ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.08.2025Справа № 910/5784/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "СвітЧай"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна"
про стягнення 417 778,37 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Приватне підприємство "СвітЧай" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" (далі - відповідач, Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 417 778,37 грн., з яких: 364 074,14 грн. - основний борг за укладеним між сторонами 27.03.2023 року договором поставки № 27/03/23, 31 701,09 грн. - пеня, 4 186,13 грн. - 3 % річних, 17 817,01 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою від 09.05.2025 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.
15.05.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Підприємства від 15.05.2025 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 16.05.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/5784/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, вказаною ухвалою суд встановив відповідачу строк на подання заяви із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до 30.05.2025 року, а також встановив відповідачу строк - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву.
29.05.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства від 29.05.2025 року, в якій останнє просило суд здійснювати розгляд справи № 910/5784/25 за правилами загального позовного провадження.
30.05.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 30.05.2025 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що в укладеному між сторонами договорі останні погодили строк оплати відповідачем товару з вказівкою на подію - момент його реалізації, тобто обумовили настання у Товариства обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальною обставиною). Відтак, наведений правочин, на думку відповідача, за своєю правовою природою є договором поставки з відстроченням платежу (з відкладальною умовою). Разом із тим, позивач належними доказами не підтвердив факту настання строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару та порушення таким чином прав позивача, оскільки не надав документів на підтвердження, зокрема, реалізації Товариством товару в розумінні умов договору.
Товариство також зазначало, що за змістом наданого позивачем акту звіряння за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року відповідач періодично здійснював оплати поставленої позивачем продукції та повернення цього товару. Крім того, Товариство систематично надавало Підприємству звіти, про що свідчить регулярне здійснення позивачем поставок Товару. Більше того, у разі ненадання звітів, позивач би не здійснював співпрацю з Товариством більше, ніж два роки поспіль.
Ухвалою від 30.05.2025 року господарський суд міста Києва залишив без задоволення клопотання Товариства від 29.05.2025 року про розгляд справи № 910/5784/25 за правилами загального позовного провадження.
05.06.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Підприємства від 04.06.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останнє вказало, що договором поставки на покупця було покладено обов'язок щодо направлення продавцю звіту про реалізацію товару. При цьому, до відзиву на позов Товариство не долучило жодних доказів на підтвердження направлення ним позивачу звіту про реалізацію спірного товару в спосіб, визначений договором поставки, що свідчить про неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань.
10.06.2025 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Товариства від 09.06.2025 року, в яких останнє навело додаткові мотиви на спростування обґрунтованості пред'явлених позивачем вимог у даній справі.
Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
27.03.2023 року між Товариством (покупець) та Підприємством (постачальник) був укладений договір поставки № 27/03/23 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставляти окремими партіями та передавати у власність відповідачу за узгодженими сторонами замовленнями товар, а останній зобов'язався приймати товар і оплачувати його.
Означений правочин (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до нього від 27.03.2023 року) підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відбитками печаток цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору кількість, асортимент та ціна товару визначається видатковими накладними, що є невід'ємною частиною даного Договору. Суму Договору становить сума всіх видаткових накладних за даним Договором.
Пунктами 2.2.1 та 2.2.4 Договору на покупця покладено обов'язок оплачувати своєчасно та приймати товар у терміни, передбачені Договором, а також встановлено, що у випадку, якщо протягом 90 календарних днів з моменту поставки, товар не реалізований покупцем, він підлягає поверненню постачальнику; витрати за повернення товару несе покупець.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 наведеного правочину товар за ним постачається партіями. Під партією товару розуміється кількість товару, відвантаженого по окремій видатковій накладній покупцю.
Відповідно до пунктів 3.10-3.12 Договору право власності на товар та ризик випадкової втрати або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцеві та підписання товаротранспортної накладної та/або видаткової накладної. Покупець підтверджує, що підпис особи на видатковій накладній на товар, що скріплений відбитком печатки (штампу) покупця, є належним доказом прийняття товару повноважним представником покупця. Датою поставки товару є дата, зазначена у товаротранспортній накладній та/або видатковій накладній.
За умовами пунктів 4.1-4.3 Договору ціни на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим Договором, виставляються постачальником на підставі Специфікації, підписано сторонами. Ціна на товар визначається в національній валюті України - гривнях в товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній. Вартість товару є узгодженою сторонами за наявності печаток (штампів) сторін на накладній. Оплата за даним Договором здійснюється шляхом розрахунку в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника.
Умовами пункту 4.4 Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту його реалізації покупцем, що підтверджується звітом покупця.
Згідно з пунктом 4.5 цієї угоди покупець зобов'язаний надавати інформацію про реалізований товар та про залишки нереалізованого товару кожні 7 (сім) календарних днів шляхом направлення звіту на електронну або поштову адресу постачальника, вказану в реквізитах цього Договору.
Зобов'язання покупця по оплаті поставленого товару вважаються виконаними з моменту списання грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника (пункт 4.6 Договору).
Відповідно до пункту 9.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року. Термін дії цього Договору автоматично продовжується на додаткові однорічні строки у разі, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення чергового терміну дії Договору жодна із сторін не повідомила іншу письмово про свій намір припинити подальшу співпрацю.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими відбитками печаток цих суб'єктів господарювання (у тому числі електронними) видатковими накладними від 16.04.2024 року № Ап0001225 на суму 20 449,90 грн., від 29.04.2024 року № Ап0002320 на суму 38 116,06 грн., від 16.05.2024 року № Ма0001265 на суму 13 922,23 грн., від 16.05.2024 року № Ма0001356 на суму 21 180,80 грн., від 05.06.2024 року № Ин0000378 на суму 26 314,32 грн., від 24.06.2024 року № Ин0001861 на суму 4 629,55 грн., від 26.08.2024 року № Ав0001857 на суму 50 335,27 грн., від 30.10.2024 року № Ок0002448 на суму 74 646,15 грн., від 09.01.2025 року № Ян0000563 на суму 64 185,72 грн. та від 03.02.2025 року № Фв0000024 на суму 60 388,42 грн. поставив у власність Товариства товар загальною вартістю 374 168,42 грн. Означені обставини додатково підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних податкових та товарно-транспортних накладних, а також не заперечувалися відповідачем під час розгляду справи.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з продажу вищевказаного товару за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Підприємством умов цієї угоди.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті вартості поставленого позивачем товару за вищевказаними видатковими накладними виконав неналежним чином, заборгувавши Підприємству 364 074,14 грн. (що було відображено, зокрема, у підписаному сторонами та скріпленому їх електронними печатками акті звіряння взаємних розрахунків за Договором за період з 01.01.2025 року по 30.04.2025 року).
Листом від 01.04.2025 року позивач звернувся до покупця з вимогою про надання протягом трьох календарних днів з моменту отримання цього листа звіту про реалізацію та залишки товару за вищенаведеними накладними, а в разі нереалізації товару - здійснити повернення нереаліованої продукції.
Проте, вищенаведена вимога була залишена Товариством без задоволення, а заборгованість відповідача за Договором у добровільному порядку останнім не сплачена.
Враховуючи наведені обставини, Підприємство вирішило звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини за наведеним правочином регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Заперечуючи проти позову, Товариство вказувало на те, що у Договорі сторони погодили строк оплати відповідачем товару з вказівкою на подію - момент його реалізації, тобто обумовили настання у Товариства обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальною обставиною). Разом із тим, позивач належними доказами не підтвердив факту настання строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару та порушення таким чином прав Підприємства, оскільки не надав документів на підтвердження, зокрема, реалізації Товариством товару за спірними накладними у розумінні умов Договору
Однак, вказані заперечення не свідчать про необґрунтованість вимог позивача та не підтверджують наявності підстав для звільнення Товариства від обов'язку оплатити вартість фактично поставленого йому товару з огляду на таке.
Як було зазначено вище, умовами пункту 4.4 Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту його реалізації покупцем, що підтверджується звітом покупця.
У пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Суд зазначає, що строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. У такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.
Проте, у Договорі сторони погодили строк оплати товару з вказівкою на подію - протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту реалізації товару покупцем, тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (частина 1 статті 212 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Враховуючи предмет спору в даній справі та правила розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення себе від обов'язку з оплати вартості поставленого у його власність продукції, має довести належними та допустимими доказами, що отримана ним продукція ще не реалізована.
Аналогічна правова позиція викладена у поставі Верховного Суду від 16.04.2018 року в справі № 910/4846/17.
Згідно з пунктом 4.5 наведеної угоди покупець зобов'язаний надавати інформацію про реалізований товар та про залишки нереалізованого товару кожні 7 (сім) календарних днів шляхом направлення звіту на електронну або поштову адресу постачальника, вказану в реквізитах цього Договору.
