12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 953/6366/23
провадження № 61-10017ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Київського районного суду міста Харкова
від 16 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 19 червня 2025 року у справі за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У липні 2023 року Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
(далі - АРМА), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що Київський окружний адміністративний суд рішенням від 14 лютого 2022 року у справі № 640/30382/21, яке Верховний Суд постановою від 09 березня 2023 року залишив в силі, позов ОСОБА_2 до АРМА про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ т. в. о. Голови АРМА
від 24 вересня 2021 року № 341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновив ОСОБА_2 на посаді заступника Голови АРМА з 27 вересня
2021 року. Стягнув з АРМА на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23 листопада 2021 року до 14 лютого 2022 року, що становить 319 403,59 грн. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника Голови АРМА з 27 вересня
2021 року та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць,
з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
На виконання вказаного вище рішення суду АРМА перерахувало на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 319 403,59 грн на підставі платіжної інструкції від 12 червня 2023 року № 364638306.
Також АРМА зазначало, що відповідно до частини восьмої
статті 134 КЗпП України, статті 237 КЗпП України, пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14, пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв'язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов'язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі.
Таким чином, оскільки звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, що встановлено судовими рішеннями, тому на ОСОБА_1 як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну АРМА.
Посилаючись на вказане вище, АРМА просило суд стягнути з ОСОБА_1 шкоду, заподіяну у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 319 403,59 грн.
Київський районний суд міста Харкова рішенням від 20 листопада 2023 року
(у складі судді Шаренко С. Л.) у задоволенні позову АРМА відмовив.
Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 30 листопада 2023 року виправив описку у вступній частині повного тексту рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2023 року (справа
№ 953/6366/23), зазначив дату винесення рішення «16.11.2023» замість помилкового «20.11.2023».
Не погодившись з рішенням Київського районного суду міста Харкова
від 16 листопада 2023 року, АРМА оскаржило його в апеляційному порядку.
Харківський апеляційний суд постановою від 22 травня 2024 року (у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Мамінової О. В., Тичкової О. Ю.) апеляційну скаргу АРМА задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2023 року скасував.
Провадження у цивільній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 12 червня 2024 року справу
№ 953/6366/23 передав до Харківського окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Не погодившись з постановою Харківського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, ОСОБА_1 та АРМА оскаржили її в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 29 січня 2025 року (у складі колегії суддів: Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.) касаційні скарги ОСОБА_1 та АРМА задовольнив. Постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2024 року скасував,
справу направив до апеляційного суду для продовження розгляду (провадження № 61-8554св24).
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 лютого 2025 року заяву АРМА задовольнив. Поновив провадження в адміністративній справі
№ 953/6366/23. Закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАСУ. Направив матеріали адміністративної справи № 953/6366/23 до Харківського апеляційного суду для приєднання до матеріалів цивільної справи № 953/6366/23.
Харківський апеляційний суд постановою від 19 червня 2025 року (у складі колегії суддів Яцини В. Б., Гєрцика Р. В., Савенка М. Є.) апеляційну скаргу
АРМА залишив без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2023 року залишив без змін.
01 серпня 2025 року АРМА через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 червня 2025 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 25 серпня 2023 року справу № 953/6366/23 визнав малозначною та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга заявника не містить доводів про помилковість висновків суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до категорії малозначних.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Велика Плата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) виснувала, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Отже, предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у розмірі 319 403,59 грн. Ціна позову у цій справі підлягає визначенню за правилами пункту 1 частини першої
статті 176 ЦПК України. Заявлені позивачем вимоги процесуальним законом визначені як майнові, а ціна позову не перевищує поріг, встановлений пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що станом на 01 січня
2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Позивач визначає ціну позову на момент звернення до суду із таким позовом, яка є незмінною, крім випадків збільшення позовних вимог та зміни предмета позову, для розрахунку судових витрат, зокрема під час звернення до судів апеляційної та касаційної інстанцій.
Заявник також у касаційній скарзі вказує, що ціна позову в цій справі становить 319 403,59 грн.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Отже, доводи касаційної скарги зводяться до необґрунтованості висновків судів щодо відсутності у АРМА права вимоги за цим позовом та до нерелевантного застосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню.
Зокрема, в касаційній скарзі відсутні посилання, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а-г» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України для перегляду справи в касаційному порядку.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 2011 року у справі «Добріч проти Сербії» (заяви № 2611/07 та № 15276/07) зазначив, що «застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять
до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками
в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції
при визначенні того, чи надавати доступ до нього».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Харківського апеляційного суду від 19 червня
2025 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389,
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2023 року та постанову Харкіського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у справі за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк