65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" серпня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2162/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Олефіренко О.О., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 40121452)
до відповідача - Приватного підприємство "ЯНТАР" (65007, м.Одеса, вул.Цвєтаєва генерала, буд.18, код ЄДРПОУ 30376692)
про стягнення 121 055,09грн.
Від позивача:
Від відповідача:
02.06.2025р. через систему Електронний суд ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» ( Позивач ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Приватного підприємства «Янтар» про стягнення 121 055,09 грн. боргу за поставку по укладеному Договору Відповідачу природного газу в період протягом грудня 2023, лютого-березня, травня, листопада 2024.
Відповідно до ухвали від 05.06.2025р. суд прийняв позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до розгляду та відкрити провадження у справі № 916/2162/25 за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
16.06.2025 за вх.№ 18874/25 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач повністю заперечує наявність заборгованості перед позивачем, оскільки платіжними інструкціями № 3072, № 3073, № 3179, № 3180, № 3222, № 3231, № 3235,№ 3236, № 3237 відповідачем ПП “Янтар» було сплачено на рахунок ТОВ “ГК “Нафтогаз України» за період з квітня 2024 року по травень 2025 року суму у розмірі 450 114,19 грн.
Окрім відзиву по суті позовних вимог, дана заява ( вх.№ 18874/25 від 16.06.2025 ) містить інші доводи та заперечення. Так, Відповідач просить у задоволенні позовної заяви ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ПП «Янтар» про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у сумі 121055,09 грн відмовити повністю ;
- зобов'язати Позивача провести звіряння взаємних розрахунків по договору № 101/ПГ-1956-К від 22.02.2021 з Відповідачем;
- проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за правилами загального позовного провадження;
- залучити до участі у справі № 916/2162/25 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Враховуючи те, що існувала необхідність надати можливість сторонам по справі у судовому засіданні висловити свої позиції, суд призначає дану справу до розгляду з викликом сторін.
Враховуючи вищенаведене, а також з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, керуючись ст.ст.13-16, 120,121, 234,235,252 ГПК України, суд ухвалою від 16.06.2025р. призначив судове засідання для розгляду справи на 01.07.2025р., викликав учасників справи у судове засідання.
Суд ухвалою від 16.06.2025р. також
- повідомив учасників справи, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи судом,
- запропонував позивачу надіслати відповідь на відзив, міркування стосовно розгляду справи за правилами загального позовного провадження, залучення до участі у справі № 916/2162/25 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача,
- запропонував учасникам справи вчинити дії стосовно звірки взаємних розрахунків для визначення остаточної суми боргу (у разі підтвердження наявності заборгованості), докази проведення звірки взаємних розрахунків надати до суду.
18.06.2025р., ( хронологічно вбачаэться, що після отримання відзиву відповідача), через систему «Електронний суд» Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просить здійснювати розгляд справи № 916/2162/25 із врахуванням цієї заяви, а саме стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЯНТАР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» кошти лише в розмірі 31 954,42 грн, без суми основного боргу, в тому числі просить стягнути :
- пеню у сумі 16 850,31 грн;
- три проценти річних у сумі 2 882,42 грн;
- інфляційні втрати у сумі 12 221,69 грн.
- та судові витрати 2 422,40 грн. сплаченого судового збору.
Відтак, вбачається, що Позивач погодився із запереченнями та повідомленням Відповідача про те, що сума основної заборгованості була оплачена повністю.
Міркувань Позивача з питань розгляду справи за правилами загального позовного провадження, залучення до участі у справі № 916/2162/25 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - заява Позивача не містить.
З урахуванням заяви Позивача про зменшення суми позовних вимог, 30.06.2025р. Відповідач подав додатковий відзив, та просить :
- у задоволенні позовної заяви ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ПП «Янтар» про стягнення заборгованості за спожитий природний газ відмовити повністю,
- в частині стягнення пені використати право суду зменшивши розмір пені , що підлягає до стягнення на 90%, в частині стягнення подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних відмовити, судові витрати покласти на позивача.
Суд зазначає, що Відповідач у додатковому відзиві не заперечує проти права Позивача на стягнення пені та інших санкцій за несвочасне виконання Відповідачем грошових зобов"язань. Контррозрахунку сум пені, трьох проценти річних, інфляційних втрат Відповідач не надавав.
Відповідач лише просить суд застосувати свої дискреційні повноваження та зменшити розмір штрафних санкцій.
30.06.2025р. Відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Керуючись ч.8 ст.202, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 01.07.2025р. відклав розгляд справи на 15.07.2025р.
Ухвалою від 15.07.2025р. Суд постановив з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, розглянути справу у розумні строки, розгляд справи призначив на 05.08.2025р.
Суд зазначає, що ухвала від 15.07.2025р. у той же (наступний робочий день) доставлена до електронних кабінетів усіх учасників справи.
Станом на 05.08.2025р., після отримання ухвали від 15.07.2025р. сторони не подавали до суду будь-яких додаткових пояснень, міркувань тощо.
Суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Між Позивачем ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та ПРИВАТНИМ
ПІДПРИЄМСТВОМ "ЯНТАР" 22.02.2021 було укладено договір № 101/ПГ-1956-К постачання природного газу (далі - Договір).
Згідно умов Договору Позивач зобов'язувався поставити Відповідачу природний газ, а Відповідач зобов'язувався прийняти та оплати його на умовах Договору.
На виконання умов Договору Позивач поставляв Відповідачу природний газ протягом грудня 2023, лютого-березня, травня, листопада 2024.
Відповідно до пункту 3.1 ціна за 1 тис.м3 газу протягом дії цього Договору, публікується/оприлюднюється Постачальником на офіційному сайті Постачальника відповідно до 4.4.6. цього Договору.
Згідно з пунктом 3.7. оплата за цим Договором здійснюється Споживачем на рахунок Постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 30-го числа газового місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю).
Відповідно до пункту 3.9 Договору, остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу.
Пунктом 3.8 Договору визначено, що Споживач самостійно розраховує суму платежу за газ і забезпечує оплату в строки, передбачені умовами Договору. При цьому Споживач вказує у платіжному дорученні наступну інформацію про призначення платежу: «Оплата за природний газ, згідно Договору від «__»______20__ №___, в т.ч. ПДВ __ грн.
У період грудень 2023 - листопад 2024 Позивач передав у власність Відповідача природний газ в загальному об'ємі 11,48900 тис.м3 на загальну суму 181 039,42 грн, що підтверджується відповідними актами приймання передачі природного газу.
Пунктами 2.6-2.10 Договору визначено, що приймання - передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість.
Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду Постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС. Формування акту відбувається не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом.
Споживачем підписано акти приймання-передачі природного газу за грудень 2023, лютий 2024 та березень 2024.
Від підписання акту приймання-передачі природного газу за травень та листопад 2024 Відповідач ухилився хоча Позивач, на виконання умов Договору, враховуючи дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо об'ємів спожитого природного газу, сформував та направив його на адресу Відповідача поштовим зв'язком.
На підтвердження здійснення господарської операції (факту поставки природного газу) в період за який з боку Відповідача не підписано акти приймання передачі, Позивач надає зареєстровані податкові накладні за відповідні періоди.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Як зазначалось Позивачем вище, в період грудень 2023 - листопад 2024 Відповідач спожив природний газ на загальну суму 181 039,42 грн.
При цьому, оплату за переданий газ Відповідач здійснив лише частково на суму 89 046,62 грн, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 3.7 Договору.
Позивач стверджує, що станом на дату подання позовної заяви ( 02.06.2025р.) розмір несплаченої основної заборгованості складає 91 378,88 грн.
Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 статті 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що в разі порушення Споживачем строків остаточного розрахунку за поставлений Постачальником газ/інші платежі Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 15 612,94 грн.
Відповідно до вимог пункту 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.
Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 2 559,75 грн.
Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 11 503,52грн.
Отже, за змістои позовної заяви, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 121 055,09 грн.
Згідно з статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до приписів статей 15 та 16 ЦК України, статті 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Реалізуючи право на судовий захист, Позивач обрав наступні способи захисту порушеного права: присудження до виконання обов'язку в натурі (щодо стягнення основного боргу); застосування штрафних санкцій (щодо стягнення пені); відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат).
Враховуючи вищезазначене, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх обов'язків перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за Договором, керуючись положеннями статей 4 та 161-164 ГПК України, Позивач у тексті позовної заяви, поданої 02.06.2025р., спочатку просив суд прийняти рішення, яким :
- розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
- стягнути з Відповідача ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЯНТАР" (65007, місто Одеса, вул. Цвєтаєва Генерала, будинок 18, код ЄДРПОУ: 30376692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ: 40121452) кошти, в розмірі 121 055,09 грн, в тому числі:
- основний борг у сумі 91 378,88 грн;
- пеня у сумі 15 612,94 грн;
- три проценти річних у сумі 2 559,75 грн;
- інфляційні втрати у сумі 11 503,52 грн.
- судовий збір у розмірі 2 422,40 грн
Як вже зазначено, 18.06.2025р., ( після отримання відзиву відповідача), через систему «Електронний суд» Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просить здійснювати розгляд справи № 916/2162/25 із врахуванням приписів статті 42 ГПК України Позивач просить прийняти відповідне рішення, стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЯНТАР" кошти, в загальному розмірі лише 31 954,42 грн, в тому числі збільшені суми пені, річних та інфляційних витрат :
- пеня у сумі 16 850,31 грн;
- три проценти річних у сумі 2 882,42 грн;
- інфляційні втрати у сумі 12 221,69 грн.
- судові витрати, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору.
Відповідач у відзиві заявив, що зазначені Позивачем в позовній заяві вимоги не відповідають фактичним обставинам справи та підлягають спростуванню з огляду на наступне.
Відповідно до платіжної інструкції № 3072 від 30.04.2024 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 45037,48 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за лютий 2024 р. У сумi 37531.23 грн., ПДВ - 20 % 7506.25 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3073 від 30.04.2024 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 21854.31 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за березень 2024 р. У сумi 18211.92 грн., ПДВ - 20 % 3642.39 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3179 від 15.01.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 14916.68 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за лютий 2024 р. У сумi 12430.57 грн., ПДВ - 20 % 2486.11 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3180 від 15.01.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 7238.15 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за березень 2024 р. У сумi 6031.79 грн., ПДВ - 20 % 1206.36 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3222 від 14.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 93073.06 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за сiчень 2025 р. У сумi 77560.88 грн., ПДВ - 20 % 15512.18 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3231 від 14.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 826.12 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг.Договору вiд 22.02.21р. №101/ПГ-1956-К за сiчень 2025р. у сумi 688.43 грн., ПДВ - 20 % 137.69 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3235 від 21.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 5000.00 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за сiчень 2025 р. У сумi 4166.67 грн., ПДВ - 20 % 833.33 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3236 від 27.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 87203.69 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за лютий 2025 р. У сумi 72669.74 грн., ПДВ - 20 % 14533.95 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3237 від 27.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти на суму 174964.70 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за березень 2025 р. У сумi 145803.92 грн., ПДВ - 20 % 29160.78 грн.
Вбачається, що усі платежі Відповідач здійснив до 02.06.2025р, до дня подання позову Позивачем.
Виходячи із вищезазначених платіжних інструкцій № 3072, № 3073, № 3179, № 3180, № 3222, № 3231, №3235, № 3236, № 3237, ПП “Янтар» було сплачено на рахунок ТОВ “ГК “Нафтогаз України» за період з квітня 2024 року по травень 2025 року суму у розмірі 450114,19 грн.
Тобто станом на момент подачі Позивачем позовної заяви сплачена сума Позивачу разом із вищезазначеними платіжними інструкціями складала 450114,19 грн, а не 89046,62 грн як зазначає останній у позовній заяві.
Крім того, відповідно до пункту 3.10 Договору № 101/ПГ-1956-К, у разі наявності заборгованості з боку Споживача, здійснені ним платежі підлягають зарахуванню в рахунок погашення існуючої заборгованості в порядку її виникнення.
Таким чином, навіть якщо кошти були перераховані за пізніші періоди, вони мали бути належним чином враховані у погашення попередньої заборгованості. Такого принципу погашення як спостерігається, Позивач дотримався у розрахунку заборгованості від 14.04.2025 року і враховував суму у розмірі 22154,83 грн, яка надійшла 15.01.2025 на рахунок Позивача у користь боргу за лютий 2024 року.
Але після отримання коштів за період з 14.05.2025 по 27.05.2025р. Позивач відповідного перерахунку заборгованості не здійснив, що призвело до подання до суду позовної заяви із зазначеною сумою основної заборгованості у сумі 91378,88 грн.
З урахуванням викладеного, керуючись проведеними Відповідачем контррозрахунками, твердження Позивача про наявність основного боргу у ПП “Янтар» в сумі 91378,88 грн є необґрунтованим та не підтверджується наданими Відповідачем доказами.
.
Відповідно до положень частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Також Відповідач повідомив, що Позивач до Відповідача не звертався із пропозицією проведення переговорів як і з пропозицією будь-якого іншого способу досудового урегулювання спору ні в усній, ні в письмовій формі.
Керуючись ст.ст. 42, 80, 123, 129, 161, 165 ГПК України, керуючись ст.ст.217, 218 ГК України Відповідач просить у задоволенні позовної заяви ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ПП «Янтар» про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у сумі 121055,09 грн відмовити повністю.
Відповідач вважає, що на даний час затримки з виконанням умов договору є наслідком непереборної сили (військової агресії Російської Федерації проти України).
Отже Відповідач має відтермінування за зобовязанням до моменту припинення існування форс-мажорних обставин. На підставі вищевикладеного, зважаючи на існування форс-мажорних обставин, а також імперативних приписів Цивільного кодексу України, позовні вимоги що до стягнення пені, неустойки та 3% заявлено передчасно, а отже не підлягають задоволенню.
Відповідач, посилаючись на ст.551 ЦК України, вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення на користь позивача до 10% від заявленої суми.
З наданих сторонами документів (доказів) вбачається, що жодна із сторін, попри наявність відповідних пунктів укладеного договору не зверталася одна до одної із заявами про проведення звірки розрахунків (п.п.4.1.3, 4.1.4, 4.2.5 Договору № 101/ПГ-1956-к від 22.02.2021р.)
Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.
При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків
(Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 924/414/19).
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
У постанові від 23.03.2021 у справі № 921/580/19 Верховний Суд вказав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
Судом має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 924/633/20).
Попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (подібні висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 909/51/19, від 25 березня 2020 року у справі № 5023/1123/12, від 16 вересня 2021 року у справі № 922/3059/16).
При розгляді питання застосування положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України щодо наданого суду цими нормами права зменшення розміру неустойки (пені і штрафу), нарахованих боржнику за несвоєчасне виконання ним зобов'язань за договором суд врахову правові висновки, викладені у Постанові ОП КГС ВС від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.
Визначення неустойки, що наведене в частині першій статті 549 ЦК України, передбачає як одну із умов для її застосування порушення зобов'язання, у зв'язку з чим Суд зазначає про таке.
Однією з підстав для виникнення зобов'язання є договір та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 цього Кодексу). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України.
Зміст договору, що є обов'язковим для виконання його сторонами (частина перша статті 629 цього Кодексу) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Частиною першою статті 548 цього Кодексу передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов'язання (основного зобов'язання), якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення.
Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов'язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).
Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
У зв'язку із викладеним Суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.
Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання.
Щодо зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов'язання, суд зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.
Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).
Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.
Суд вважає можливим задовольнити клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки ( пені), враховуючи наступне.
Відповідач повідомив, що 29.08.2022 року між Приватним підприємством
"Янтар" в особі директора Басюк Ольги Григорівни, яка діє на підставі Статуту, Військовою частиною НОМЕР_1 , на підставі Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 № 300, та статутів Збройних Сил України, та Квартирно-експлуатаційним відділом м.Одеса, укладено Договір від 29.08.2022 № 107/18С про спільне безоплатне користування нерухомим майном (далі - Договір № 107/18С) разом із Додатком 1 та Додатком 2.
Відтак, відповідно до пункту 1.1. Договору № 107/18С, на підставі спільного наказу Командувача ОСУВ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (командира військової частини НОМЕР_2 ) та Голови (начальника) Одеської обласної військової адміністрації від 16.08.2022 № 17-ДСК "Про встановлення військово-квартирної повинності", окремого доручення ІНФОРМАЦІЯ_2 № 370/2/1685 від 30.03.2022, Сторона 1 надає Стороні 2 можливість на спільне безоплатне користування нерухомим майном у вигляді комплексу будівель Сторони 1.
При цьому, відповідно до пункту 3.2. Договору № 107/18С, Сторона 3 зобов'язана відшкодовувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги, які були отримані Стороною 2 за час дії цього Договору.
Також, відповідно до пункту 3.3 Договору № 107/18С, всі відшкодування за отримані комунальні послуги Сторони 2 за цим Договором сплачуються Стороною 3, але виключно за погодженням із нею.
Також, згідно із пунктом 4.6. Договору № 107/18С, Сторона 2 зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані із спільним використанням Майна, у тому числі комунальні платежі.
Пунктом 8.2. Договору № 107/18С встановлено обов'язок Сторони 3 відшкодувати Стороні 1 вартість комунальних послуг, що спожиті Стороною 2 у процесі виконання цього договору.
За весь період дії Договору № 107/18С ПП “Янтар» передає Квартирно експлуатаційному відділу м. Одеса рахунки на оплату комунальних платежів, в тому числі рахунки, які були виставлені ТОВ “ГК “Нафтогаз України» на оплату постачання природного газу. Про таку передачу рахунків свідчать платіжні інструкції про надсилання коштів від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до ПП “Янтар». Як тільки ПП “Янтар» отримувало кошти за оплату природного газу від Квартирно експлуатаційного відділу м. Одеса, воно одразу надсилало їх ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Відповідно до положень частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення
господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
ПП «Янтар» вживало усіх належних заходів, спрямованих на належне виконання зобов'язань - передавало рахунки, отримувало кошти від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса і оперативно їх перераховувало на користь Позивача.
Разом з тим, суд зазначає, що 3% річних є самостійними компенсаційними, а не штрафними виплатами (постанова . ВП ВС від 27.11.2019 року № 340/385/17), а тому стягуються поряд з пенею, яка є видом неустойки.
Положеннями ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.
Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Судом враховано, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 (справа № 910/4590/19), зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).
За таких обставин суд вважає можливим, з урахуванням обставин справи, згідно ст.551 ЦК України, зменшити розмір штрафних санкцій (якою є лише пеня), заявлених до стягнення на користь позивача до 10% від заявленої суми.
Суд зазначає, що у позовній заяві, що подана 02.06.2025р., Позивач просив стягнути з Відповідача кошти, в розмірі 121 055,09 грн, в тому числі: основний борг у сумі 91 378,88 грн; пеня у сумі 15 612,94 грн; три проценти річних у сумі 2 559,75 грн; інфляційні втрати у сумі 11 503,52 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
У подальшому Позивач зменшив суму позовних вимог в частині основного боргу в сумі 91 378,88 грн., вимога про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат залишилась.
За таких обставин суд приймає рішення про стягнення з Відповідача на користь Позивача 10% від заявленої суми пені (1561,29грн.), повністю три проценти річних у сумі 2 559,75 грн; повністю інфляційні втрати у сумі 11 503,52 грн.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній з огляду на її зміст, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретні обставини справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21)).
Далі для розуміння питання, яку дію слід застосувати в тому чи іншому випадку, можна звернутися до практики Верховного Суду (постанова Великої Палати від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15; постанови КЦС ВС від 01.11.2021 у справі № 405/3360/17, від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19; КГС ВС від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 20.02.2024 у справі № 922/3960/23 тощо).
Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19 вказав, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
Враховуючи всі наявні похідні дані тієї чи іншої справи та вказану наразі сталу практику Верховного Суду, кожен з нас має можливість визначитись з тією чи іншою дією, що має привести до бажаної мети.
У постанові КГС ВС від 28.09.2021 у справі № 902/743/18 звертає увагу на те, що заява позивача про зміну (доповнення) предмета позову, яка ґрунтується на ст. 391 Цивільного кодексу України, подана без додержання вимог ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а отже, неправильно була прийнята судом першої інстанції до розгляду.
У постанові вказується, що ч.2 цієї статті закріплено, що, крім прав та обов'язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу: 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
Отже, суд розглянув дану справу згідно вимог первісного позову, поданого 02.06.2025р. та з урахуванням заяви Позивача, поданої 18.06.2025р., про зменшення розміру позовних вимог, якою Позивач просить здійснювати розгляд справи № 916/2162/25 із врахуванням цієї заяви.
Суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства", роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд ухвалює про розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.
Керуючись ст.ст.2,13,120, 202,234,248 Господарського процесуального кодексу України, суд, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, розглянув дану справу у розумні строки.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України, ( Розподіл судових витрат) судовий збір покладається: "2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог".
Суд вважає можливим стягнути з Відповідача половину сплаченого Позивачем судового збору за подання позовної заяви.
Керуючись статтями 129, 232 - 233, 237 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємство "ЯНТАР" (65007, м.Одеса, вул.Цвєтаєва генерала, буд.18, код ЄДРПОУ 30376692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 40121452)
- пеню у сумі 1 561 (Одна тисяча п"ятсот шістдесят одна)грн.29коп.
- три проценти річних у сумі 2 559 (Дві тисячі п"ятсот п"ятдесят дев"ять)грн.75коп.;
- інфляційні втрати у сумі 11 503 (Одинадцять тисяч п"ятсот три)грн.52коп.
- судовий збір у розмірі 1 211 ( Одна тисяча двісті одинадцять)грн.20коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення буде складено та підписано протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення до
Повний текст рішення складено 11 серпня 2025 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна