченою, пені в розмірі 4% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання та трьох відсотків річних (ст.625 ЦК України) за весь час прострочення виконання зобов'язання. Пунктом 10 вказаного Договору передбачено, що за взаємною згодою Сторін строк дії договору може бути продовжений відповідною додатковою угодою до цього договору, що укладається в письмовій формі. За цим Договором Позикодавець та Позичальник, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, домовились збільшити строк позовної давності за цим Договором позики до 31 грудня 2025 року включно. Умови Договору позики від 30.05.2018 року:визначені в п. 1 Договору щодо розміру позики в сумі 1 449 802.80 гривень, що за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 26.10 грн) на день підписання цього договору в еквіваленті складає 55 548 $; визначені в п. 4 Договору щодо пені в розмірі 4% від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання; визначені п. 10 Договору щодо збільшення строку позовної давності Сторонами в такому формулюванні не погоджувалися, а підписання ОСОБА_1 вказаного договору позики з такими положеннями було здійснено під впливом помилки Позивача, що була допущена внаслідок обману Відповідача, що суперечить вимогам чинного законодавства та є підставами для визнання їх недійсними. В першу чергу Позивач зазначає, що грошові кошти передавалися Відповідачем Позивачу в грошовій одиниці - долари США, а не в гривнях як це зазначено в п. 1 Договору позики від 30.05.2018 року, а також розмір позики, зазначений в п. 1 Договору не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 ніколи не передавав ОСОБА_1 позику в розмірі 1 449 802,80 грн або 55 548$. Також Позивач зазначає, що підписання Договору позики від 30.05.2018 року з формулюванням пункту 4, яким передбачено сплату пені в розмірі 4% від розміру заборгованості за кожний день прострочення, було вчинено під впливом помилки. Така помилка стосується істотної умови договору, що встановлює зобов'язання для Позивача сплатити пеню на користь Відповідача в значних обтяжливих розмірах. Обставинами, що свідчать про підписання Позивачем Договору позики від 30.05.2018 року, слугує також і те, що пеня в розмірі 4% в день - є пенею в розмірі 1460% річних, що є неймовірними та нереальними сумами, які за звичайних нормальних договірних відносин ніколи б не були погодженні, оскільки це покладає на Позичальника непосильний тягар, який навряд чи колись може бути сплачений. До слова, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 розрахунок заборгованості з урахуванням пені ОСОБА_2 . За Договором позики від 30.05.2018 року становить (1) 1 449 802.80 грн основна сума боргу, 68 430 692,16 грн пеня за період з 01.12.2018 року по 23.02.2022 року. З наведеного вбачається, що за Договором позики від 30.05.2018 року нарахований розмір пені майже в п'ятдесят разів перевищує розмір основної суми заборгованості. такий розмір пені, не виконує функцію та призначення пені, що встановлена чинним законодавством України; є абсолютно неспівмірним, завищеним та таким, що ставить боржника в складні умови порівняно з кредитором, що на переконання Позивача слід взяти до уваги судом вирішення такої категорії спору, а також свідчить про те, що положення Договору позики від 30.05.2018 року в частині визначення пені в розмірі 4% від суми заборгованості за кожний день прострочення, є нічим іншим, аніж помилковим формулюванням, який не міг бути погоджений Позивачем за відсутності помилкового тлумачення цієї умови Договору, адже Позивач був переконаний, що пеня в розмірі 4% від суми заборгованості встановлюється за річний період. Підсумовуючи наведене, ОСОБА_1 вважає, що підписання Договору позики від 30.05.2018 року з положеннями п. 1, який передбачає розмір позики в сумі 1 449 802,80 грн або 55 548 $ та п. 4, який передбачає стягнення пені в розмірі 4% від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання, було вчинено під впливом помилки щодо одних з істотних умов договору. Очевидно, що за відсутності помилкового сприйняття вказаних положень Договору позики Позивач ніколи б не укладав відповідний договір. Наведене свідчить про наявність підстав для визнання їх недійсними на підставі ст. 229 ЦК України. Як вже зазначалося, з аналізу Договору позики від 30.05.2018 року вбачається, що Сторони збільшили строк позовної давності до 31 грудня 2025 року, що на думку Позивача не відповідає чинному законодавству України та є підставою для визнання відповідних положень договорів позики недійсними. По-перше, Позивач наполягає, що таке формулювання п. 10 Договору позики від 30.05.2018 року також не погоджувалося Сторонами, а підписання Договору позики зі сторони Позивача з таким змістом пункту 10 відбулося виключно під впливом помилки.
