79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
11.08.2025 Справа № 914/1111/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-КСМ», с. Бурти Київська область,
до відповідача: Приватного підприємства "ГТС Рітейл Поділля", м. Львів,
про стягнення 77 231, 17 грн
Суддя Манюк П.Т.
за участю секретаря Амбіцької І.О.
Представники сторін: не з'явилися.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт-КСМ» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ГТС Рітейл Поділля" про стягнення 76 278, 84 грн авансового платежу.
Ухвалою суду від 11.04.2025 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
12.04.2025 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків разом із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивачем проведено донарахування розміру інфляційних з урахуванням березня 2025 року, відтак позивач просить стягнути з відповідача суму боргу в загальному розмірі 77 231, 17 грн.
Ухвалою від 16.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 12.05.2025.
Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема, ухвалою суду від 12.06.2025 судове засідання відкладено на 28.07.2025. Ухвалою суду від 28.07.2025 судове засідання відкладено на 11.08.2025.
У судове засідання 11.08.2025 представник позивача не з'явився, причин неявки не повідомив.
Представник відповідача в судові засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча через систему Електронний суд був належно повідомлений про місце та час розгляду справи. 02.06.2025 через систему «Електронний суд» керівник відповідача надсилав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 02.06.2025 на іншу дату, у зв'язку з неможливістю забезпечення участі уповноваженого представника в судовому засіданні.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, суд вбачає наявність підстав для розгляду справи по суті та прийняття рішення, при цьому, згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт-КСМ» (надалі позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ГТС Рітейл Поділля" (надалі відповідач) про стягнення 77 231, 17 грн авансового платежу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було досягнута домовленість про здійснення поставки дизельного пального.
На виконання домовленості, позивач здійснив оплати в якості авансу у загальному розмірі 158 300, 00 грн, що підтверджуються банківськими виписками, а відповідач, повинен був здійснити поставку дизельного пального. Позивач вказує, що відповідач не виконав свого зобов'язання щодо поставки пального у повному обсязі, не поставивши товар на суму 63 488, 56 грн.
Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом, де просить стягнути з відповідача на свою користь 63 488, 56 грн авансового платежу, 10 577, 92 грн інфляційних втрат та 3 164, 69 грн 3 % річних.
Позиція відповідача.
Відповідач участі представника в судових засіданнях не забезпечив, відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів повернення коштів не надав.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з таких мотивів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, договорів та інших правочинів.
Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт-КСМ» та Приватним підприємством «Оіл трейд захід», що в подальшому перейменовано на Приватне підприємство "ГТС Рітейл Поділля" було досягнуто домовленості та узгоджено істотні умови щодо поставки дизельного палива.
На виконання домовленості, позивач здійснив наступні оплати, що підтверджуються банківськими виписками та платіжними інструкціями, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме від 02.02.2022 № 94 на суму 15 350, 00 грн, від 03.02.2022 № 95 на суму 15 350, 00 грн; від 09.02.2022 № 18 на суму 63 000, 00 грн; від 17.02.2022 № 53 на суму 64 600, 00грн. Всього сплачено в якості авансу 158 300, 00 грн.
Судом встановлено, що згідно з видатковою накладною від 24.02.2022 № 2596, відповідач поставив на користь позивача паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО у кількості 1 689, 96 л на загальну суму 53 233, 74 грн та паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО у кількості 34, 41 л на загальну суму 1 111, 44 грн, що разом становить 54 345, 18 грн.
З долученого позивачем до позовної заяви акту звірки розрахунків за період 01.01.2022 - 29.03.2022, підписаного позивачем, судом встановлено, що 15.02.2022 відповідачем також поставлено позивачу дизельне пальне на загальну суму 40 466, 26 грн.
Таким чином, відповідачем поставлено позивачу товар (дизельне паливо) на загальну суму 94 811, 44 грн.
Суд зазначає, що факт оплати позивачем грошових коштів та здійснення поставок відповідачем, є достатнім доказом існування правовідносин між позивачем та відповідачем.
Відповідно до ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільний кодекс України).
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Таким чином, у відповідача існує зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що позивачем було направлено листом від 29.03.2022 № 26 вимогу про повернення 63 488, 56 грн, проте відповідач відповіді не надав.
Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем на рахунок позивача коштів у сумі вартості не отриманого товару. Таким чином, сума не поверненої попередньої оплати у розмірі 63 488, 56 грн підтверджена матеріалами справи.
Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 63 488, 56 грн основного боргу.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Позивачем при поданні позовної заяви заявлено за період з 01.08.2023 по 31.03.2025 до стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 3 164, 69 грн та інфляційні втрати в розмірі 10 577, 92 грн.
Суд, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат вважає розрахунок правильним, відтак до стягнення з відповідача підлягає 3 % річних в розмірі 3 164, 69 грн, інфляційні втрати в розмірі 10 577, 92 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що підлягають до задоволення повністю.
Витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
вирішив:
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «ГТС Рітейл Поділля» (79005, Львівська обл., м. Львів, вул. Шота Руставелі, буд. 26, офіс 2, приміщення 2, код ЄДРПОУ 42697234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-КСМ» (09254, Київська область, Кагарлицький район, село Бурти, вулиця Шевченка, будинок 19, код ЄДРПОУ 35232032) суму в розмірі 80 259, 17 грн, з яких:
- 63 488, 56 грн основного боргу;
- 3 164, 69 грн 3 % річних;
- 10 577, 92 грн інфляціи?них втрат;
- 3 028, 00 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст складено та підписано 13 серпня 2025 року.
Суддя Манюк П.Т.