номер провадження справи 9/81/25
13.08.2025 Справа № 908/1247/25
м.Запоріжжя
За позовом: Українсько-американського спільного підприємства «ІНТРЕЙД»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»
про стягнення суми 32211,12 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без повідомлення (виклику) сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна Українсько-американського спільного підприємства «ІНТРЕЙД» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» заборгованості за Договором № 1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021 у розмірі 32211,12 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 05.05.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер
судової справи 908/1247/25 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 12.05.2025 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК
України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.05.2025, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1247/25, присвоєно номер провадження справи 9/81/25; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Підставою для звернення з позовом зазначено неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором № 1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 25283,91грн. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3476,30 грн, 3% річних у розмірі 442,12 грн та інфляційні втрати у розмірі 3008,79 грн. Всього заявлено до стягнення - 32211,12 грн. Позов обґрунтований ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст.193, 232, 283 ГК України та умовами договору.
02.06.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11330/08-08/25 від 03.06.2025) в якому зазначено, зокрема, про наступне. ТОВ «ДІЄСА» є суб'єктом господарювання, який здійснює роздрібний продаж товарів в мережі магазинів під торговою маркою «Ельдорадо». З метою надання підтверджень настання форс-мажорних обставин, що унеможливлюють виконання зобов'язань за договорами відповідачем були отримані відповідні сертифікати ТПП України ро настання форс-мажорних обставин. ТОВ «ДІЄСА» наразі не може одночасно виконувати в повному обсязі зобов'язання у зв'язку з масовим знищенням товарів, що реалізуються у торговельній мережі товариства внаслідок повномасштабного вторгнення РФ на територію України та тимчасовою окупацією територій областей України, де знаходяться магазини ТОВ «ДІЄСА», та/або відсутністю доступу до них внаслідок активних бойових дій в регіонах, де знаходяться магазини ТОВ «ДІЄСА», що ускладнює доступ до них. А також через повне або часткове знищення магазинів ТОВ «ДІЄСА» та повне знищення товарного складу ТОВ «ДІЄСА» у с. Квітневе Броварського району Київської області, що підтверджено довідкою Приватного підприємства «ОФІС БТІ» про знищення/знесення майна від 29.03.2022 №29/03, реєстраційний номер документу: DT01:4521-1747-1586-0518 та Сертифікатами про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). ТОВ «ДІЄСА» також має вимоги про сплату за поставлені товари від своїх постачальників, строк по оплаті за який вже наступив. Перелічені обставини призвели до прямих загальних збитків орієнтовно на загальну суму 889 178 939,45 грн, внаслідок чого фінансова спроможність підприємства суттєво підірвана. Вищевказані обставини на даний час та до кінця дії воєнного стану і відновлення господарської діяльності товариства в повному обсязі не дають можливість одночасно виконати обсяг зобов'язань за Договором, строк виконання яких настав та об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору до кінця дії форс-мажорних обставин. Крім того, позивачем в тому числі заявлено до стягнення компенсацію комунальних послуг в розмірі 6008,70 грн за рахунком №09/02/18, проте матеріали справи не містять будь-яких доказів виставлення відповідачу рахунку, надання відповідачу копій відповідних рахунків від постачальників, які підтверджують суму понесених позивачем витрат, відповідно до приписів п.2.2. Договору, та навіть не містить копії самого рахунку, який, на думку позивача, повинен був бути оплачений відповідачем 01.10.2024 року. Окрім того матеріали справи не містять доказів надання послуг на суму 6008,70 грн, які повинні підтверджуватись двосторонніми актами наданих послуг. Враховуючи викладене, позовні вимоги на суму 6008,70 грн не підтверджені належними та допустимими доказами. У зв'язку із цим підлягають перерахунку заявлені позивачем інфляційні втрати та 3% річних. Також у відзиві відповідач зазначав, що позовна заява не відповідає приписам ст. 162 ГПК України, а саме - містить недостовірні відомості про місцезнаходження відповідача, а тому відповідно до приписів ч. 1 ст. 174 ГПК України підлягає залишенню без руху. Просив відмовити Українсько-американському спільному підприємству «ІНТРЕЙД» в частині стягнення з ТОВ «ДІЄСА» відшкодування витрат у розмірі 6008,70 грн; застосувати статтю 233 ГПК України та відмовити у стягненні пені.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 05.06.2025, позивач зазначив, що вважає заперечення викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими з наступних підстав. Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження існування форс-мажорних обставин саме у спірних правовідносинах. Додатковою угодою від 20.09.2024 був розірваний Договір № 01/01 суборенди нежитлових приміщень від 29.12.2023 за згодою сторін. Акт приймання-передачі об'єкту суборенди складений 23.09.2024. 25 вересня 2024 року між СП «ІНТРЕЙД» та ТОВ «ДІЄСА» був укладений договір про зарахування зустрічних позовних вимог, згідно п. 2.1 якого грошове зобов'язання ТОВ «ДІЄСА», станом на 25.09.2024 року, є таким, що припинено частково; при цьому залишок заборгованості за Договором №1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021 становить 19275,21 грн. 30.09.2024 відповідачу був виставлений рахунок №09/02/18 за спожиті комунальні послуги на суму 6008,70 грн, який є неоплачений. Таким чином, розмір основної заборгованості становить 25283,91 грн. Рахунок від 30.09.2024 року №09/02/18 на суму 6008,70 грн (разом з Актом № ИН-0000327), був направлений двічі електронною поштою і також Укрпоштою, про що свідчать квитанції від 13.09.2024 та 10.10.2024. Квитанції не були позивачем долучені до позовної заяви з тих причин, що у відповідача до подання позову не було жодних заперечень стосовно наявної заборгованості. Відповідач неодноразово обіцяв сплатити суму боргу, а в подальшому постійно порушував досягнуті домовленості і прийняті на себе зобов'язання. На підставі викладеного, позивач просив долучити у якості доказів по справі квитанції від 13.09.2024 та 10.10.2024 та Акт №ИН-0000327, копії яких додані до відповіді на відзив, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
За змістом ч.ч. 2, 10 ст. 80 ГПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не додані до позовної заяви подаються з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Судом враховано, що у відповіді на відзив позивачем викладені пояснення та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень (на їх спростування), як то визначено положеннями ст. 166 ГПК України, а додані до неї (до відповіді на відзив) докази надані позивачем саме у зв'язку із відповідними доводами (запереченнями) відповідача проти позову, що були викладені відповідачем у відзиві. При цьому, суд зазначає, що докази подані позивачем до початку розгляду справи по суті.
На підставі викладеного, докази подані позивачем разом з відповіддю на відзив прийняті судом до розгляду.
З приводу викладених у відзиві обставин щодо невідповідності позовної заяви приписам ст. 162 ГПК України у зв'язку із вказаними у ній недостовірними відомостями про місцезнаходження відповідача, суд зазначає наступне.
Суд, встановивши, що в позовній заяві була вказана неправильна юридична адреса місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», на яку позивачем відповідачу була направлена копія позовної заяви з доданими до неї документами, ухвалою суду від 12.05.2025 залишив позовну без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
15.05.2025 від позивача до суду надійшли документи на усунення недоліків позовної заяви із супровідним листом, в якому, зокрема, зазначена адреса місцезнаходження відповідача - ТОВ «ДІЄСА» відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і надані докази на підтвердження направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу на адресу місцезнаходження: 01001, м. Київ, пл. Спортивна, буд 1-А.
Ухвалою суду від 20.05.2025, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі № 908/1247/25.
З положень ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України слідує, що завданням господарського судочинства є справедливе та неупереджене вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Розглянувши матеріали справи, суд
01 березня 2021 року між Українсько-американським спільним підприємством «ІНТРЕЙД» (Сторона-1, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (Сторона-2, відповідач у справі) був укладений Договір № 1 про відшкодування витрат за комунальні послуги (далі - Договір), відповідно до умов якого визначено, що Сторона-1 є основним споживачем послуг електроенергії (в тому числі реактивної), холодного водопостачання, теплопостачання (далі - комунальні послуги) у будівлі Торгового центру «Інтрейд» за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), 53 (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 25.01.2024), Сторона-2 є користувачем нежитлових приміщень у будівлі ТЦ «Інтрейд» загальною площею 762,55 кв.м (надалі - «Приміщення або «Об'єкт суборенди»), які складаються з: - на
першому поверсі 591,85 кв.м; - в підвалі 146,1 кв.м.; - на другому поверсі 24,6 кв.м, на підставі Договору суборенди нежитлових приміщень № 01/01 від 23.12.2023, укладеного між
ТОВ «Рієл Форум» та Стороною-2 (далі - Договір суборенди), що знаходяться в ТЦ «Інтрейд» за адресою: 69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), 53, надалі по тексту - «Орендоване приміщення».
В п. 1.3 Договору визначено, що сторони цього Договору домовились, що Сторона-1 обов'язана забезпечувати комунальними послугами Сторону-2, а Сторона-2 зобов'язана відшкодовувати Стороні-1 вартість спожитих комунальних послуг у Приміщенні відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору, розмір відшкодування витрат розраховується Стороною-1 у порядку, передбаченому п. 1.4 цього Договору за фактично спожиті Стороною-2 комунальні послуги на підставі діючих тарифів постачальників комунальних послуг, зазначених ними у розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
Згідно з п. 1.4 та п. 1.5 Договору, розрахунок вартості відшкодування Стороною-2 здійснюється в наступному порядку:
- витрати, пов'язані з забезпеченням Орендованих приміщень першого та другого поверхів електроенергією розраховуються на підставі показання лічильників встановлених в Об'єкті суборенди за фактично витрачену електричну енергію;
- за згодою Сторін розмір споживання електричної енергії в підвальних Приміщеннях складає 63 кВт у місяць;
- витрати пов'язані з споживанням реактивної енергії, розраховуються пропорційно спожитої активної електроенергії за розрахунковий період;
- витрати, пов'язані з споживання теплоенергії (в опалювальний період), водопостачання, каналізацію, електроенергію витрачену на вентиляцію та кондиціювання повітря розраховується на площу суборенди на першому поверсі - 536,95 кв.м та на другому
поверсі - 24,6 кв.м.
Сторона-2 до 10-го числа поточного місяця сплачує Стороні-1 передоплату за постачання електричної енергії у розмірі 100% від вартості електричної енергії, спожитої у попередньому місяці. У випадку, якщо сплачена передоплата є більшою за вартість фактично
спожитої Стороною-2 в поточному місяці електроенергії, частина, що перевищує вартість сплаченої наперед електроенергії зараховується у вартість спожитої Стороною-2 електроенергії в наступному місяці.
Відшкодування витрат за комунальні послуги Сторона-2 сплачує Стороні-1 шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання відповідного рахунку від Сторони-1, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 2.3 Договору).
Згідно з п. 2.4 Договору, надання вищевказаних послуг щомісяця оформлюється відповідним двосторонніми актами наданих послуг, які Сторона-1 надає Стороні-2 не пізніше 15 числа поточного місяця за попередній, та підписуються повноважними представниками Сторін.
У пп. 3.4.1 п. 3.4 Договору визначено, що Сторона-2 зобов'язана своєчасно, у встановлений Договором строк відшкодовувати витрати за спожиті комунальні послуги Стороні-1.
У разі порушення Стороною-2 строку внесення платежів Сторона-1 має право вимагати сплати неустойки (пені, штрафу), інших господарських санкцій згідно законодавства України та/або умов договору з постачальниками комунальних послуг, що підлягають відшкодуванню за умовами цього Договору (пп. 3.1.3 п. 3.1 Договору).
Відповідно до п.5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 25.01.2024, Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 січня 2025 року (включно),
а в частині невиконання зобов'язань - до повного виконання зобов'язань Сторонами.
Дія цього Договору припиняється достроково, зокрема, у разі: дострокового розірвання Договору суборенди (пп. 6.1.2 п. 6.1 Договору).
Згідно з п. 5.2 Договору, після закінчення дії Договору суборенди або дострокового його припинення відшкодування платежів за спожиті комунальні послуги за цим Договором сплачуються Стороною-2 по день фактичної здачі Об'єкту суборенди Орендарю по Акту приймання-передачі.
Матеріали справи свідчать, що 20 вересня 2024 року ТОВ «РІЄЛ ФОРУМ» (Орендар) та ТОВ «ДІЄСА» (Суборендар) була підписана Додаткова угода до Договору суборенди №01/01 нежитлових приміщень від 29.12.2023, згідно з якою сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір суборенди №01/01 нежитлових приміщень 23 вересня 2024 року, який є останнім днем дії Договору.
23 вересня 2024 року сторонами Договору суборенди підписаний Акт приймання - передачі (повернення) з суборенди нежитлових приміщень загальною площею 762,55 кв.м у
будівлі торгового центру «Інтрейд» за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), 53.
25.09.2024 позивачем (Українсько-американським спільним підприємством «ІНТРЕЙД», Сторона-1) та відповідачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», Сторона-2) була підписана Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої, Сторона-1 має перед Стороною-2, станом на 25 вересня 2024 року, непогашене грошове зобов'язання у сумі 223275,21 грн, яке виникло на підставі Договору №1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021 (п.1.1 Угоди). Сторона-2 має перед Стороною-1, станом на 25 вересня 2024 року, непогашене грошове зобов'язання у сумі 204000,00 грн, у т.ч. ПДВ, яке виникло на підставі договору № 1 від 19.09.2024 (п. 1.2 Угоди). Вказані вище зобов'язання Сторін за вищезазначеними договорами припиняються у таких обсягах: Грошове зобов'язання Сторони-1 (п.1.1 цієї Угоди), станом на 25.09.2024, є таким що припинено частково, при цьому залишок заборгованості Сторони-1 перед Стороною-2 за Договором №1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021 року становить 19275,21 грн, у тому числі ПДВ (п. 2.1 Угоди). Грошове зобов'язання Сторони-2 (п.1.2 цієї Угоди), станом на 25.09.2024, є таким, що припинено у повному обсязі, при цьому заборгованість Сторони-2 перед Стороною-1 відсутня (п.2.2 Угоди).
Також до позовної заяви позивачем додано копію рахунку-фактури №09/02/18 від 30 вересня 2024 на загальну суму 6008,70 грн, до якої включено оплату послуг з відшкодування вартості води та каналізації, постачання теплової енергії, електроенергії, який виставлений Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на підставі Договору № 1 від 01.03.2021.
З урахуванням викладеного, як зазначено позивачем у позові, з 01.10.2024 розмір основної заборгованості ТОВ «ДІЄСА» за вищевказаним Договором становить 25 283,91 грн (19275,21 грн (згідно Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.09.2024) + 6008,70 грн (згідно рахунку-фактури № 09/02/18 від 30.09.2024)), яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача.
Крім того, на вказану суму заборгованості позивачем, згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.10.2024 по 01.05.2025 у розмірі 442,12 грн, інфляційні втрати за період прострочення: жовтень 2024 - квітень 2025 у розмірі 3008,79 грн та пеню за період прострочення з 01.10.2024 по 31.03.2025 у розмірі 3476,30 грн,
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного.
З положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) слідує, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на
користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договір.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.ст. 13, 14, 526 ЦК України, цивільні права і обов'язки здійснюються та виконуються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правами. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу
України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статей 599, 601 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 13, статей 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Отже доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Здійснивши оцінку наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позивачем доведені заявлені ним позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та її розмір. Так, на підтвердження суми 19275,21 грн. боргу відповідача позивачем надана (додана до позову) копія Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.09.2024; на підтвердження суми 6008,70 грн боргу відповідача позивачем надана (додана до позову) копія рахунка-фактури № 09/02/18 від 30.09.2024. І на підтвердження направлення відповідачу рахунку-фактури та Акту № ИН-0000327 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.09.2024 (арк.с. 62) позивачем надана копія експрес-накладної №20451015895495 від 11.10.2024 (арк.с. 64). Натомість, доводи відповідача щодо вказаного рахунку-фактури на суму 6008,70 грн є неспроможними, ґрунтуються на припущеннях і побудовані на концепції негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності.
Доказів неотримання від позивача рахунку-фактури № 09/02/18 від 30.09.2024 відповідачем не надано.
Отже факт виставлення позивачем відповідачу рахунку-фактури № 09/02/18 від 30.09.2024 з більшою вірогідністю мав місце, аніж не був, про що стверджує відповідач у відзиві на позов (без надання жодних доказів на спростування позиції позивача).
Щодо копії експрес-накладної №59001220162553 від 13.09.2024 також наданої позивачем на підтвердження направлення відповідачу рахунку-фактури № 09/02/18 від 30.09.2024, то зазначена експрес-накладна не підтверджує направлення рахунку-фактури відповідачу, оскільки дата її оформлення передує даті складання рахунку-фактури та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) (30.09.2024).
Посилання відповідача не відсутність підписаних двосторонніх актів наданих послуг та копій відповідних рахунків від постачальників, як підтверджують суму понесених витрат, то відповідно до пункту 2.3 Договору відшкодування витрат за комунальні послуги Сторона-2 (відповідач) сплачує Стороні-1 (позивачу) шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання відповідного рахунку від Сторони-1, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Тобто підставою для оплати є рахунок. Непідписання з боку відповідача акту наданих послуг не звільняє відповідача від обов'язку з відшкодування витрат за комунальні послуги. Так само ненадання позивачем відповідачу рахунків від постачальників також не звільняє відповідача від виконання договірних зобов'язань з відшкодування витрат за комунальні послуги на підставі виставленого позивачем рахунку.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, зокрема, визначено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).
Відповідачем не надано суду доказів вжиття зі свого боку активних дій, як сторони за за Договором № 1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021, з метою належного виконання своїх грошових зобов'язань за ним.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми 25283,91 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 442,12 грн 3% річних нарахованих на суму боргу 25283,91 грн за період прострочення з 01.10.2024 по 01.05.2025, суми 3008,79 грн інфляційних втрат нарахованих на суму боргу 25283,91 грн за період прострочення з жовтня 2024 по квітень 2025 включно та суми 3476,30 грн пені нарахованої на суму боргу 25283,91 грн за період прострочення з 01.10.2024 по 31.03.2025.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В частині ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України визначено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою
сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного
банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічні приписи містяться у ч. 2 ст. 343 ГК України.
В пункті 4.1. Договору сторони визначили, що за прострочення строку оплати, встановленого у п. 2.3 Договору, Сторона-2 сплачує Стороні-1 пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, що діяла в період прострочення.
Згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 01.10.2024 по 31.03.2025 у розмірі 3476,30 грн, 3% річних за період прострочення з 01.10.2024 по 01.05.2025 у розмірі 442,12 грн та інфляційні втрати за період прострочення: жовтень 2024 - квітень 2025 у розмірі 3008,79 грн, які нараховані на загальну суму заявленої до стягнення суму заборгованості у розмірі 25283,91 грн.
Факт порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання є доведеним та відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частинні стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат в цілому є обґрунтованими.
Разом з тим, суд дійшов до висновку про необґрунтованість визначеного позивачем початку періоду прострочення щодо суми 6008,70 грн боргу (за рахунком-фактурою №09/02/18 від 30.09.2024).
Так, з огляду на умови п. 2.3 Договору, останнім днем строку оплати за виставленим рахунком-фактурою № 09/02/18 від 30.09.2024 на суму 6008,70 грн є 20.10.2024, отже прострочення виникло 21.10.2024.
Початок періоду прострочення, починаючи з 01.10.2024, як то зазначено у позові, стосовно суми 19275,21 грн боргу суд вважає таким, що не суперечить умовам Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.09.2024, якою визначена та встановлена вказана заборгованість, та умовам Договору № 1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021.
Вирішуючи спір, суд перевіряє обґрунтованість розрахунків заявлених до стягнення грошових сум та, якщо розрахунок здійснений позивачем неправильно, з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.