06.06.204 від представника відповідача ОСОБА_4 поступив відзив на позовну заяву, згідно якого останній зазначив, що твердження сторони позивача про, нібито, наявний факт, що окремі пункти Договору містять умови, які сторонами ніколи не обговорювались та не погоджувались - є суб'єктивним, упередженим та таким, що не відповідає дійсності. Адвокат Позивача зазначила у позовній заяві, що: «Позивач повідомляє, що умови Договору позики від 30.05.2018 року: Визначені п. 1 Договору щодо розміру позики в сумі 1 449 802,80 гривень (один мільйон чотириста сорок дев'ять тисяч вісімсот дві гри. 80 коп.), що за офіційним курсом НБУ (1 дол. США = 26,10 грн.) на день складення цієї розписки в еквіваленті складає 55 548 $; Визначені в п. 4 Договору щодо пені в розмірі 4 % від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання; Визначені п. 10 Договору щодо збільшення строку позовної давності Сторонами в такому формулюванні не погоджувалися, а підписання ОСОБА_1 вказаного договору позики з такими положеннями було здійснено під впливом помилки Позивача, що була допущена внаслідок обману Відповідача, що суперечить вимогам чинного законодавства та є підставами для визнання їх недійсними, у зв'язку з чим звертаємо увагу суду на наступне. Дані твердження Адвоката Позивача є суб'єктивними, упередженими та такими, що не відповідають дійсності. Щодо п. 1 Договору адвокатом Позивача, при поданні позовної заяви із долученням завіреної копії Договору, яка наявна в матеріалах справи № 463/2855/23 у вигляді завіреної мною належним чином копії, не надано такої ж копії Розписки від 30.05.2018 року до Договору, яка, у відповідності до ст. 1047 ЦК України. З огляду на Розписку Позивач отримав у Відповідача грошову позику в сумі 1 449 802,80 гривень (один мільйон чотириста сорок дев'ять тисяч вісімсот дві гри. 80 коп.), що за офіційним курсом НБУ (1 дол. США = 26,10 грн.) на день складення цієї розписки в еквіваленті складає 55 548 $ (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім доларів США 00 центів) за Договором. 10.02.2023 року Відповідачу надіслано Вимогу за вих. № 10022023/1-1 з вимогою сплатити заборгованість за Договорами Позик, однак дані вимоги залишилась без відповідного реагування зі сторони Позивача. 08.03.2023 року, у зв'язку із неврученням 16.02.2023 року поштового відправлення № 7902800412616, Відповідачу надіслано повторно Вимогу за вих. № 10022023/1-1 з вимогою сплатити заборгованість за Договорами Позик за допомогою поштового оператора «Нова Пошта», яка також залишилась без відповідного реагування зі сторони Відповідача та повернулось за № 59000939052386. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова у справі № 463/2855/2023 досліджено та встановлено наступні факти, які визначають преюдицію між сторонами даної справи: «Підписуючи договори позик, сторони погодилися на укладання договорів саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договорів волевиявленню сторін без достатніх на це доказів. Оригінали договорів позик та розписок до них оглянуто в судовому засіданні, підстав сумніватися в їх достовірності не встановлено, доказів розірвання договорів чи визнання їх недійсними повністю чи частково не надано, а тому у даному випадку діє презумпція правомірності правочинів. За наведених обставин суду позивачем надано переконливі докази як факту укладення договорів позик, так і виконання взятих на себе зобов'язань щодо надання кредитних коштів. Сторони у договорах позик визначили, що факт остаточного розрахунку позичальника з позикодавцем за цими договорами буде підтверджуватися розпискою позикодавця, за винятком випадку, викладеного у п.4 цих договорів (відмова позикодавця від отримання повернутих грошей). Суд, беручи до уваги настання дати повернення сум позик та відсутність жодних доказів повернення позик, констатує порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми позики, чого останнім не спростовано». На підставі зазначених норм ЦК України, Сихівський районний суд м. Львова, ухвалюючи Рішення у справі № 463/2855/2023, дослідивши та встановивши наступні факти, які визначають преюдицію між сторонами даної справи: «Суд, беручи до уваги настання дати повернення сум позик та відсутність жодних доказів повернення позик, констатує порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми позики, чого останнім не спростовано. Беручи до уваги наведене вище у своїй сукупності, дійсний фактичний розмір заборгованості перед позивачем становить 33 210 798,24 грн: за договором позики від 30 травня 2018 року у розмірі 28 672 730,11 грн: -1 449 802,80 грн суми боргу -140 611,01 грн 3% річних -27 082 316,30 грн пені (4% в день ). Щодо п. 10 Договору. Відповідно до п. 10 Договору - За взаємною згодою СТОРІН строк дії договору може бути продовжений відповідною додатковою угодою до цього договору, що укладається в письмовій формі. За цим Договором ПОЗИКОДАВЕЦЬ та ПОЗИЧАЛЬНИК, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, домовились збільшити строк позовної давності до 31 грудня 2025 року включно. Посилання Адвоката Позивача на наявність помилки при укладенні Договору, із врахуванням ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України - є суб'єктивними, упередженими та безпідставними.
12.06.2024 від представника позивача Галушко О.І. поступила відповідь на відзив, згідно якої позивач ОСОБА_1 вважає, що відзив Відповідача на позовну заяву не відповідає фактичним обставинам справи, містить недостовірні відомості, спрямовані на введення суду в оману, не містить жодного правового обґрунтування та належних та допустимих доказів на підтвердження заперечень проти позовних вимог. З огляду на це, доводи, сформульовані у відзиві повинні критично оцінюватися судом при вирішенні справи по суті та прийнятті рішення у справі. Однак, як вбачається з відзиву на позовну заяву представник Відповідача обґрунтовує свої заперечення проти позовних вимог з посиланням на Вимогу за вих. № 10022023/1-11 з вимогою сплатити заборгованість, однак копію такої не долучає до відзиву та не підтверджує відповідні обставини щодо її існування жодними доказами. Відтак, вищенаведені обґрунтування представника Відповідача проти задоволення позовних вимог на підставі Вимоги за вих. № 10022023/1-1 не можуть братися до уваги при вирішення справи по-суті. Сторона Позивача абсолютно не погоджується з твердженнями представника Відповідача , що на підставі ст. ст. 203, 215 та 229 ЦК України не можуть бути визнані окремі пункти договору, а не договір в цілому. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відтак, при вирішенні питання щодо дійсності відповідного договору (його окремих частин) - правовому аналізу піддається кожна істотна умова договору, оскільки лише погодження їх в сукупності формує відповідний договорів як правочин та свідчить про його укладення. Звертаючись з позовом до суду Позивач зазначав та просить суд особливу увагу звернути на той факт, що помилка Позивача стосується істотних умов Договору позики від 30.05.2018 року, а саме: умови про предмет договору - розміру позики; а також умови про обов'язок Позивача сплатити на користь Відповідача пеню в розмірі 4% від розміру заборгованості за кожний день прострочення. Наведене свідчить, що Позивач помилився щодо обов'язків, які покладаються на нього на підставі відповідного договору, оскільки згідно з умовами Договору позики від 30.05.2018 року у формулюванні, що існує станом на сьогодні, ОСОБА_1 зобов'язаний повернути ОСОБА_2 позику у розмірі 1 449 802.80 грн та пеню у розмірі 4% від розміру заборгованості за кожний день прострочення, однак ОСОБА_1 ніколи не отримував від Відповідача такої суми позики та ніколи не погоджувався на сплату зазначеного розміру пені. Таким чином, Позивачем достатньо обґрунтовано наявність помилки щодо таких обставин, які свідчать про те, що допущена ним помилки при укладенні Договору позики від 30.05.2018 року має істотне значення. доводи представника Відповідача, обґрунтовані на підставі рішення Сихівського районного суду м. Львова у справі №463/2855/23, є такими, що не доведені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим мають бути залишені судом без уваги.
14.06.2024 від представника відповідача ОСОБА_4 поступили заперечення на відповідь на відзив, згідно яких останній зазначив, що представник позивач зазначила у Відповіді на Відзив, що: «Представник Відповідача зазначає, що Позивачем до позовної заяви не долучено копію Розписки від 30.05.2018 року. Аналіз ч. 2 ст. 545 та ч. 2 ст. 1047 ЦК України свідчить про те, що боргова розписка перебуває у розпорядженні саме кредитора, яким згідно з Договору позики від 30.05.2018 року є ОСОБА_2 . Враховуючи наведене, а також неодноразові твердження Позивача про відсутність у оригіналу Договору позики від 30.05.2018 року дозволяють зробити абсолютно логічний та достеменно вірний висновок про те, що у Позивача відсутній і оригінал відповідної розписки, яку надає представник Відповідача.». Дане твердження Адвоката Позивача не відповідає дійсності та суперечить наявним у Адвоката Позивача копій документів та п. 13 Договору. Подаючи позовну заяву Адвокат Позивача долучила до неї завірену належним чином копію Договору Позики від 30.05.2018 року та зазначила у тексті позовної заяви, що дана копія отримана нею із матеріалів справи № 463/2855/23. При поданні позовної заяви в інтересах громадянина Канади ОСОБА_2 до громадянина України ОСОБА_1 , окрім завірених належним чином копій Договорів Позик, серед яких був і Договір від 30.05.2018 року, було також долучено завірену належним чином копію Розписки від 30.05.2018 року, яка і надалі міститься у матеріалах справи № 463/2855/23. А тому, Адвокат Позивача, яка надала до позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , завірену належним чином копію Договору зобов'язана була надати таку ж завірену належним чином копію Розписки від 30.05.2018 року, яка являється невід'ємною частиною Договору. Адвокат Позивача зазначила у Відповіді на Відзив, що: «В першу чергу, слід зазначити, що з тверджень представника Відповідача не вбачається, що до вказаної вимоги була долучена хоча б одна копія договору позики, у невиконанні яких звинувачувався ОСОБА_1 . Окрім цього, факт скерування відповідної вимоги Відповідачем Позивачу не може підтверджувати погодження Сторонами п. 1, 4, 10 Договору позики від 30.05.2018 року, дійсність яких заперечує Позивач. Дане твердження Адвоката Позивача є суб'єктивним, упередженим та таким, що не відповідає дійсності і суперечить чинному законодавству України в частині досудового врегулювання спору. Як мною зазначалось у Відзиві 10.02.2023 року Відповідачу надіслано Вимогу за вих. № 10022023/1-1 з вимогою сплатити заборгованість за Договорами Позик, однак дані вимоги залишилась без відповідного реагування зі сторони Позивача. 08.03.2023 року, у зв'язку із неврученням 16.02.2023 року поштового відправлення № 7902800412616, Відповідачу надіслано повторно Вимогу за вих. № 10022023/1-1 з вимогою сплатити заборгованість за Договорами Позик за допомогою поштового оператора «Нова Пошта», яка також залишилась без відповідного реагування зі сторони Відповідача та повернулось за № 59000939052386. Зокрема у Вимозі зазначалось наступне: «30.05.2018 року між гр. ОСОБА_2 та Вами було укладено Договір позики на загальну суму 1 449 802,80 грн. із строком повернення до 31.12.2019 року, що станом на 19.12.2022 року Вами не виконано. До цієї Вимоги було долучено розрахунки заборгованостей за усіма Договорами Позик, в т.ч. і за Договором від 30.05.2018 року, у яких вказано суму позики та штрафні санкції, що були нараховані. Чинним законодавством України не визначено форми та/або порядку подання подібного роду Вимог, а також документів, які мають бути обов'язково долучені до неї, в т.ч. і щодо долучення будь-яких копій документів, які наявні у протилежної сторони.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 16.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.
06.06.2024 представником відповідача ОСОБА_2 -адвокатом Билень Т.Я. подано до суду відзив на позовну заяву.
12.06.2024 представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Галушко О.І. подано відповідь на відзив.
14.06.2024 представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Галушко О.І. подано клопотання про виклик у судове засідання відповідача ОСОБА_2 для допиту його в якості свідка.; виклик у судове засідання свідка ОСОБА_5 .
14.06.2024 представником відповідача ОСОБА_2 -адвокатом Билень Т.Я. подано заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 14.06.2024 цивільну справу передано за підсудністю до Сихівського районного суду м.Львова.
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 31.07.2024 цивільну справу прийнято до розгляду.
14.08.2024 представником відповідача ОСОБА_2 -адвокатом Билень Т.Я. подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №463/2855/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договорами позики від 01.12.2017, 30.05.2018, 03.02.2019.
31.10.2024 представником позивача ОСОБА_1 -адвокатом Галушко О.І. подані заперечення щодо заявленого клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
01.11.2024 представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Галушко О.І. подано заяву до суду про зміну предмету позову в якій зазначила, що Договір позики від 30.05.2018 року не був би вчинений без включення до нього умови про предмет договору, тобто п. 1.1. Договору позики, а відтак наявні підстави для заявлення вимоги про визнання недійсним Договору позики від 30.05.2018 року в цілому.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 07.05.2025 позовну заяву підтримав та просить таку задоволити. Зазначив, укладений договір позики від 30.05.2018 між ним та ОСОБА_2 з такими умовами було здійснено під впливом помилки, що була допущена внаслідок обману відповідача.
Представника позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовну заяву підтримала та просить таку задоволити в повному обсязі.
Представника відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив та просить у таких відмовити.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Між позивачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 30 травня 2018 року укладено договір позики, за яким позикодавець ОСОБА_2 передав у власність, а позичальник ОСОБА_7 отримав у власність, до моменту підписання цього договору грошові кошти в сумі 1 449 802,80 грн, що за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 26,10 грн) на день підписання цього договору в еквіваленті складає 55548 доларів США, і зобов'язаний повернути гроші до 30 листопада 2018 року без нарахування процентів.
Сторонами у договорі обумовлено, що при неповерненні суми позики своєчасно (тобто до 30 листопада 2018 року включно) позикодавець вправі буде пред'являти цей договір до стягнення в строки і у порядку, що передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому позики, що залишилась несплаченою, пені в розмірі 4% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання та 3 % річних (ст.625 ЦК України) за весь час прострочення виконання зобов'язання.
За цим договором позикодавець та позичальник, керуючись ст.259 ЦК України, домовились збільшити строк позовної давності за цим договором позики до 31 грудня 2025 року.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Факт одержання позики ОСОБА_1 підтверджується розпискою від 30.05.2018, підписаною позичальником в момент передачі йому суми позики.
Як вбачається з розписки про отримання позики від 30.05.2018 позичальник ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 1449802,80 грн., що за офіційним курсом НБУ на день складання розписки в еквіваленті складає 55548 доларів США за договором позики від 30.05.2018.
Таким чином, підписана позивачем ОСОБА_1 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання ним від ОСОБА_2 грошової суми та обов'язок її повернути.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).
Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" вказав, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 вказано, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 908/3262/16 вказав, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
З огляду на вказане, ОСОБА_1 власноручно підписавши договір позики, підтвердив той факт, що він повідомлений про умови договору та вся інформація по вказаному договору йому відома та зрозуміла.
Таким чином, укладення договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі позивача, шляхом вчинення свідомих дій та не суперечить вимогам чинного законодавства.
Стороною позивача не доведено, що договір позики укладено під впливом помилки, будь-яких доказів не надано на підтвердження зазначених обставин.
Крім того, сторонами у договорі обумовлено, що при неповерненні суми позики своєчасно (тобто до 30 листопада 2018 року включно) позикодавець вправі буде пред'являти цей договір до стягнення в строки і у порядку, що передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому позики, що залишилась несплаченою, пені в розмірі 4% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання та 3 % річних (ст.625 ЦК України) за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Відтак, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату пені та 3 % річних є несправедливими, оскільки вказаний розмір стягнення пені в розмірі 4% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання та 3 % річних (ст.625 ЦК України) за весь час прострочення виконання зобов'язання погоджено за домовленістю сторін, крім того, як вбачається з п.12 договору позики сторони засвідчують, що вони розуміють зміст прав та обов'язків за цим договором, правові наслідки укладеного ними правочину.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову щодо визнання недійсним договору позики, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 76-78, 81, 95, 133, 141, 206, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 13.08.2025.
Суддя Чорна С.З