13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 487/2641/22
провадження № 51-2830ск25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 грудня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Південноукраїнського Миколаївської області, громадянина України, який проживає в АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, востаннє за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 лютого 2015 року за ч. 2 ст. 186 КК,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, і
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 грудня 2024 року визнано винуватим та призначено покарання ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_5 під час воєнного стану 12 вересня 2022 року в період часу з 14 год 00 хв до 16 год 00 хв шляхом розбиття скла в приміщенні будинку заволодів ключами від будинку та інших приміщень домоволодіння, за допомогою яких відчинив двері літньої кухні, звідки повторно викрав майно потерпілої ОСОБА_6 (холодильник фірни «Донбас-10Е» вартістю 1200 грн, пральну машину фірми «Whirlpool» вартістю 2200 грн), а також за допомогою ключів відчинив двері та проник до будинку, звідки повторно викрав телевізор фірми «Supra» вартістю 233,33 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 3633,33 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить застосувати до засудженого положення ст. 69 КК та призначити ОСОБА_5 покарання на строк, який ним вже фактично відбутий під час тримання під вартою. Свої вимоги мотивує тим, що судами попередніх інстанцій не було встановлено належність викраденого майна саме потерпілій, вартості викраденого майна з урахуванням того, що холодильник та пральна машина були несправні та продавалися ОСОБА_5 як металобрухт, безпідставно покладено в основу своїх рішень висновки товарознавчих експертиз, оскільки під час їхнього проведення експертом не досліджувалася справність викраденої техніки. Також судами попередніх інстанцій безпідставно під час призначення покарання ОСОБА_5 не було застосовано положень ст. 69 КК за наявності кількох обставин, які пом'якшують його покарання (визнання винуватості, щире каяття та сприяння у розкритті кримінального правопорушення), та відомостей, які характеризують особу засудженого (раніше не судимий за вчинення тяжких злочинів, має незадовільний стан здоров'я). Зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду про необхідність відбування засудженим реальної міри покарання в такому надмірному терміні, чим допустив порушення ст. 419 КПК.
Мотиви Суду
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Твердження у касаційній скарзі сторони захисту про невстановлення належності викраденого майна саме потерпілій, вартості викраденого майна з урахуванням того, що холодильник та пральна машина були несправні та продавалися ОСОБА_5 як металобрухт, факту крадіжки засудженим телевізора фактично зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій фактів і не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Разом з тим суд звертає увагу на таке. Як вбачається із оскаржуваних судових рішень, вказані доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій, які на підставі аналізу доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження та, виходячи з конкретних обставин провадження, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Судами було встановлено, що ОСОБА_5 вчинив крадіжку із домоволодіння, одноособовим власником якого є потерпіла, і викрадені ним речі були власністю ОСОБА_6 , яка під час допиту в суді першої інстанції зазначила, що викрадені засудженим холодильник, пральна машина та телевізор були нею придбані для подальшого використання в побуті і перебували в справному стані.
Додатково показання потерпілої підтверджуються показаннями допитаних в суді свідків ОСОБА_7 , який придбав у засудженого викрадену у потерпілої пральну машину для подальшого її використання в побутових потребах, ОСОБА_8 , який придбав у засудженого викрадений холодильник та в подальшому розмістив оголошення в мережі Інтернет про його продаж.
Встановлені судами обставини беззаперечно вказують на те, що викрадена ОСОБА_5 із домоволодіння потерпілої побутова техніка, яка надалі використовувалася набувачами (свідками) як для власних побутових потреб, так і для подальшого її продажу перебувала у працездатному стані.
Водночас, як вбачається із оскаржуваних судових рішень, сторона захисту, висловлюючи припущення про несправність викрадених речей, не надала ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції жодних даних на підтвердження своїх аргументів та не заявляла перед судом клопотань про вжиття заходів для встановлення вказаних обставин.
Аргументи захисника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно поклали в основу своїх рішень висновки товарознавчих експертиз, оскільки під час їхнього проведення експертом не досліджувалася справність викраденої техніки, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який в ході судового розгляду встановив, що сторона захисту, хоча і ставила в судах попередніх інстанцій під сумнів висновки товарознавчих експертиз, однак не заявляла перед судом клопотань про виклик та допит експертів, які проводили вказані експертизи з метою їх роз'яснення, а також не ставила перед судом питання про проведення повторної експертизи для встановлення вартості викраденого майна з урахуванням обставин, наведених обвинуваченим та його захисником.
Таким чином, підстав для визнання висновків товарознавчих експертиз неналежними або недопустимими доказами у судів попередніх інстанцій не було.
Отже, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Як убачається з вироку суду першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_5 суд врахував характер, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким, дані про особу винного, який має незадовільний стан здоров'я, за місцем проживання характеризується негативно, неодружений, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, перебуває на обліку як особа, яка вчинила домашнє насильство та зловживає наркотичними речовинами, має відповідний медичний діагноз та проходить лікування.
Обставин, які б пом'якшували або обтяжували покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.
З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 4 ст. 185 КК.
Із зазначеною позицією місцевого суду погодився й суд апеляційної інстанції. Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали під час перегляду вироку суд апеляційної інстанції перевірив доводи щодо суворості покарання, викладені в апеляційній скарзі захисника, та навів переконливі мотиви, у зв'язку з якими визнав їх неприйнятними.
Колегія суддів також вважає, що обраний ОСОБА_5 розмір та вид покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним кримінальним законом.
Аргументи захисника про те, що судами не було застосовано положень ст. 69 КК під час призначення засудженому покарання Суд відхиляє. Адже призначення покарання, нижчого від найнижчої межі чи іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, може мати місце в разі встановлення судами наявності кількох пом'якшуючих обставин, які водночас істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння.
У цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій не було встановлено наявності обставин, які б давали підстави для застосування до засудженого положень ст. 69 КК та призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі, визначеного санкцією ч. 4 ст. 185 КК.
Захисником у касаційній скарзі також не наведено обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінально - караного діяння і могли б бути підставою для застосування до нього положень ст. 69 КК.
Також суд апеляційної інстанції вмотивовано врахував те, що засудженим вчергове вчинено тяжкий злочин проти власності попри наявність не знятих та не погашених судимостей за злочини проти власності.
Інші доводи, які, на думку захисника, є підставою для застосування до засудженого положень ст. 69 КК, були відомі судам та правильно оцінені ними під час вибору розміру покарання у цьому провадженні, а тому твердження захисника про необхідність призначення покарання ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 69 КК не заслуговують на увагу.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, є законною, вмотивованою та обґрунтованою.
Таким чином, даних, які б слугували підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, як про це вказує захисник у поданій касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 грудня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3