ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.08.2025Справа № 910/7526/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» (04082, м. Київ, вул. Пріорська, буд. 10, кв. 15, ідентифікаційний код 44457137)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 )
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 )
про припинення трудових відносин та зобов'язання вчинити певні дії.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися
від відповідачів: не з'явилися
від третіх осіб: не з'явилися
До Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» про припинення трудових відносин та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, перебуваючи на посаді директора товариства відповідача, прийняв рішення про звільнення з посади, однак на загальні збори, призначені на 15.10.2023, учасники не прибули, на підставі чого позивач звернувся до суду з позовом про визнання припиненими трудових відносин у зв'язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.
23.06.2025 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7526/25, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.07.2025.
Даною ухвалою суд залучив до у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З метою повідомлення відповідача та третіх осіб про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 25.06.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та адреси третіх осіб, значних у Єдиному державному демографічному реєстрі, однак були повернуті відділом поштового зв'язку до суду з поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Так, судом встановлено, що ухвала суду від 25.06.2025 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 25.06.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 04.07.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 25.06.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7526/25 та призначення її до судового розгляду по суті на 13.08.2025.
13.08.2025 позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи без участі останнього за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач та треті особи у судове засідання, призначене на 13.08.2025, явку уповноважених представників не забезпечили, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляли, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2025, не подав до суду відзиву на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.
З огляду на зазначене, беручи до уваги клопотання позивача та з урахуванням того, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
На підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ», яке оформлено протоколом № 1 від 19 січня 2022 року, було вирішено, зокрема: створити Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ», затвердити статут Товариства та призначити на посаду директора ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової кортики платника податків НОМЕР_1 ) та надати йому право розпорядчого підпису при проведенні фінансово-господарських операцій.
20.01.2022 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 1000691020000047462 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» (надалі - відповідач).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ», є:
- ОСОБА_3 - АДРЕСА_3 , статутний внесок: 500 (50%)
- ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 , статутний внесок: 500 (50%)
Розмір статутного капіталу 1 000,00 грн.
Керівник: - ОСОБА_1 .
Матеріалами справи також підтверджується про затвердження Статуту Товариства в редакції від 2022 року, який затверджений протоколом № 1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» від 19.01.2022.
Відповідно до п. 4.1. Статуту ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ» вищим органом управління товариства є загальні збори учасників Товариства.
У п. 4.2. Статуту ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ» зазначено, що виконавчим органом Товариства є директор Товариства.
За рішенням загальних зборів Учасників Товариства можуть бути створені інші органи Товариства та визначений порядок їх діяльності (п. 4.3. Статуту).
Відповідно до п. 5.3. Статуту до виключної компетенції Загальних зборів належить, зокрема обрання одноосібного виконавчого органу Товариства - директора Товариства, встановлення розміру винагороди директору Товариства.
Пунктом 6.1. Статуту встановлено, що виконавчим органом Товариства є одноособовим в особі директора Товариства (надалі - директор).
До компетенції директора Товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належить до виключної компетенції Загальних зборів Учасників (п. 6.1.3. Статуту).
У розділі 6.3. Статуту визначено порядок обрання (призначення) та звільнення директора, зокрема: Директор обирається (призначається) та звільняється за рішенням Загальних зборів засновників (учасників) Товариства (п. 6.3.1.).
Директор вступає в свої повноваження з моменту, вказаного у відповідному рішенні Загальних зборів (п. 6.4.).
Повноваження директора Товариства можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового директора Товариства або тимчасово виконуючого обов'язки директора Товариства (п. 6.5.).
Позивачем у позові зазначено, що ОСОБА_1 фактично не приступав до виконання своїх обов'язків керівника ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ», оскільки господарська діяльність товариства не здійснювалась, а статутні документи Товариства, засновники не передали позивачу.
При цьому, як вказує позивач, засновники не займались та не опікувались своїм товариством, найманих працівників на підприємстві немає (окрім директора), а саме Товариство не виконує ніяких економічних завдань.
Згодом позивач втратив зацікавленість у перебуванні на посаді директора ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ» та вирішив змінити місце роботи та сферу діяльності. У зв'язку з чим 07.09.2023 звернувся до відповідача та третіх осіб із письмовою заявою про звільнення з посади директора ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Розуміючи те, що для вирішення питання припинення трудових відносин потрібно ініціювати проведення Загальних зборів учасників ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ», позивачем також було направлено на адресу Товариства (відповідача) та засновників (третіх осіб) повідомлення від 07.09.2023 про скликання Загальних зборів учасників ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ», які мають відбутись 15 жовтня 2023 о 16-00 год. за адресою: м. Київ, вул. Пріорська, буд. 10, з винесенням на порядок денний питанням: про звільнення ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням; про обрання нового директора.
Зазначені заяви про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів були направлені поштою з описом вкладення за місцезнаходженням відповідача та на поштові адреси третіх осіб.
Однак, у встановлені дату та час, загальні збори учасників товариства не відбулись, у зв'язку з неявкою представників учасників товариства, а тому, позивач вимушений був звернутись до суду за даним позовом, у якому просить припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» (ідентифікаційний код 44457137) на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Позивач просить, визнати припиненими його повноваження як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ».
Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме: частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт "г" частини п'ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України "Про господарські товариства" і частину п'яту статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов'язані з управлінням товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц, від 08.11.2019 у справі №667/1/16, від 04.02.2020 у справі №915/540/16, від 19.02.2020 у справі №145/166/18, від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.
Судом враховується, що управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України).
Частинами 1-4 ст. 99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.
Органами товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (ст. 28 Закону України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю"; тут і далі Закон в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо окремо не вказано про інше).
Загальні збори учасників є вищим органом товариства (ч. 1 ст. 29 Закону), до компетенції якого належить, зокрема обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них) (п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону).
Схожі положення містяться і у Статуті відповідача, яким передбачено, що органами управління Товариства є загальні збори учасників та директор Товариства. Вищим органом Товариства є загальні збори учасників. До компетенції загальних зборів учасників належить вирішення будь-яких питань з діяльності Товариства, зокрема: призначення та звільнення директора товариства (п. п. 4.1.5.1. Статуту).
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку (ч. 12 ст. 39 Закону) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обраний на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленим протоколом № 1 від 19.01.2022.
Разом з тим, будь-які докази укладення з позивачем трудового контракту в порядку, передбаченому ч. 12 ст. 39 Закону, у матеріалах справи відсутні.
Оскільки товариство не укладало з позивачем трудового договору (контракту), суд доходить висновку про те, що між сторонами не виник спір стосовно припинення такого правочину. Натомість, беручи до уваги обрання позивача як одноосібного виконавчого органу товариства, тобто існування відносин з управління товариством без укладення трудового договору, саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та позивачем.
Такого висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.
Крім того, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами. Відповідно, заявлені позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов'язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №448/362/22).
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).
Статтею 31 Закону передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону, частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
З огляду на наведене директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону).
При цьому директор повинен дотриматись вимог статті 32 Закону щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників. Повідомлення надсилається простим поштовим відправленням. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час та місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.
З матеріалів справи вбачається, що 07.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» та учасників Товариств із заявою про звільнення його з посади директора за власним бажанням згідно із ст. 38 Кодексу законів про працю України.
Також, 07.09.2023 ОСОБА_1 як виконавчим органом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» відповідно до чинного законодавства України ініційовано проведення загальних зборів учасників товариства із наступними порядком денним:
- звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства;
- обрання нового директора товариства.
Проведення загальних зборів призначено на 16:00 год. 15 жовтня 2023 року за адресою місцезнаходження товариства, про дату, час і місце проведення яких та порядок денний, позивач повідомив учасника товариства, шляхом надсилання останнім відповідних поштових відправлень.
З огляду на встановлені судом вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем як директором ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ» дотримано порядок скликання загальних зборів учасників відповідача та належним чином повідомлено про час, дату, місце та мету (порядок денний) таких зборів.
Надані позивачем докази направлення засновникам (учасникам) ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ» повідомлення про скликання загальних зборів суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.
В той же час, за доводами позивача, скликані на 15.10.20203 загальні збори учасників ТОВ «ЕЛЬФБАТЯ» не відбулися, питання звільнення позивача не вирішено, а доказів зворотного суду не надано.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що в порядку вимог ст. ст. 31, 32 Закону позивачем як одноосібним виконавчим органом товариства за своєю ініціативою скликано загальні збори учасників товариства із включенням до порядку денного питання про звільнення його з посади директора та обрання нового директора шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомлення іншим учасникам товариства про скликання таких зборів із зазначенням порядку денного, дати, часу і місця їх проведення.
Доказів про ненадання можливості учасникам ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, та незабезпечення належних умов для ознайомлення з такими документами та інформацією суду не подано.
Дотримання позивачем визначеного законодавством та статутом товариства порядку скликання загальних зборів учасників з власної ініціативи дає підстави для висновку про те, що права позивача були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження як директора товариства з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі №448/362/22, у випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень.
Отже, з урахуванням позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, вищенаведених обставин справи щодо вчинення позивачем дій, спрямованих на скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про припинення його повноважень як директора з дотриманням порядку, передбаченого законодавством та статутом товариства, в результаті яких загальні збори з незалежних від позивача обставин не вирішили питання щодо припинення його повноважень як директора що, у свою чергу, призводить до порушення прав позивача, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» на підставі рішення суду з дати набрання останнім законної сили.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» (04082, м. Київ, вул. Пріорська, буд. 10, кв. 15, ідентифікаційний код 44457137) припиненими у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬФБАТЯ» (04082, м. Київ, вул. Пріорська, буд. 10, кв. 15, ідентифікаційний код 44457137) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.08.2025.
Суддя Л. Г. Пукшин