12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 128/3203/23
провадження № 61-2858св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний виконавецьвиконавчого округу Вінницької області Собчук Валентин Васильович, ОСОБА_3 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Люлик Роман Іванович, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року у складі судді Бондаренко О.І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Сала Т.Б., Сопруна В.В., Шемети Т.М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - приватний виконавецьвиконавчого округу Вінницької області Собчук Валентин Васильович, в якому просила:
- визнати об'єктами її особистої приватної власності: житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0520682500:03:005:0088, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- скасувати арешт нерухомого майна, який був накладений на підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника серія і номер НОМЕР_3, виданої 18 січня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В. В., якою накладено арешт на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, номер запису про обтяження 49010327.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.
Позивачка зазначає, що 17 листопада 2011 року під час шлюбу за кошти, що були надані її матір'ю, нею у власних інтересах було придбано земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Невдовзі після укладення шлюбу, в силу різних поглядів на життя, сторони почали жити окремо, в той час як їх шлюб існував виключно у юридичному розумінні.
Згодом позивачка вирішила почати на придбаній нею земельній ділянці будівництво будинку, на підставі чого інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області було зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт на будівництво житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 від 25 жовтня 2012 року на підставі будівельного паспорту 23 жовтня 2012 року, виданого відділом містобудування та архітектури Вінницької районної державної адміністрації.
З метою будівництва будинку вона позичала у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 50 000 доларів США. Станом на дату подання позовної заяви, будинок вже зведено, однак в силу відсутності деяких комунікацій, в експлуатацію його не введено.
Як стало відомо з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. від 18 січня 2023 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 152/2354/13-ц від 11 серпня 2014 року про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 боргу за договором позики в сумі 1 598 600,00 грн та 3 % річних від суми боргу в розмірі 10 511,34 грн було накладено арешт на 1/2 частку належної позивачці земельної ділянки та на 1/2 частку належного позивачці житлового будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці.
Зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно створює їй перешкоди у володінні, користуванні та реалізації права розпоряджатися ним. При цьому вказує, що вирішити питання про зняття арешту з земельної ділянки та житлового будинку у межах виконавчого провадження неможливо, оскільки вона не є стороною у виконавчому провадженні.
18 вересня 2023 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_2 про визнання позову.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року відмовлено у прийнятті визнання ОСОБА_2 позову.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні житловий будинок таземельна ділянка були придбані в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, а тому,в силу приписів статті 60 СК України, мають статус спільного майна подружжя, що сторонами не спростовано.
При цьому судом першої інстанції не було прийнято заяву про визнання позову відповідачем, оскільки, звертаючись до суду із позовом про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та зняття з нього арешту, ОСОБА_1 в першу чергу прагнула у такий спосіб уникнути звернення стягнення на частину спірного нерухомого майна за відкритим виконавчим провадженням, у якому боржником виступає її чоловік - відповідач ОСОБА_2 .
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
06 березня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Люлик Р. І., на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, в якій заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 07 квітня 2025 року приватний виконавець Собчук В. В. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу від 16 квітня 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Путілін Є. В. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
20 березня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Встановлено, що 11 серпня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 28 березня 2023 року № 00039035759.
На день звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом сторони перебували у шлюбі.
Згідно інформації, сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 02 серпня 2023 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану земельну ділянку підтверджується також копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №779371, згідно якого зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 лютого 2011 року.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 до органів нотаріату від 14 квітня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Новоушицького районного нотаріального округу Хмельницької області Поліховською Л. В. за реєстровим № 332, останній надав згоду на укладення дружиною ОСОБА_1 договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 продається земельна ділянка з кадастровим номером 0520682500:03:005:0088.
Таким чином, вказана земельна ділянка придбана ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 лютого 2011 року.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області на підставі будівельного паспорту № 480 від 23 жовтня 2012 року, виданого відділом містобудування та архітектури Вінницької районної державної адміністрації, зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт на будівництво житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 за № ВН 06212200486 від 25 жовтня 2012 року (замовник ОСОБА_1 ).
07 липня 2014 року Шаргородським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист у справі № 152/2419/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 799 000,00 грн згідно розписки від 05 лютого 2012 року та 3 441,00 грн судового збору.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В.В. від 19 січня 2023 року відкрито ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 152/2419/13-ц, виданого 07 липня 2014 року Шаргородським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 799 000,00 грн згідно розписки від 05 лютого 2012 року та 3 441,00 грн судового збору.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 березня 2023 року у справі № 152/2419/13-ц замінено стягувача у ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 152/2419/13-ц, виданого 07 липня 2014 року Шаргородським районним судом Вінницької області на ОСОБА_10 .
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. від 24 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_2 замінено стягувача з на ОСОБА_10 згідно згаданої ухвали суду.
Крім того, 11 серпня 2014 року Шаргородським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист у справі № 152/2354/13-ц про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 боргу за договором позики в сумі 1 598 000 грн та 3 відсотків річних від суми боргу в розмірі 10 511,34 грн, а також 3 441 гривню судового збору.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. від 17 січня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 152/2354/13-ц, виданого 11 серпня 2014 року Шаргородським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 боргу за договором позики в сумі 1 598 600,00 грн та 3 відсотків річних від суми боргу в розмірі 10 511,34 грн, а також 3 441 грн судового збору.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. від 18 січня 2023 року у ВП № НОМЕР_3 накладено арешт на 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частку житлового будинку орієнтовною площею 200 кв.м, що знаходиться на цій земельній ділянці.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. від 26 травня 2023 року замінено стягувача у ВП № НОМЕР_3 з ОСОБА_8 на ОСОБА_10 .
Виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 152/2419/13-ц, виданого 07 липня 2014 року Шаргородським районним судом Вінницької області, та виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 152/2354/13-ц, виданого 11 серпня 2014 року Шаргородським районним судом Вінницької області, входять до зведеного виконавчого провадження № 70845075, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В.
02 червня 2023 року приватний виконавець Собчук В.В. звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 .
Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження № 70845075. В ході здійснення виконавчих дій встановлено, що за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного під часшлюбу з боржником ОСОБА_2 , зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 0520682500:03:005:0088. На вказаній земельній ділянці подружжям побудовано житловий будинок, орієнтовною загальною площею 200,00 кв.м. Посилаючись на викладене , приватний виконавець просив суд надати дозвіл для звернення стягнення на 1/2 частки вказаного майна.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 червня 2023 року у справі № 152/2354/13-ц задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. та надано дозвіл для звернення стягнення на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частку житлового будинку, який знаходиться на вказаній земельній ділянці.
Вказане судове рішення набрало законної сили та є чинним.
Крім того, судами встановлено, що 03 серпня 2014 року між ОСОБА_11 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, згідно якого позичальник отримала від позикодавця грошові кошти в сумі 50 000 доларів США.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що спірне майно було набуто в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_12 у зареєстрованому шлюбі, а відтак, в силу приписів статті 60 СК України, має статус спільного майна подружжя, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у позові.
При цьому, суди обґрунтовано послалися на те, що факт припинення між сторонами шлюбних відносин, про що зазначає ОСОБА_1 , нею не доведений, позиція сторін свідчить, що між подружжям фактично відсутній спір про поділ майна, а подання даного позову спрямоване на уникнення сплати боргу боржником (чоловіком позивачки) або ж ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу.
Разом із тим, поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу(див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 рокуу справі № 337/474/14-ц(провадження № 61-15813сво18).
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Люлик Роман Іванович, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов