ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.08.2025Справа № 910/6825/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго ресурс "Рі груп"
до Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"
про стягнення 5 617,56 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго ресурс «Рі груп» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» про стягнення 5 617,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 28-К-24 від 01.02.2024, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
09.06.2025 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02.07.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що провести оплату за грудень 2024 року в сумі 5 507,86 грн. неможливо, оскільки згідно з п. 4 ст. 48 усі зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.
Позивач правом на подання відповіді на відзив у встановлений строк не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01 лютого 2024 року між Державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - споживач, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго ресурс» Рі Груп» (далі - постачальник, позивач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 28-К-24 (далі - Договір). за умовами якого постачальник зобов'язується у 2024 році постачати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об'єктів споживача, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити постачальнику вартість цієї (використаної) електричної енергії (далі - товар/електрична енергія) згідно з умовами цього Договору.
Предмет закупівлі за цим Договором: електрична енергія, код за ДК 021:2015:09310000-5, адреса відповідно до заяви-приєднання, обсяг закупівлі - 780000,00 квт/год.
Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача, шляхом укладення додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками сторін (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 2.5 Договору період постачання електричної енергії за цим Договором по 31.12.2024 (включно).
Згідно з п. 5.1 Договору загальна ціна цього Договору визначається як сума очікувальної вартості обсягів постачання товару протягом періоду, вказаного у пункті 2.5 цього Договору та становить всього з ПДВ 5 024 981,52 грн., крім того ПДВ 837 496,92 грн.
Ціна за одиницю товару, згідно з п. 5.2 Договору, визначається за регульованими цінами (тарифами) на електроенергію, зокрема розрахованими відповідно до чинних на час дії Договору постанови НКРЕКП та інших нормативно правових Актів. На дату укладення цього Договору становить 6,442284 грн./квт.год (з урахуванням ПДВ).
У відповідності до п. 5.5 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є один календарний місяць. Оплату вартості використання електричної енергії споживач здійснює на підставі ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України - лише за фактично використану електричну енергію, на підставі належним чином оформленого Акта приймання-передачі електричної енергії за розрахунковий період.
За умовами п. 5.12 Договору оплата за Договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений в Акті, та рахунку-розшифровці, який не може бути меншим 10 робочих днів з моменту отримання (підписання) його споживачем.
Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
Згідно з п. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетні зобов'язання замовника за Договором виникають в межах бюджетних призначень. Подальше виникнення зобов'язань по Договору може збільшуватися відповідно до бюджетних призначень та регламентується шляхом укладення додаткових угод з урахуванням вимог законодавства про здійснення публічних закупівель (п. 5.13 Договору).
Відповідно до п. 5.14 Договору взяття бюджетних зобов'язань та проведення платежів за цим Договором здійснюється споживачем відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України виключно в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисом (тимчасовим кошторисом).
У випадку доведення споживачу на 2024 бюджетний рік тимчасового кошторису, бюджетні зобов'язання замовника виникають частково в межах тимчасового кошторису, решта бюджетних зобов'язань за цим Договором виникає після доведення споживачу постійного кошторису.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Згідно з п. 9.2 Договору у випадку порушення постачальником строків поставки електричної енергії, згідно наданої споживачем заяви, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої/несвоєчасно поставленої електричної енергії, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Договір набуває чинності з дати підписання сторонами та діє з 1 січня 2024 (в часині виникнення бюджетних зобов'язань, бюджетних фінансових зобов'язань споживача - з дати встановлення споживачу в установленому порядку відповідних бюджетних асигнувань у кошторисі (тимчасовому кошторисі) з урахуванням ст.ст. 23 і 48 Бюджетного кодексу України і по 31 грудня 2024 року (включно). В частині розрахунків Договір діє до повного їх виконання.
Дія Договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку (пункти 13.1 та 13.2 Договору).
23 січня 2025 року сторонами укладено Додаткову угоду № 9 до Договору, за умовами якої пункти 2.1, 2.2, 2.5, 5.1, 5.2 викладено в новій редакції, зокрема:
- 2.1 за цим Договором постачальник зобов'язується у 2024 році та у січні 2025 року поставити електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об'єктів споживача, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити постачальнику вартість цієї (використаної) електричної енергії (далі - товар/електрична енергія) згідно з умовами цього Договору;
- 2.2 предмет закупівлі за цим Договором: електрична енергія, код за ДК 021:2015:09310000-5, адреса відповідно до заяви-приєднання, обсяг закупівлі - 413768,00 квт/год.
Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача, шляхом укладення додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками сторін (п. 2.2 Договору);
- 2.5 період постачання електричної енергії за цим Договором по 06.01.2025 (включно);
- 5.1 загальна ціна цього Договору визначається як сума очікувальної вартості обсягів постачання товару протягом періоду, вказаного у пункті 2.5 цього Договору та становить всього з ПДВ 3 125 395,12 грн., крім того ПДВ 520 899,19 грн.
Ціна цього Договору на 2024 рік становить 2 899 599,52 грн., крім того ПДВ 483 266,59 грн.
Ціна цього Договору на 2025 рік становить 225 795,60 грн., крім того ПДВ 37 632,60 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго ресурс» Рі Груп» зазначає, що у грудні 2024 року відповідач спожив електричну енергію у розмірі 56 630 кВт*год., в зв'язку з чим у грудні 2024 року позивачем було сформовано рахунок на оплату за спожиту електричну енергію у розмірі 56,63 МВт*год., а також позивачем було сформовано 2 акти здачі-приймання електричної енергії, а саме: № 2107 від 31.12.2024 на суму 5 570,86. Товар: електроенергія. Обсяг споживання 0,63 МВт*год та №2028 від 31.12.2024 на суму 495 187,39 грн. Товар: електроенергія. Обсяг споживання 56 МВт*год.
Позивач зазначає, що Акт здачі-приймання електричної енергії № 2028 від 31.12.2024 було підписано та скріплено печатками сторін, натомість Акт № 2107 від 31.12.2024, відповідачем не було підписано.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що всупереч умовам Договору, відповідач, взятий на себе обов'язок по оплаті вартості використаної (купованої) електричної енергії у встановлений строк за грудень 2024 року виконав лише частково, в зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 5 570,86 грн. за період грудень 2024 року.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 4,12 грн. та пеню в розмірі 42,58 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Відповідно до п. 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (надалі - Правила), договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.
Згідно з п. 3.1.1 Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку. Місцем провадження господарської діяльності електропостачальника є територія України, крім постачальників універсальної послуги та постачальників "останньої надії", для яких місцем провадження господарської діяльності є територія, визначена в умовах конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У межах території діяльності одного постачальника універсальних послуг або постачальника "останньої надії" не допускається здійснення діяльності іншими постачальниками універсальних послуг або постачальниками "останньої надії" відповідно. Електропостачальники мають інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору про постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов'язані повідомляти споживачів в установленому порядку про будь-яке збільшення ціни і про право споживачів припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.
Згідно з п. 3.1.5 Правил електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам для укладення. До договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відповідний електропостачальник має розробити з урахуванням вимог законодавства публічні комерційні пропозиції та розмістити їх на власному офіційному вебсайті, про що повідомити Регулятора.
Постачання електричної енергії споживачу здійснюється, якщо: 1) об'єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку; 2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи; 3) споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач; 4) за усіма точками комерційного обліку на об'єкті (об'єктах) споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір з постачальником послуг комерційного обліку про надання послуг комерційного обліку електричної енергії; 5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики; 6) відсутня прострочена заборгованість за договорами про постачання електричної енергії або про надання послуг системи розподілу/передачі (п. 3.1.6 Правил).
У п. 3.1.7 Правил зазначено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
Підпунктами 4.3, 4.12 п. 4 Правил РРЕЕ, передбачено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4.7. ПРРЕЕ оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі:
1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;
2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;
3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку.
У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За змістом п.4.8. ПРРЕЕ форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).
Пунктом п.4.12 ПРРЕЕ передбачено, що плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (п.1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії").
За умовами п. 5.12 Договору оплата за Договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений в Акті, та рахунку-розшифровці, який не може бути меншим 10 робочих днів з моменту отримання (підписання) його споживачем.
На виконання умов Договору позивачем сформовано рахунок на оплату № 3626 від 31.12.2024 на суму 5 570,86 грн., а також Акт здачі-приймання електричної енергії за грудень 2024 року № 2107 від 31.12.2024 на суму 5 570,86 грн., які направлені відповідачу 05.05.2025 та отримані ним 09.05.2025.
Також, позивачем надано дані від оператора системи розподілу, відповідно до яких, у грудні 2024 року відповідачем спожито електричну енергію в обсязі 56,63 кВт.
Як зазначає позивач, всупереч умовам Договору, відповідач, взятий на себе обов'язок по оплаті вартості використаної (купованої) електричної енергії за грудень 2024 року у встановлений строк не виконав, в зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 5 570,86 грн.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отриману електроенергію в розмірі 5 570,86 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Суд також враховує, що жодних заперечень щодо спожитого обсягу у грудні 2024 року відповідачем не висловлено, натомість відповідач зазначає, що провести оплату за грудень 2024 року в сумі 5 507,86 грн. неможливо, оскільки згідно з п. 4 ст. 48 усі зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.
Однак, суд не погоджується з наведеними доводами відповідача, оскільки закінчення бюджетного року та відсутність бюджетних коштів не є підставою для несплати вартості спожитої електроенергії та неналежного виконання умов Договору.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 12-46гс18 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманої у грудні 2024 року електроенергії у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 5 570,86 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 4,12 грн. та пеню в розмірі 42,58 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 9.2 Договору у випадку порушення постачальником строків поставки електричної енергії, згідно наданої споживачем заяви, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої/несвоєчасно поставленої електричної енергії, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
При цьому, судом враховано, що відповідно до Закону України від 24.02.2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на момент ухвалення рішення триває.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з ч. 2 статті 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
За приписані статті 17 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, а також громадяни зобов'язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Статтею 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" унормовано, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії
Судом встановлено, що НКРЕКП прийнято постанову "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" № 322 від 25.02.2022.
Постановою НКРЕКП № 413 від 26.04.2022 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 та визнання такою, що втратила чинність, постанови НКРЕКП від 08.04.2020 №766" доповнено пункт 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 року № 332 підпунктом 16, згідно якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг регулятор: приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.
Отже, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов'язкові до виконання.
Зі змісту постанови вбачається, що вказана постанова прийнята відповідно до Законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", у зв'язку з введенням на території України воєнного стану.
Отже, НКРЕКП (Регулятор) прийняв постанову № 332 від 25.02.2022 року (у редакції від 26.04.2022) в межах своїх повноважень.
Оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", вказана постанова НКРЕКП від 25.02.2022 року № 332 (з урахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи приписи постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, яка є чинною та обов'язковою для суб'єктів спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 42,58 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 4,12 грн.
Також, позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних до моменту повного виконання рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI Господарського процесуального кодексу України.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення 3% річних на суму 5 570,86 грн. до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України.
Перерахунок 3% річних для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: Сх3хД:К:100,
де: С- сума непогашеної заборгованості;
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеними вище формулами.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 906-19/09/2023 від 19.09.2023, Додаткову угоду від 27.05.2025 на суму 20 000,00 грн. та платіжну інструкцію № 5589 від 06.06.2025 на суму 20 000,00 грн.
Відповідач в свою чергу, у відзиві на позовну заяву зазначає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. є надмірними і не відповідають складності справи та обсягу виконаних юридичних дій.
Враховуючи заперечення відповідача щодо заявленої до стягнення з відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України).
Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.
Суд звертає увагу на те, що надані учасником справи документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному ним розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.
Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/4/20.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
З урахуванням наведеного, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/9243/20.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас, суд вважає, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу в сумі 20 000,00 грн. не є пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, яка становить 5 617,56 грн.
З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі (справа є малозначною), обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду на ціну позову (5 617,56 грн.), значення справи для сторін, суд дійшов висновку, що обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору є компенсація позивачу витрат в розмірі 500,00 грн.
Таким чином, здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд вважає обґрунтованим розмір витрат у сумі 500,00 грн., які підлягають розподілу у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 27; ідентифікаційний код: 41220556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго ресурс «Рі груп» (08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, буд. 26, кв. 117; ідентифікаційний код: 44238503) заборгованість у розмірі 5 570 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 4 (чотири) грн. 12 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 404 (дві тисячі чотириста чотири) грн. 04 коп. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 21 коп.
Нарахувати до стягнення з Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 27; ідентифікаційний код: 41220556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго ресурс «Рі груп» (08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, буд. 26, кв. 117; ідентифікаційний код: 44238503) 3% річних на суму заборгованості у розмірі 5 570,86 грн. до моменту виконання рішення за наступною формулою: Сх3хД:К:100, де: С- сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 27; ідентифікаційний код: 41220556) суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 13.08.2025
Суддя О.А. Грєхова