Разом із тим, відповідач на підтвердження обставин не реалізації поставленого йому за видатковими накладними від 16.04.2024 року № Ап0001225, від 29.04.2024 року № Ап0002320, від 16.05.2024 року № Ма0001265, від 16.05.2024 року № Ма0001356, від 05.06.2024 року № Ин0000378, від 24.06.2024 року № Ин0001861, від 26.08.2024 року № Ав0001857, від 30.10.2024 року № Ок0002448, від 09.01.2025 року № Ян0000563 та від 03.02.2025 року № Фв0000024 товару та його дійсної наявності належних доказів суду не надав.
У той же час, відповідно до умов пункту 2.2.4 Договору у випадку, якщо протягом 90 календарних днів з моменту поставки, товар не реалізований покупцем, він підлягає поверненню постачальнику. Витрати за повернення товару несе покупець.
Враховуючи наведені положення Договору, суд дійшов висновку про те, що факт неповернення Товариством отриманого ним від Підприємства за вищенаведеними видатковими накладними товару протягом 90 календарних днів з моменту поставки додатково свідчить про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність підстав для оплати такої продукції з огляду на відсутність доказів її реалізації.
Суд звертає увагу відповідача на те, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому при укладенні такого договору, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони Товариства, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий протягом квітня 2024 року - лютого 2025 року товар, а у випадку дійсної не реалізації такого товару - на його повернення.
Оскільки відповідач як покупець, до якого в момент підписання уповноваженими особами сторін відповідних видаткових накладних перейшло право власності на товар (пункт 3.10 Договору), не здійснив його оплати у повному обсязі, не надав інформації щодо реалізації/нереалізації цього товару шляхом направлення звітів, а також не звернувся до позивача з пропозицією про повернення нереалізованого товару та не повернув такий товар протягом 90 календарних днів з моменту поставки за кожною його партією (видатковою накладною), суд дійшов висновку про те, що спірний товар є фактично реалізованим, а строк оплати Товариством його вартості є таким, що настав.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка становить 364 074,14 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Зважаючи на несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за Договором, Підприємство також просило суд стягнути з Товариства 3 % річних у розмірі 4 186,13 грн., нарахованих на відповідні суми заборгованості відповідача (з урахуванням часткових погашень Товариством суми боргу) за кожною видатковою накладною окремо у період з 16.07.2024 року по 07.05.2025 року, а також 17 817,01 грн. інфляційних втрат, нарахованих протягом цього періоду на відповідні суми заборгованості згідно з наданим позивачем розрахунком.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що проценти річні можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.
Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування 3 % річних було здійснено останнім всупереч вимог частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та із допущенням методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, а також без урахування дат здійснених відповідачем часткових оплат, що призвело до заявлення суми 3 % річних у завищеному розмірі.
Зважаючи на викладене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з Товариства на користь позивача, за розрахунком суду є 4 171,46 грн., з яких: 399,26 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.04.2024 року № Ап0001225 у розмірі 20 449,90 грн. у період з 16.07.2024 року по 10.03.2025 року; 54,60 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.04.2024 року № Ап0001225 у розмірі 15 449,90 грн. у період з 11.03.2025 року по 22.04.2025 року; 0,86 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.04.2024 року № Ап0001225 у розмірі 10 449,90 грн. у період з 23.04.2025 року по 24.04.2025 року; 12,02 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.04.2024 року № Ап0001225 у розмірі 10 449,90 грн. у період з 23.04.2025 року по 24.04.2025 року; 882,13 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 29.04.2024 року № Ап0002320 на суму 38 116,06 грн. у період з 30.07.2024 року (дійсний перший день прострочення) по 07.05.2025 року; 462,41 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.05.2024 року № Ма0001356 на суму 21 180,80 грн. у період з 15.08.2024 року по 07.05.2025 року; 303,95 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.05.2024 року № Ма0001265 на суму 13 922,23 грн. у період з 15.08.2024 року по 07.05.2025 року; 531,35 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 05.06.2024 року № Ин0000378 на суму 26 314,32 грн. у період з 04.09.2024 року по 07.05.2025 року; 85,89 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 24.06.2024 року № Ин0001861 на суму 4 629,55 грн. у період з 24.09.2024 року (дійсний перший день прострочення) по 07.05.2025 року; 673,95 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 26.08.2024 року № Ав0001857 на суму 50 335,27 грн. у період з 26.11.2024 року (дійсний перший день прострочення) по 07.05.2025 року; 607,39 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 30.10.2024 року № Ок0002448 на суму 74 646,15 грн. у період з 29.01.2025 року по 07.05.2025 року; 147,72 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 09.01.2025 року № Ян0000563 на суму 64 185,72 грн. у період з 10.04.2025 року по 07.05.2025 року; 9,93 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною від 03.02.2025 року № Фв0000024 на суму 60 388,42 грн. у період з 06.05.2025 року (дійсний перший день прострочення) по 07.05.2025 року.
Разом із тим, нарахована Підприємством сума інфляційних втрат у розмірі 17 817,01 грн. не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за дійсний період прострочення, у зв'язку з чим є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Отже, стягненню з Товариства на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 4 171,46 грн. та інфляційні втрати в сумі 17 817,01 грн., у той час як у задоволенні вимог Підприємства про стягнення з відповідача 14,67 грн. 3 % річних слід відмовити.
Також, зважаючи на неналежне виконання Товариством своїх зобов'язань за Договором, позивач просив суд стягнути з покупця 31 701,09 грн. пені, нарахованої на відповідні суми заборгованості відповідача (з урахуванням часткових погашень Товариством суми боргу) за кожною видатковою накладною окремо у період з 16.07.2024 року по 07.05.2025 року.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Відповідно до пункту 5.1 Договору у разі недотримання термінів оплати товару, зазначених у пункті 4.4 цього Договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Разом із тим, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 31 701,09 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених аналогічних методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, а також неправильні бази нарахування, з урахуванням сум і дат здійснених відповідачем оплат, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі. Крім того, позивачем не були враховані положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо граничного строку нарахування означеної штрафної санкції за видатковою накладною від 16.04.2024 року № Ап0001225.
Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги межі позовних вимог Підприємства, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з Товариства на користь позивача за вказані останнім періоди (з урахуванням встановлених судом дійсних дат виникнення прострочення відповідача по кожному взятому на себе зобов'язанню окремо, а також здійснених відповідачем погашень боргу), є 30 882,07 грн., з яких: 2 707,76 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.04.2024 року № Ап0001225 у розмірі 20 449,90 грн. у період з 16.07.2024 року по 16.01.2025 року (кінцева дата встановленого законом шестимісячного строку нарахування); 5 046,92 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 29.04.2024 року № Ап0002320 на суму 38 116,06 грн. у період з 30.07.2024 року (дійсний перший день прострочення) по 29.01.2025 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем); 2 849,88 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.05.2024 року № Ма0001356 на суму 21 180,80 грн. у період з 15.08.2024 року по 15.02.2025 року; 1 873,24 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 16.05.2024 року № Ма0001265 на суму 13 922,23 грн. у період з 15.08.2024 року по 15.02.2025 року; 3 522,15 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 05.06.2024 року № Ин0000378 на суму 26 314,32 грн. у період з 04.09.2024 року по 04.03.2025 року; 628,09 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 24.06.2024 року № Ин0001861 на суму 4 629,55 грн. у період з 24.09.2024 року (дійсний перший день прострочення) по 23.03.2025 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем); 6 499,99 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 26.08.2024 року № Ав0001857 на суму 50 335,27 грн. у період з 26.11.2024 року (дійсний перший день прострочення) по 07.05.2025 року; 6 125,07 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 30.10.2024 року № Ок0002448 на суму 74 646,15 грн. у період з 29.01.2025 року по 07.05.2025 року; 1 526,39 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 09.01.2025 року № Ян0000563 на суму 64 185,72 грн. у період з 10.04.2025 року по 07.05.2025 року; 102,58 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 03.02.2025 року № Фв0000024 на суму 60 388,42 грн. у період з 06.05.2025 року (дійсний перший день прострочення) по 07.05.2025 року.
Отже, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з Товариства на користь Підприємства, є 30 882,07 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 819,02 грн. пені слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов'язків за Договором.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Судовий збір, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог Товариства, покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 20а; код ЄДРПОУ 40549852) на користь Приватного підприємства "СвітЧай" (81146, Львівська область, Львівський район, село Підберізці, вулиця Енергетична, будинок 5; код ЄДРПОУ 30051782) 364 074 (триста шістдесят чотири тисячі сімдесят чотири) грн. 14 коп. основного боргу, 30 882 (тридцять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 07 коп. пені, 4 171 (чотири тисячі сто сімдесят одну) грн. 46 грн. 3 % річних, 17 817 (сімнадцять тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 01 грн. інфляційних втрат, а також 5 003 (п'ять тисяч три) грн. 34 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 13.08.2025 року.
Суддя В.С. Ломака