65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" серпня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1779/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.
за участю секретаря судового засідання Джабраїлової В. В.
розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 916/1779/25
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Громадської організації “Інваліди надії в майбутнє»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Обслуговуючий кооператив “Житловобудівельний кооператив “Центральний-26»
про стягнення неустойки
за участю представників:
від позивача: Бондар А. Г. /самопредставництво/;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» з позовом, в якому просить господарський суд Одеської області:
- виселити Громадську організацію «Інваліди надії в майбутнє» з нежитлового приміщення - підвалу, загальною площею 265,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 61-А на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
- стягнути з Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди в розмірі 603 746, 34 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 841,96 грн.
Позов обґрунтований невиконанням Орендарем обов'язку з повернення нежилого приміщення за договором оренди нежитлового приміщення від 05.08.2013 № 526/203 (далі - договір оренди).
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
12.05.2025 господарський суд постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до розгляду та відкрив провадження у справі. Справу постановив розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначив на 09.06.2025, повідомленням учасників справи про підготовче засідання.
21.05.2025 за вх.№16191/25 господарський суд одержав клопотання позивача про залучення третьої особи.
У підготовчому засіданні 09.06.2025 суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа, якою задовольнив клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (вх. №16191/25 від 21.05.2025) та залучив Обслуговуючий кооператив “Житловобудівельний кооператив “Центральний-26» до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, із встановлення останньому 7 денного строку для письмових пояснень.
Також у підготовчому засіданні 09.06.2025, за участю представника позивача, суд проголосив ухвалу без оформлення окремого документа, якою відклав підготовче засідання на 07.07.2025 о 10:00, із викликом учасників справи у підготовче засідання.
07.07.2025 за вх.№21337/25 господарський суд одержав письмові пояснення позивача.
У підготовчому засіданні 07.07.2025, за участю представника позивача, судом проголошено ухвалу без оформлення окремого документа, якою відкладено підготовче засідання на 14.07.2025 о 15:30, із викликом учасників справи у підготовче засідання.
14.07.2025 за вх.№22233/25 господарський суд одержав заяву позивача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У підготовчому засіданні 14.07.2025, за відсутності представників сторін, судом проголошено ухвалу без оформлення окремого документа, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.08.2025 о 10:30, із викликом учасників справи у судове засідання.
11.08.2025 за вх.№25024/25 від позивача надійшла заява про виклад п. 2 прохальної частини позовної заяви у правильній редакції.
У судовому засіданні 11.08.2025 за участю представника позивача, судом проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу суду про закриття провадження в частині позовних вимог про виселення.
Також у судовому засіданні 11.08.2025 за участю представника позивача, судом на підставі ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення.
Відповідач як у підготовчі засідання, так і у судове засідання не з'явився та відзиву на позов не надав.
При цьому, відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином шляхом надсилання ухвал суду на юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДР, які повернуто до суду органами поштового зв'язку, із зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечення відповідачам реалізації права на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, враховуючи строки розгляду справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечення відповідачам реалізації права на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, враховуючи строки розгляду справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.
Обставини справи встановлені судом
Між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та Громадською організацією «Інваліди надії в майбутнє» (Орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення, відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А (далі - об'єкт оренди).
У пункті 1.3 договору оренди узгоджено строк дії цього договору з 05.08.2013 до 05.07.2016.
Згідно з пунктами 2.1-2.5 договору оренди орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 зі змінами та доповненнями. За орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить 1980,73 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) і є базовою ставкою орендної плати за місяць. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
За умовами пункту 3.4 договору оренди Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду нежилі приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Пунктом 4.1 договору оренди передбачено, що вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передається Орендарю виключно для використання під розміщення громадської організації.
Відповідно до пункту 4.7 договору оренди після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) об'єкта оренди.
Положеннями пункту 4.10 договору оренди визначено, що у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.
Відповідно до пункту 7.1 договору оренди питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.
У пункті 7.11 договору оренди вказано, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно з пунктами 7.13, 7.14 договору оренди вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаних приміщень. Передача приміщень в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об'єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.
За умовами пункту 7.17 договору оренди цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.
Додатком до договору оренди є підписаний сторонами без зауважень розрахунок орендної плати.
На підставі акту приймання-передачі б/н від 05.08.2013, підписаного на виконання умов договору оренди відповідачеві були передані нежитлові приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А.
Надалі до договору №526/203 від 05.08.2013 було укладено низку додаткових договорів, а саме:
- додатковий договір №1 від 13.02.2014, яким встановлено орендну плату з 16.08.2013 по 01.09.2014 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №2 від 11.09.2014, на підставі якого узгоджено орендну плату з 01.09.2014 по 31.12.2014 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №3 від 12.01.2015, відповідно до якого встановлено орендну плату з 01.01.2015 по 31.12.2015 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №4 від 25.05.2015, яким на Орендаря покладено обов'язок протягом року з моменту підписання додаткового договору створити для осіб з обмеженими фізичними можливостями умови для безперешкодного доступу до об'єкта оренди;
- додатковий договір №5 від 13.01.2016, згідно з яким встановлено орендну плату з 01.01.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №6 від 25.05.2016, яким продовжено строк дії договору оренди до 31.12.2016 та передбачено орендну плату з 01.01.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №7 від 23.09.2016 щодо продовження строку дії договору оренди до 23.08.2019 та встановлення орендної плати з 23.09.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2017 у розмірі 5680,56 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №8 від 14.12.2016 стосовно встановлення орендної плати з 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2018 у розмірі 4631,30 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), який розраховано на 01.12.2016 та є базовою ставкою орендної плати за місяць;
- додатковий договір №9 від 22.02.2018, на підставі якого узгоджено орендну плату з 01.01.2018 по 31.12.2018 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №10 від 29.12.2018, за умовами якого встановлено орендну плату з 01.01.2019 по 23.08.2019 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 23.08.2019 у розмірі 5734,20 грн, що розрахований станом на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №11 від 09.08.2019, яким передбачено продовження строку дії договору оренди з 09.08.2019 до 09.08.2020 та встановлення орендної плати з 09.08.2019 по 31.12.2019 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2020 у розмірі 5992,69 грн, що розрахований станом на 01.07.2019 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць;
- додатковий договір №12 від 27.02.2020, в якому сторони дійшли згоди щодо встановлення орендної плати з 01.01.2020 по 09.08.2020 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 10.08.2020 у розмірі 6031,47 грн, що розрахований станом на 01.02.2020 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
У грудні 2022 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради, на підставі цього ж договору оренди, звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» з вимогами про виселення Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» з нежитлового приміщення підвалу на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнення з Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди в розмірі 446 967,54 грн.
Господарський суд Одеської області 05.07.2023 у справі № 916/3409/22 ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув частково суму неустойки в розмірі 4,61 грн; відмовив у виселенні.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 рішення Господарського суду Одеської області в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 438 914,39 грн неустойки скасовано та позов в цій частині задоволено частково - стягнуто 438 919 грн неустойки. В решті залишено без змін, зокрема і щодо відмови у позові про виселення.
Постановою Верховного Суду від 16.04.2024 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 скасовано частково, позов задоволено частково - стягнуто з Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 438 919 грн неустойки. Щодо виселення, то суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення місцевого господарського суду в цій частині.
За результатами касаційного перегляду постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 залишено без змін.
Окрім того, в межах розгляду справи № 916/3409/22 суд установив, що відповідно до Акта обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А від 23.02.2023 виявлено, що приміщення Орендарем не використовується у зв'язку з зайняттям об'єкту оренди особами ЖБК «Центральний-26», який отримав ключ від однієї з дверей у магазині «Оптика», де знаходиться також «елеваторний вузол». ЖБК «Центральний-26» використовує даний підвал для розміщення бомбосховища з 09.03.2022.
Водночас згідно з довідкою Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Центральний-26" б/н від 20.03.2023, яка міститься в матеріалах справи № 916/3409/22, ГО «Інваліди надії в майбутнє» не користується нежитловим приміщенням підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, з серпня місяця 2020 року і не має до нього доступу.
Саме за таких обставин, господарський суд відмовив у виселенні ГО «Інваліди надії в майбутнє».
Натомість у травні 2025 року позивач через відсутність виконання обов'язку з боку ГО «Інваліди надії в майбутнє» стосовно передачі приміщення та належного оформлення акта прийому-передачі, знову звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки та виселення ГО «Інваліди надії в майбутнє» за період з 01.11.2022 по 31.03.2025 в сумі 654 263,94 грн.
Згідно з Актом обстеження нежитлового приміщення від 04.03.2025, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, комісією, за присутності ЖБК «Центральний-26», встановлено, що приміщення Орендар не використовує у зв'язку із зайняттям об'єкта оренди особами ЖБК «Центральний-26», який використовується як підвал для бомбосховища з 09.03.2022.
Висновки суду
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Стаття 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
На підставі договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди.
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові від 10.10.2023 у справі № 907/969/22 Верховний Суд виснував, що преюдиційність це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини справи № 916/3409/22 є преюдиційними у цій справі.
Згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі № 916/3409/22 колегія суддів дійшла висновку, що у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за період з 25.08.2020 (перший день прострочення повернення об'єкта оренди) по 31.10.2022 (останній день в межах визначеного позивачем періоду нарахування неустойки).
Предметом позову у цій справі, що розглядається, є вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, за період з 01.11.2022 по 31.03.2025.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як зазначає позивач, відповідач і досі не повернув орендоване приміщення за актом приймання-передачі.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
За умовами укладеного між сторонами договору (п. 4.7.) саме на Орендаря покладено обов'язок передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду.
Відтак, у відповідача виник обов'язок повернути орендоване майно. Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином не виконав цей обов'язок.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18).
Доказів виконання повернення орендованого майна відповідач суду не надав, як і не надав доказів вчинення Орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря після припинення договору, або ухилення Орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна.
Водночас щодо обставин перебування у нежилому приміщенні ЖБК «Центральний-26», господарський суд звертає увагу на таке.
У постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі № 916/3409/22 колегія суддів дійшла висновку, що звільнення відповідачем нежилого приміщення від свого майна та передача його у користування іншій, сторонній особі (Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Центральний-26») не свідчить про належне виконання обов'язку щодо повернення орендованого майна. Щодо того, що спірне приміщення з 09.03.2022 використовується як бомбосховище, то колегія суддів зауважила, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спірне орендоване майно є сховищем у розумінні Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 253. Також матеріали цієї справи не містять жодних доказів того, що до обстеження нежитлового приміщення, яке відбулось 23.02.2023, відповідач повідомляв позивача про використання спірного приміщення як бомбосховища з 09.03.2022. У будь-якому випадку сам факт невикористання об'єкта оренди не звільняє відповідача від виконання обов'язку повернути об'єкт оренди на підставі акта прийому-передачі після припинення строку дії договору.
Отже, за наведених обставин, за умови відсутності повернення об'єкта оренди та підписання між сторонами акта прийому-передачі, господарський суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення неустойки заявлені правомірно.
Господарський суд також звертає увагу на той факт, що про обов'язок повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі відповідач знав достеменно, про що свідчить участь представника Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, який за результатами розгляду ухвалив постанову 18.06.2024 у справі № 916/3409/22.
Водночас щодо розміру неустойки, яку належить стягнути з відповідача, господарський суд враховує такі обставини.
По-перше, з аналізу запропонованого позивачем розрахунку неустойки суд з'ясував, що позивач нараховує неустойку із включенням податку на додану вартість.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Здійснивши власний розрахунок неустойки за період з 01.11.2022 по 31.03.2025, суд зазначає, що її розмір становить 545 219,98 грн.
Окрім того, суд вказує, що постановою Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 року у справі № 910/14706/22 здійснено відступ від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в раніше ухвалених постановах, зокрема, від 30.10.2019 у справі №924/80/19, щодо неможливості зменшення розміру неустойки, нарахованої за нормами ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, та виснувано, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу).
Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Як зазначалося вище, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Отже, наразі санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є законною неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу), і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549, 552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що мають вплив на визначення розміру санкції.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Господарського кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України».
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
З огляду на наведені позиції, суд вказує, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також з урахуванням загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи вид діяльності відповідача (94.99 діяльність інших громадських організацій, н.в.і.у.), з метою забезпечення балансу інтересів сторін та за відсутності доказів понесення позивачем збитків у виниклих правовідносинах, суд вважає, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна належить зменшенню на 50%, тобто до 272 609,99 грн, що, на переконання суду, цілком відповідає принципу верховенства права.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 272 609,99 грн неустойки.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Наведений підхід до розподілу судового збору за наслідком зменшення судом розміру неустойки є усталеним у судовій практиці, що підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації “Інваліди надії в майбутнє» (вул. Героїв Крут, буд. 32А, кв. 20, м. Одеса, 65076, ідентифікаційний код 38227221) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, ідентифікаційний код 26302595) неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди в розмірі 272 609, 99 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 178, 30 грн.
3. В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 13 серпня 2025 р.
Суддя Т.Г. Деркач