ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.08.2025Справа № 910/6618/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КТМ-2000"
про стягнення 153 316, 50 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Благодійна організація "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КТМ-2000" (далі-відповідач) про стягнення неустойки у розмірі 153 316, 50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 070125 від 07.01.2025 в частині поставки товару у визначений сторонами строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.05.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Старосільська, буд. 1, м. Київ, 02125.
З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 12.06.2025 ухвали Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 27.05.2025, тож двомісячний строк для винесення рішення припадає на 28.07.2025, з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував у відпустці, рішення у даній справі винесено 04.08.2025.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
07.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КТМ-2000" (далі - постачальник) та Благодійною організацією "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" (далі - покупець) укладено договір поставки № 070125, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець - приймати та оплачувати товар, що визначений у специфікаціях, які є невід'ємними додатками цього договору.
Загальна кількість товару, номенклатура, одиниця виміру, комплектація партії товару та ціна одиниці товару визначаються сторонами у специфікаціях до цього договору (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору, ціна договору складається з суми вартості всього поставленого за ним товару згідно видаткових накладних та/або актів приймання-передачі.
Згідно п. 3.1. договору, строк поставки партії товару визначається сторонами у відповідній специфікації до цього договору.
Порушення (прострочення) постачальником строків, визначених у відповідності до пункту 3.1. цього договору є істотним порушенням договору (п. 3.2. договору).
Пунктом 3.4. договору визначено, що датою передачі товару вважається дата вручення товару покупцю, що підтверджується актом приймання-передачі та/або видатковою накладною.
Відповідно до п. 7.7. договору, за порушення строків поставки товару стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, щодо якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1. цього договору та діє до 31.12.2025 (п. 11.2. договору).
Специфікацію № 1, що є додатком № 1 від 07.01.2025 до договору, сторони погодили найменування, опис товару та комплектацію, кількість, ціну за одиницю.
Відповідно до п. 1 специфікації, загальна вартість товару складає 2 091 100, 00 грн.
Згідно п. 2 специфікації, строк поставки: постачальник зобов'язується поставити товар протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання коштів.
Відповідно до п. 3 специфікації, оплата товару здійснюється в наступному порядку:
3.1. 70 % загальної вартості товару - попередня оплата шляхом перерахування грошових коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня підписання договору та отримання рахунку.
3.2. 30 % загальної вартості товару - протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати приймання товару покупцем шляхом підписання видаткової накладної та отримання відповідно рахунка постачальника.
Місце поставки товару: м. Вишневе, вул. Ломоносова, 42 (п. 4 специфікації).
Так, позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0000055 від 07.01.2025 відповідно до умов договору було здійснено попередню оплату у розмірі 70 % загальної вартості товару, а саме у сумі 1 463 770, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 134 від 10.01.2025.
Тож, відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний був поставити товар у визначений у специфікації строк до 20.01.2025 (включно).
Як вбачається з матеріалів справи, у період з січня по березень 2025 відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 2 091 100, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 24.01.2025 на суму 310 300, 00 грн, № 2 від 24.01.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 3 від 07.02.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 4 від 14.03.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 5 від 18.03.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 6 від 24.03.2025 на суму 508 800, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.
В свою чергу, 27.03.2025 позивачем було перераховано відповідачу решту вартості поставленого товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 1325 на суму 627 330, 00 грн.
Тож, за поставлений товар позивач розрахувався у повному обсязі.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тобто до 20.01.2025, поставивши товар у період починаючи з 24.01.2025 по 24.03.2025, тому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 153 316, 50 грн, з яких: 73 180, 50 грн - пені за період з 21.01.2025 по 23.03.2025 та 80 136, 00 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості товару, строк поставки якого прострочено.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 070125 від 07.01.2025 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 3 специфікації, оплата товару здійснюється в наступному порядку:
3.1. 70 % загальної вартості товару - попередня оплата шляхом перерахування грошових коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня підписання договору та отримання рахунку.
3.2. 30 % загальної вартості товару - протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати приймання товару покупцем шляхом підписання видаткової накладної та отримання відповідно рахунка постачальника.
Судом встановлено, що позивачем відповідно до умов договору та специфікації до нього, було перераховано на користь позивача попередню оплату у розмірі 70 % від загальної вартості товару у сумі 1 463 770, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 134 від 10.01.2024.
Відповідно до п. 3.1. договору, строк поставки партії товару визначається сторонами у відповідній специфікації до цього договору.
Згідно п. 2 специфікації, строк поставки: постачальник зобов'язується поставити товар протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання коштів.
Тож, відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний був поставити товар визначений у специфікації у строк до 20.01.2025 (включно).
Пунктом 3.4. договору визначено, що датою передачі товару вважається дата вручення товару покупцю, що підтверджується актом приймання-передачі та/або видатковою накладною.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з січня по березень 2025 відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 2 091 100, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 24.01.2025 на суму 310 300, 00 грн, № 2 від 24.01.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 3 від 07.02.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 4 від 14.03.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 5 від 18.03.2025 на суму 318 000, 00 грн, № 6 від 24.03.2025 на суму 508 800, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.
Таким чином, постачальником здійснено поставку товару на загальну суму 2 091 100, 00 грн з порушенням строку визначеного у договорі та погодженого сторонами.
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, як встановлено судом вище, відповідач зобов'язаний був здійснити поставку товару до 20.01.2025 (включно), проте відповідачем було поставлено позивачу товар партіями 24.01.2025, 07.02.2025, 14.03.2025, 18.03.2025 та 24.03.2025, тобто із порушенням погодженого сторонами строку.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 153 316, 50 грн, з яких: 73 180, 50 грн - пені за період з 21.01.2025 по 23.03.2025 та 80 136, 00 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості товару, строк поставки якого прострочено.
Відповідно до п. 7.7. договору, за порушення строків поставки товару стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, щодо якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків поставки товару стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, щодо якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з поставки товару та за відповідний період прострочення., а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 73 180, 50 грн - пені за період з 21.01.2025 по 23.03.2025 (розрахунок здійснено окремо по кожній видатковій накладній).
Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Судом перевірено розрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача розміру штрафів, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.7 договору, і встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 80 136, 00 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості товару, строк поставки якого прострочено.
Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "КТМ-2000" на користь Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 153 316, 50 грн (73 180, 50 грн + 80 136, 00 грн).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Благодійною організацію "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" було сплачено судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн, відповідно до платіжної інструкції №2402 від 23.05.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Благодійною організацією "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 2 422, 40 грн, однак сплатив в сумі 3 028, 00 грн без застосовування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 605, 40 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КТМ-2000" (вул. Старосільська, буд. 1, м. Київ, 02125, ідентифікаційний код - 42215589) на користь Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 32, приміщення 41, м. Київ, 01054, ідентифікаційний код - 39696398) 73 180 (сімдесят три тисячі сто вісімдесят) грн 50 коп. - пені, 80 136 (вісім десять тисяч сто тридцять шість) грн 00 коп. - штрафу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.- судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков