12 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/3376/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача 1 - Герасимчук С. С. (адвокат), Крюкова Д. О. (адвокат),
позивача 2 - Герасимчук С. С. (адвокат), Крюкова Д. О. (адвокат),
позивача 3 - Герасимчук С. С. (адвокат), Крюкова Д. О. (адвокат),
відповідача 1 - Риженко М. С. (самопредставництво), Іорданов К. І. (адвокат),
відповідача 2 - не з'явився,
відповідача 3 - Дерило В. Г. (самопредставництво),
Дика Н. В. (самопредставництво),
у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою
Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7", Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025
у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл"
до: Дніпровської міської ради; Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради; Виконавчого комітету Дніпровської міської ради
про відшкодування збитків у сумі 49 341 375,60 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7" (далі - ТОВ "Тетраграмматон 7", позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Алесан" (далі - ТОВ "Алесан", позивач 2) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілл" (далі - ТОВ "Сілл", позивач 3) звернулися до суду з позовом до Дніпровської міської ради (далі - Рада, відповідач 1), Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради (далі - Комунальне підприємство, відповідач 2), Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - Виконавчий комітет, відповідач 3) та просили суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):
- стягнути з Виконавчого комітету на користь ТОВ "СІЛЛ" 24 763 140,00 грн збитків, шляхом їх безспірного списання з відкритих казначейських рахунків Ради;
- стягнути з Комунального підприємства на користь ТОВ "СІЛЛ" 182 665,75 грн збитків;
- стягнути з Виконавчого комітету на користь ТОВ "Алесан" 5 322 526,00 грн збитків, шляхом їх безспірного списання з відкритих казначейських рахунків Ради;
- стягнути з Комунального підприємства на користь ТОВ "Алесан" 162 979,97 грн збитків;
- стягнути з Виконавчого комітету на користь ТОВ "Тетраграмматон 7" 18 720 851,00 грн збитків, шляхом їх безспірного списання з відкритих казначейських рахунків Ради;
- стягнути з Комунального підприємства на користь ТОВ "Тетраграмматон 7" 189 212,89 грн збитків;
- зобов'язати Раду вжити заходів, направлених на стягнення на користь ТОВ "Сілл", ТОВ "Тетраграмматон 7" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан" суми присуджених збитків, у тому числі шляхом прийняття рішення про виділення коштів, необхідних для виплати суми присуджених збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є розповсюджувачами зовнішньої реклами, які мають діючі дозволи на розміщення зовнішньої реклами, видані на підставі рішень Виконавчого комітету та договори про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.
Виконавчим комітетом прийнято незаконне рішення щодо демонтажу належних позивачам рекламних конструкцій, внаслідок чого такі конструкції було знищено. Позивачами означене рішення Виконавчого комітету оскаржено і такі рішення відповідача 3 в судовому порядку визнані протиправними. Однак, внаслідок фактичного знищення рекламних конструкцій саме на підставі незаконного рішення Виконавчого комітету позивачами понесені реальні збитки, які спричинені знищенням рекламних засобів.
Також, позивачами заявлено до стягнення з Виконавчого комітету збитків у вигляді упущеної вигоди, яка дорівнює сумі прибутку, яку б позивачі отримали, у разі можливості належного виконання договорів на проведення рекламних компаній, укладених з контрагентами. Крім того позивачами заявлено до стягнення збитки, у вигляді суми штрафів, які сплачені останніми своїм контрагентам, внаслідок неможливості невиконання ними зобов'язань.
До Комунального підприємства позивачами заявлено вимоги про стягнення збитків у вигляді суми грошових коштів, сплачених на виконання умов договорів про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів. Спірні суми грошових коштів сплачені за відсутності реальної можливості користування такими місцями. Також просять стягнути з Комунального підприємства суму сплачених позивачами грошових коштів на відшкодування витрат Комунального підприємства, пов'язаних із демонтажем 5 рекламних конструкцій.
Позовна вимога до Ради про зобов'язання вжити заходи, направлені на стягнення на користь позивачів суми присуджених збитків, у тому числі шляхом прийняття рішення про виділення коштів, необхідних для виплати суми присуджених збитків, обґрунтована тим, що саме Рада є розпорядником бюджетних коштів.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10.08.2023 (суддя Золотарьова Я. С.) у справі № 904/3376/22 позовні вимоги залишив без задоволення.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (колегія суддів у складі: Чередко А. Є., Верхогляд Т. А., Іванова О. Г.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ТОВ "Тетраграмматон 7", ТОВ "Алесан" та ТОВ "Сілл" (далі - скаржники) звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 904/3376/22; ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування касаційної скарги, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржники зазначають про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції:
- положень статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 18.06.2019 у справі № 904/8708/17 та від 04.02.2020 у справі № 904/8832/17, від 25.06.2019 у справі № 910/422/18, від 10.07.2019 у справі № 912/2391/16, від 07.12.2021 у справі № 905/990/20, від 19.10.2021, від 24.05.2023 та від 07.03.2024 у справі № 910/15931/19;
- положень статей 73 - 79, 86 ГПК України щодо стандартів доказування, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 06.09.2022 у справі № 914/2390/21, від 13.07.2023 у справі № 910/16226/21, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 16.03.2023 у справі № 925/400/21 (у контексті оцінки наявних у матеріалах справи доказів, у т.ч. і щодо оцінки судом висновків експертів);
- порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 75 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.12.2021 у справі № 916/495/21, від 17.08.2023 у справі № 925/1341/21, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.10.2023 у справі № 907/969/22, від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21, від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 30.01.2024 у справі № 916/542/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20.
На переконання скаржників, суди у вирішенні цього спору неправильно застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню та не врахували, що статті 1173, 1174, 1175 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади (органів місцевого самоврядування) та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Наведеними нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади (місцевого самоврядування) наявність їх вини не є обов'язковою. Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (органу місцевого самоврядування) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення і дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватися відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди.
Також скаржники зазначають про те, що застосований судами першої та апеляційної інстанції підхід у з'ясуванні обставин справи, у т.ч. і в оцінці доказів не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам. Суди залишили поза увагою, що відповідачі не підтвердили жодним чином необ'єктивність та неякість (недостовірність) оцінки збитків позивачів. Жодних доказів щодо помилковості розрахунків, зазначених у наданих висновках експертів, а також будь-яких інших аргументів щодо неправильності таких висновків відповідачі до суду не надали.
Крім того, на переконання скаржників, суди першої та апеляційної інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 75 ГПК України не взяли до уваги обставин, які встановлені судовими рішеннями у справах № 160/6846/21 та № 160/10847/21. Зокрема, про те, що належні позивачам рекламні конструкції були демонтовані саме на підставі протиправних та незаконних рішень Виконавчого комітету та які встановлені позивачами на підставі діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами та які були чинними на момент прийняття незаконних рішень відповідача 2, у т.ч. і на час проведення їх демонтажу. Посилаючись на означені рішення суду скаржники вважають, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України такі обставини не підлягають доказуванню у цій справі.
Під час вивчення матеріалів касаційної скарги колегія суддів установила, що згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 справу №910/10365/15 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування статті 75 ГПК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21. На думку колегії суддів, викладені у цих постановах висновки щодо застосування статті 75 ГПК, суперечать приписам цієї статті (частині четвертій статті 75 ГПК) та вказують на можливість "спростування преюдиційних обставин", що в свою чергу призводить до правової невизначеності.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з ухвалою від 21.03.2025 вказану справу прийняла до розгляду.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у cправі № 904/1427/21 щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України, яким кореспондують положення частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України та частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, об'єднана палата з'ясувала, що подібні до справ № 922/2013/18, № 911/2961/19, № 904/1427/21 висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 у справі № 357/16765/14-ц, від 25.04.2023 у справі № 761/37438/20 та Касаційного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 600/1876/22-а, від 25.11.2022 у справі № 600/1167/22-а, від 29.02.2024 у справі № 420/13121/22, від 22.09.2022 у справі № 420/4977/20 та від 20.12.2024 у справі № 380/16592/22.
У зв'язку із цим Об'єднана палата виснувала, що наявні підстави також для відступу від висновків щодо застосування норм частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України та частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, які за змістом подібні до положень частини четвертої статті 75 ГПК України, та містяться у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 у справі № 357/16765/14-ц, від 25.04.2023 у справі № 761/37438/20 та Касаційного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 600/1876/22-а, від 25.11.2022 у справі № 600/1167/22-а, від 29.02.2024 у справі № 420/13121/22, від 22.09.2022 у справі № 420/4977/20 та від 20.12.2024 у справі № 380/16592/22.
Ухвалою від 04.07.2025 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 910/10365/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Водночас, наразі ухвала про прийняття справи № 910/10365/15 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду у ЄДРСР відсутня.
Верховний Суд враховує те, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частиною четвертою статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до пункту 7 частини першої та частини третьої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Враховуючи предмет та підстави позову у цій справі, доводи скаржників щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статті 75 ГПК України у системному застосуванні з положеннями статті 86 ГПК України, зокрема, з посиланням на те, що суди у застосуванні означених норм не врахували численні (наведені скаржниками) висновки Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах; а також, враховуючи, що висновок об'єднаної палати стосовно поставленого питання у справі №910/10365/15 сприятиме правовому застосуванню, забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, з урахуванням того, що судове рішення Верховного Суду є остаточним, виступає джерелом формування судової практики, та в якій, зокрема, вирішуватиметься питання застосування статті 75 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне з власної ініціативи на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України зупинити провадження у справі № 904/3376/22 до завершення перегляду судового рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/10365/15.
Керуючись статтями 228, 229, 234, 235, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7", Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 904/3376/22 зупинити до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/10365/15.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова