вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"07" серпня 2025 р. Cправа № 902/805/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Західного офісу Держаудитслужби, 79000, Львівська обл., місто Львів, вулиця Костюшка, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 40479801
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл", 21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Привокзальна, будинок 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933
про стягнення 44 702,61 гривень
за участю представників:
від позивача Стефанів І.І., згідно довіреності
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Вінницької області 17.06.2025 надійшла позовна заява (вх. № 861/25 від 17.06.2025) Західного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору про закупівлю бензину А-95 № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 у розмірі 44 702,61 гривень, з яких 35 242,50 гривень основного боргу (попередньої оплати), 5 039,68 гривень пені, 2 466,98 гривень штрафу, 1 539,23 гривень інфляційних втрат та 414,22 гривень 3% річних.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 23.06.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/805/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07 серпня 2025 року о 12:30 год.
27.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання № б/н від 27.06.2025 (вх. № 01-34/6868/25 від 27.06.2025) про долучення документів на виконання вимог суду.
30.06.2025 на поштову адресу суду від позивача надійшло клопотання № б/н від 27.06.2025 (вх. № 01-34/6929/25 від 30.06.2025) про долучення документів до матеріалів справи.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання відповідач повідомлений ухвалою суду від 23.06.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення сторони не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
Західний офіс Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору про закупівлю бензину А-95 № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 у розмірі 44 702,61 гривень, з яких 35 242,50 гривень основного боргу (попередньої оплати), 5 039,68 гривень пені, 2 466,98 гривень штрафу, 1 539,23 гривень інфляційних втрат та 414,22 гривень 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю бензину А-95 № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 в частині відпуску позивачу на АЗС бензину А-95 з використанням скретч-карток (талонів) оплачених позивачем.
Позивач зазначив, що на умовах визначених договором, постачальник зобов'язувався поставити покупцю бензин А-95 згідно з умовами визначеними у пункті 1.2 цього договору, а покупець в порядку і на умовах цього договору зобов'язувався прийняти та оплатити фактично поставлений товар. Ціна (вартість), асортимент, кількість (обсяг) товару визначено сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.
Специфікацією передбачено постачання 1000 літрів бензину А-95 вартістю 55 500 грн.
Сторонами договору підписана видаткова накладна №0004/0000597 від 19.06.2024 на підставі якої постачальником передано покупцю довірчі документи (скретч-картки) на 1000 літрів бензину А-95.
Позивач зазначив, що згідно зі специфікацією відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах №0004/0000597-С від 01.07.2025 відповідачем було передано позивачеві скретч-картки у кількості 60 штук на 1000 літрів бензину А-95, у тому числі: скретч-картки номіналом 15 літрів - 40 штук на 600 літрів бензину А-95 (початковий номер 303111357470, кінцевий номер 303111357509), скретч-картки номіналом 20 літрів - 20 штук на 400 літрів бензину А-95 (початковий номер 303610736789, кінцевий номер 303610736809), які підтверджують право позивача на отримання бензину А-95 в кількості 1000 літрів.
На виконання умов договору позивачем на підставі платіжної інструкції №2039 від 20.06.2024 перераховано продавцю 55 500 грн.
Позивач зазначив, що отримав оплачений за договором товар частково в кількості 365 літрів бензину А-95 на суму 20 257,50 гривень.
Приблизно з середини грудня 2024 року на автозаправних станціях мережі "Авіас", логотип яких зображений на скретч-картках почалися перебої з наявністю пального. Останній відпуск позивачу товару об'ємом 40 л здійснено 06 січня 2025 року.
За твердженням позивача, починаючи з 22 січня 2025 року водій позивача не мав змоги заправити службовий автомобіль пальним по талонах (скретч-картках) виданих за договором через відсутність бензину А-95, зачинення заправок (АЗС у містах Збаражі, Кременці Тернопільської області, вулицях Бродівській, Протасевича у м.Тернополі), що триває до цього часу та підтверджується доповідними записками водія, актом про неможливість здійснити заправку службового автомобіля, фотографіями АЗС.
Позивач зазначив, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору в частині передачі оплаченого товару, неотовареними станом на дату подання позову залишились талони (скретч-картки) на 635 літрів оплаченого позивачем бензину А-95.
Позивач повідомив, що звертався до відповідача із претензіями про неналежне виконання постачальником умов договору та вимогою щодо передачі покупцю оплаченого бензину А-95 у порядку, передбаченому договором, однак відповіді не отримав та договірні зобов'язання відповідача перед позивачем залишилися не виконаними.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором закупівлі, нарахованих пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв, у зв'язку з чим розгляд справи здійснено за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
19.06.2024 між Західним офісом Держаудитслужби (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір про закупівлю бензину А-95 № БСК-4-0296/14 (далі - договір) пунктами 1.1., 1.2., якого визначено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю бензин А-95 ДК 021:2015 - 09130000-9: Нафта і дистиляти згідно з умовами визначеними у пункті 1.2 цього договору (далі - товар), а покупець в порядку і на умовах цього договору зобов'язується прийняти та оплатити фактично поставлений товар. Ціна (вартість), асортимент, кількість (обсяг) товару визначено сторонами у специфікації (додаток до цього договору), що є невід'ємною частиною цього договору (т.1 а.с. 17-20).
Відповідно до пункту 3.1. договору загальна ціна (вартість) товару відповідно до специфікації становить 55500,00 грн., утому числі ПДВ 9250,00 грн.
Згідно з пунктом 3.2. договору до ціни товару включено всі податки, збори, необхідні платежі, що сплачуються або мають бути сплачені згідно із законодавством України, а також вартість відповідального зберігання товару постачальником в резервуарах автозаправних станцій (далі - АЗС) протягом строку дії бланків-дозволів (талонів/скретч-карток), витрати постачальника з транспортування до місця призначення, страхування, навантаження, розвантаження, а також будь-які інші витрати постачальника пов'язані з виконанням цього договору.
За змістом пункту 3.3. договору оплата покупцем здійснюється за фактично поставлений постачальником товар відповідно до розрахунків, визначених сторонами у специфікації протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.
Пунктом 3.5. договору сторони передбачили, що у разі поставки (передачі) товару окремими партіями розрахунки між сторонами здійснюються за фактично поставлений постачальником товар відповідно до специфікації (додаток до цього договору) протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.
Відповідно до пункту 3.9. договору місцем поставки товару (талонів/скретч-карток) є: м. Тернопіль, вул. Грушевського,8.
Згідно з пунктом 4.1. договору поставка товару талонами/скретч-картками або еквівалент здійснюється постачальником на адресу покупця.
Умовами пункту 4.2. договору визначено, що термін дії талонів/скретч-карток становить не менше 12 місяців з дати їх видачі постачальником покупцю (визначається виключно умовами цього договору і не може змінюватися іншими документами). У разі не використання талонів або скретч-карток постачальник може продовжити (замінити) термін дії до повного використання. Право власності на товар переходить у момент фактичного отримання покупцем талонів або скретч-карток, що підтверджується актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печатками обох сторін. Документи на товар, які постачальник повинен передати покупцеві разом із талонами або скретч-картками: рахунок, видаткова накладна.
Пунктом 4.3. договору визначено, що для отримання товару (заправка паливом транспортного засобу на АЗС) водій пред'являє оператору АЗС талон/ скретч-картку або еквівалент на паливо. Оператор здійснює відповідну ідентифікацію картки/талону на паливо і на підставі цього, здійснює відпуск товару відповідної марки та кількості.
Відповідно до пункту 4.4. договору при відпуску товару по талонах/ скретч-картках або еквівалент, з дати підписання сторонами відповідної видаткової накладної, товар відходить на відповідальне зберігання постачальнику на безоплатній основі до моменту фактичного відвантаження палива покупцю. Передача товару зі зберігання відбувається під час відвантаження товару (партії товару) покупцю на АЗС, що обслуговують талони/скретч-картки або еквівалент постачальника лише на підставі та в обмін на талон/ скретч-картку або еквівалент.
Згідно з пунктом 5.3.3. договору постачальник зобов'язався:
- здійснювати погашення талонів/скретч-карток або еквіваленту, по яких було здійснений відпуск товару;
- здійснювати з постачальником остаточні розрахунки за цим договором, у випадку дострокового розірвання;
- передати товар покупцю після укладання даного договору та одержання від нього відповідної довіреності. Передача товару покупцю супроводжується підписанням накладної;
- прийняти товар на зберігання по акту прийому-передачі від представника покупця та видати йому талони/ скретч-картки або еквівалент на заправлення товаром;
- забезпечити зберігання товару, переданого покупцем по акту прийому-передачі протягом терміну дії талонів/ скретч-карток або еквіваленту за свій рахунок;
- забезпечувати цілодобову видачу із зберігання товару, що належить покупцю, шляхом заправлення цим товаром автотранспорту пред'явника талонів/ скретч-карток або еквіваленту.
Пунктом 6.1. договору сторони визначили, що за порушення строків поставки партії товару (в тому числі нездійснення/несвоєчасне здійснення поставки партії товару) постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої/невчасно поставленої партії товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині гарантійних зобов'язань продавця за цим договором - до повного їх виконання (пункт 9.1. договору).
19.06.2024 між Західним офісом Держаудитслужби та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" підписано специфікацію товару, якою погоджено найменування, одиниці виміру, кількість та вартість товару за договором (т. 1 а.с. 20 зворот).
За змістом вказаної специфікації між сторонами погоджено поставку товару - бензину А-95 у кількості 1000 л вартістю 55 500,00 гривень з ПДВ.
Договір, додаток до договору (специфікація) підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.
Відповідно до видаткової накладної № 0004/0000597 від 19.06.2024 та специфікації № 0005/0000597-С від 01.07.2025 відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної № 0005/0000597 відповідачем передано, а позивачем прийнято товар (бензин А-95) у вигляді 60 штук скретч-карток (1 000 літрів) на загальну суму 55 500,00 гривень з ПДВ. У видатковій накладній підставою для складення видаткової накладної та передачі товару зазначено договір № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 (т.1 а.с. 21-22).
Видаткова накладна та специфікація до неї підписані сторонами та скріплені печатками без будь-яких зауважень та заперечень.
На виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу за бензин А-95 згідно видаткової накладної № 0004/0000597 від 19.06.2024 та договору № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 року - 55 500,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 2039 від 20.06.2024 (т. 1 а.с. 23).
Позивач зазначив, що відповідачем було відпущено на АЗС по скретч-карткам бензину А-95 365 літрів на суму 20 257,50 гривень.
Надалі, за твердженням позивача, з 22 січня 2025 року відпуск товару позивачу не здійснювався, оскільки на АЗС постачальника відсутній товар, що є предметом поставки за договором, що підтверджується доповідними записками відповідальної особи (водія) від 22.01.2025, 31.01.2025, 11.02.2025, 28.02.2025, 31.03.2025, 30.04.2025, 02.06.2025, 12.06.2025, актом про неможливість здійснити заправку службового автомобіля від 12.06.2025 та фотографіями зачинених АЗС постачальника (т.1 а.с. 32-33, 38-50).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензіями від 11.02.2025 № 131913-14/354-2025 (131913-14/355-2025), від 18.03.2025 № 131913-14/788-2025 (131913-14/789-2025), які вручені відповідачеві, що підтверджується трекінгами відстеження поштового відправлення, за змістом яких на підставі частини 2 статті 693 ЦК України позивач вимагав передати покупцю оплачений бензин А-95 у порядку, передбаченому договором негайно (з дня отримання претензії) відновивши можливість заправки транспортного засобу на АЗС при пред'явленні водієм талонів/скретч-карток на паливо (т. 1 а.с. 24-27, 92-98).
Згідно довідки позивача № 131901-15/1441-2025 від 24.06.2025 року станом на день звернення з позовом (13.06.2025) наявні непогашені талони (скретч-картки) на 635 літрів бензину А-95 в кількості 39 штук, у тому числі: номіналом 15 літрів - 29 штук, номіналом 20 літрів - 10 штук (т. 1 а.с. 99).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача 44 702,61 гривень, з яких 35 242,50 гривень основного боргу (попередньої оплати), 5 039,68 гривень пені, 2 466,98 гривень штрафу, 1 539,23 гривень інфляційних втрат та 414,22 гривень 3% річних нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю бензину А-95 № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 в частині відпуску позивачу на АЗС бензину А-95 з використанням скретч-карток (талонів) оплачених позивачем.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано положеннями ЦК України та ГК України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині першій статті 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Положеннями пункту 9 "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442 передбачено, що торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів. Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом із продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Згідно пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Судом установлено, що предметом договору закупівлі є поставка товару - бензину А-95 шляхом його відпуску на АЗС при пред'явленні уповноваженою особою покупця виданих постачальником скретч-карток (талонів).
Водночас скретч - картка (талон) за змістом договору про закупівлю та чинного законодавства є документом, який лише підтверджує право його власника/пред'явника отримати паливно-мастильні матеріали на АЗС у кількості та марки, зазначеної у талоні.
Таким чином, підписані сторонами специфікація та видаткова накладна підтверджують обставину передачі відповідачем позивачу скретч - карток на зазначену у накладній кількість бензину А-95.
Разом з тим, зобов'язання постачальника з поставки товару є виконаним належним чином лише після відпуску позивачу пального на підставі скретч - карток на АЗС постачальника.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, водночас відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково.
Судом установлено, що залишок непоставленого відповідачем товару становить 635 літрів бензину А-95 на суму 35 242,50 гривень.
Строк дії скретч - карток на день звернення з позовом не сплив.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензіями щодо поставки оплаченого позивачем бензину А-95 у порядку, передбаченому договором та відновлення можливості заправки транспортного засобу на АЗС при пред'явленні водієм талонів/скретч-карток на паливо.
Відповіді на претензії, доказів відпуску відповідачем позивачу пального за скретч-картками матеріали справи не містять, водночас до позовної заяви додано копії непогашених (неотоварених) скретч - карток відповідного номіналу (т.1 а.с. 34-37).
Обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Положеннями частини 2 статті 74 ГПК України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Ухвалою суду від 23.06.2025 року суд запропонував відповідачу надати суду докази відпуску (поставки) на користь позивача спірної кількості пального на суму 35 242,50 гривень на виконання умов договору про закупівлю бензину № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 або повернення позивачу коштів за непоставлений товар у сумі 35 242,50 гривень.
Вимоги ухвали суду відповідачем не виконані та обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Отже, обставину невиконання відповідачем умов договору про закупівлю бензину № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" в частині відпуску на користь позивача пального на суму 35 242,50 гривень або повернення позивачу отриманої попередньої оплати у сумі 35 242,50 гривень суд визнає встановленою.
Приписами статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями частини 1 статті 670 ЦК України визначено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За змістом частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.
Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 року у cправі № 910/3016/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23.
Судом установлено, що позивач у претензіях направлених відповідачу вимагав здійснити поставку оплаченого товару.
У зв'язку із невиконанням цієї вимоги, на підставі частини 2 статті 693 ЦК України позивач надалі звернувся до відповідача із позовом про повернення грошових коштів за непоставлений товар (попередньої оплати) у розмірі 35 242,50 гривень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару у кількості 635 літрів бензину А-95 на суму 35 242,50 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору закупівлі в частині повної та своєчасної поставки оплаченого покупцем товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар у сумі 35 242,50 гривень.
Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.
Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором про закупівлю бензину А-95 № БСК-4-0296/14 від 19.06.2024 у сумі 35 242,50 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 5 039,68 гривень пені, 2 466,98 гривень штрафу, 1 539,23 гривень інфляційних втрат та 414,22 гривень 3% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положеннями пункту 6.1. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки партії товару (в тому числі нездійснення/несвоєчасне здійснення поставки партії товару) постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої/невчасно поставленої партії товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено від вартості несвоєчасно поставленого товару за період з 22.01.2025 по 13.06.2025.
Загальна сума нарахованої позивачем неустойки складає 7 506,66 гривень, з яких 5 039,68 гривень пені та 2 466,98 гривень штрафу.
Як убачається із матеріалів справи до моменту подання позову до суду позивач у претензіях направлених відповідачу вимагав здійснити поставку оплаченого товару.
У зв'язку із невиконанням цієї вимоги, скориставшись правом, передбаченим частиною 2 статті 693 ЦК України позивач надалі звернувся із позовом із вимогою про повернення грошових коштів за непоставлений товар (попередньої оплати) у розмірі 35 242,50 гривень.
Таким чином, зобов'язання сторін за договором з поставки товару з дня звернення з позовом припинилися, тому нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за період з 22.01.2025 року по 13.06.2025 року є правомірним.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, у межах визначеного періоду прострочення та вартості непоставленого товару, суд дійшов висновку, що сума пені обрахована арифметично вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 5 039,68 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 2 466,98 гривень суд враховує таке.
Як уже було зазначено, пунктом 6.1. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки партії товару (в тому числі нездійснення/несвоєчасне здійснення поставки партії товару) постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої/невчасно поставленої партії товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару понад 30 днів від дати виникнення такого зобов'язання, вимога про стягнення штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Судом взято до уваги, що положеннями частини 2 статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 7% від вартості непоставленого товару, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума штрафу у розмірі 2 466,98 гривень є арифметично вірною.
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 2 466,98 гривень.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Із системного аналізу статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України слідує, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Як вбачається із розрахунку 3% річних та інфляційних втрат здійсненого позивачем, нарахування здійснено на суму попередньої оплати 35 242,50 гривень за період прострочення з 22.02.2025 по 13.06.2025 щодо 3% річних та з лютого 2025 по травень 2025 щодо інфляційних втрат.
Водночас, із матеріалів справи та письмових пояснень позивача вбачається, що відповідачем належним чином не виконане взяте на себе зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару.
До звернення з позовом до суду позивач звертався до відповідача із претензіями у яких на підставі частини 2 статті 693 ЦК України вимагав від відповідача виконати зобов'язання з поставки товару у натурі шляхом відпуску пального на АЗС по переданим позивачу скретч-карткам.
З вимогою про повернення попередньої оплати в сумі 35 242,50 гривень позивач до відповідача у досудовому порядку не звертався.
Таку вимогу заявлено до відповідача лише шляхом пред'явлення позову 13.06.2025.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11 викладено висновок, який підтримано Верховним Судом у постанові від 25.01.2023 у справі №504/3770/15, що оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини 2 статті 530 ЦК України. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
До звернення позивача з позовом до суду у відповідача не виникло грошове зобов'язання зі сплати 35 242,50 гривень на користь позивача, таке зобов'язання виникло внаслідок пред'явлення позову.
Отже, у відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України з дня звернення позивача з позовом, у якому міститься вимога про стягнення попередньої оплати.
Приймаючи до уваги, що підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, здійснене позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати 35 242,50 гривень за період прострочення з 22.02.2025 по 13.06.2025 року щодо 3% річних та з лютого 2025 по травень 2025 щодо інфляційних втрат є безпідставним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 1 539,23 гривень інфляційних втрат та 414,22 гривень 3% річних є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 35 242,50 гривень попередньої оплати, 5 039,68 гривень пені, 2 466,98 гривень штрафу, у задоволенні вимог про стягнення 1 539,23 гривень інфляційних втрат та 414,22 гривень 3% річних слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції №1670 від 29.05.2025 сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 895,68 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 132,32 гривень покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Привокзальна, будинок 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933) на користь Західного офісу Держаудитслужби (79000, Львівська обл., місто Львів, вулиця Костюшка, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 40479801) 35 242,50 гривень попередньої оплати, 5 039,68 гривень пені, 2 466,98 гривень штрафу та 2 895,68 гривень судових витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 539,23 гривень інфляційних втрат та 414,22 гривень 3% річних - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 132,32 гривень покласти на позивача.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 12 серпня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2, 3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.