Також судом враховано, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення щодо методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення. Так, якщо час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця, за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
На підставі викладеного, здійснивши перерахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем граничного періоду нарахування, суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 432,27 грн - 3% річних (сума 337,05 грн 3% річних нарахованих на суму заборгованості 19275,21 за період прострочення з 01.10.2024 по 01.05.2025 + сума 95,22 грн 3% річних нарахованих на суму заборгованості 6008,70 грн за період прострочення з 21.10.2024 по 01.05.2025), сума 2328,98 грн інфляційних втрат (сума 1864,33 грн інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості 19275,21 за період прострочення з жовтня 2024 по квітень 2025 включно + сума 464,65 грн інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості 6008,70 грн за період прострочення з листопада 2024 по квітень 2025 включно) та сума 3390,93 грн пені (сума 2650,16 грн пеня нарахована на суму заборгованості 19275,21 за період прострочення з 01.10.2024 по 31.03.2025 + сума 740,77 грн пеня нарахована на суму заборгованості 6008,70 грн за період прострочення з 21.10.2024 по 31.03.2025). В іншій частині вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені судом відмовляється у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідач у відзиві в т.ч. просив суд застосувати ст. 233 ГК України та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірної великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити
розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові а й інші
інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків
іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Перш за все, правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та
застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. І передбачено право суду саме зменшити штрафні санкції, а не звільнити від їх сплати в цілому.
Разом з тим, положеннями статті 617 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 218 ГК України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання за умови, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (надзвичайних обставин).
Так, за змістом наведених норм права, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова Верховного Суду від 25.01.2022 № 904/3886/21).
При цьому, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
В частині 1 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати України» визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється Регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин (в новій редакції), який затверджено рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 за № 44(5).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
З вищенаведеного слідує, що Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати мають право посвідчувати форс-мажорні обставини виключно шляхом видачі сертифікату (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Суд зазначає, що введений в України з 24.02.2022 воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Однак, лист ТПП є лише одним із документів, необхідних для доведення форс-мажору, та не є доказом наявності форс-мажору у кожному конкретному випадку невиконання договірних зобов'язань.
Сторона, яка заявляє про те, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок форс-мажорних повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
У даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання саме за укладеним з позивачем Договором № 1 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 01.03.2021. Додані до відзиву відповідача копії Сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини переборної сили), які видані Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» Київською Торгово-промисловою платою відносяться до правовідносин відповідача за договорами оренди та суборенди і не стосуються предмета спору у даній справі, не спростовують наявність вини відповідача у простроченні виконання зобов'язання з відшкодування витрат за комунальні послуги за вищезазначеним Договором.
Щодо зменшення розміру штрафних санкцій (пені), суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірної великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити
розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові а й інші
інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків
іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Суд враховує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 по справі № 918/116/19).
При цьому, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, закон допускає виплату кредитору такої компенсації його витрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 ст. 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених ст. 2 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 ГК України).
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19).
Отже невиконання стороною прийнятих на себе зобов'язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони передбачили при укладенні договору, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором та пов'язані із цим ризики покладаються на нього.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З огляду на все вищевикладене, суд дійшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджується причинно-наслідковий зв'язок між введенням воєнного стану в Україні та неможливістю відповідача своєчасно виконати свої зобов'язання за Договором.
При цьому, слід зазначити, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації негативний вплив в тій чи іншій мірі розповсюджується на всіх суб'єктів підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, які знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою як для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, так і для зменшення розміру заявленої до стягнення пені.
До того ж, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача (3390,93 грн), не є надмірно великим порівняно з сумою основного боргу та не може становити надмірний тягар для відповідача, наявності обґрунтованих обставин, які обумовлюють необхідність втручання щодо розміру встановленої відповідальності за порушення зобов'язання судом не встановлено.
На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги задовольняються судом частково.
Витрати зі сплати судового збору згідно з положеннями ст. 129 ГПК України покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ 36483471 (01001, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1-А) на користь Українсько-американського спільного підприємства «ІНТРЕЙД», код ЄДРПОУ 14358372 (04112, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд. 48) суму 25283 грн 91 коп. основного боргу, суму 432 грн 27 коп. - 3% річних, суму 2328 грн 98 коп. інфляційних втрат та суму 3390 грн 93 коп. пені.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ 36483471 (01001, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1-А) на користь Українсько-американського спільного підприємства «ІНТРЕЙД», код ЄДРПОУ 14358372 (04112, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд. 48) суму 2955 грн 14 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 13.08.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва