ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/469/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс»
на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025, суддя суду першої інстанції Бездоля Д.О., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 05.05.2025
по справі №916/469/25
за позовом Приватного підприємства «Юніон Трейд Плюс»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення 276 729,89 грн,
Описова частина.
Приватне підприємство «Юніон Трейд Плюс» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс», в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 276 729,89 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину спричинення позивачу збитків на спірну суму внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини водія ОСОБА_1 під час керування останнім автомобілем, власником якого є відповідач.
Так, заявлені до стягнення позивачем збитки складаються з: вартості пошкодженого товару внаслідок ДТП на суму 12 546,95 грн; вартості послуг, сплачених позивачем транспортній компанії, у зв'язку з втратою автомобіля внаслідок ДТП, в сумі 264 182,94 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» на користь Приватного підприємства «Юніон Трейд Плюс» збитки в сумі 12 546,95 та судовий збір 188,20 грн; в іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами договору, укладеного з відповідачем, ОСОБА_1 надавались не послуги з перевезення вантажу на власний ризик, як з суб'єктом господарювання, а фактично виконувались обов'язки по спеціальності (кваліфікації) водія, адже саме перевезення було організовано відповідачем, як і надано засоби для здійснення цього перевезення - ТЗ, ПММ, тому саме на відповідача має бути покладений обов'язок з відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків у розмірі 264 182,94 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено заявлений до стягнення розмір збитків, адже правовідносини позивача з транспортною компанією не є тотожними з правовідносинами оренди пошкодженого автомобіля, адже ТОВ «ТЛ Одеса» надавало позивачу саме послуги перевезення, а не передавало в оренду автомобіль.
Задовольняючи позов в частині стягнення збитків у розмірі вартості пошкодженого товару у сумі 12 546,95 грн, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений товар, який перевозився позивачем, та завдані позивачу втрати безпосередньо мають причинний зв'язок з дорожньо-транспортною пригодою.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25.
Апелянт вказав, що TOB «Лого-Транс» передало ОСОБА_2 автомобіль «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 для виконання умов договором № 2 про надання послуг з перевезення фізичною особою від 22.07.2024 року, та згідно умов договору ТОВ «Лого-Транс» надала заявки перевезення товарно-матеріальних цінностей, відповідно до яких було визначено місце доставлення товару, однак ОСОБА_1 сам організував режим праці та виконував роботу у визначений ним час.
Апелянт зазначив, що оскільки ОСОБА_1 на час вчинення ДТП не перебував у трудових відносинах з ТОВ «Лого-Транс», що підтверджуються матеріалами справи, а надавав послуги за цивільно-правовим договором, та виконував їх на свій ризик - задоволення позовних вимоги в частині стягнення з ТОВ «Лого-Транс» матеріальної шкоди є необгрунтованим та безпідставним.
Апелянт вказав, що судом першої інстанції, не було взято до уваги, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «СК «ЄРОІНС УКРАЇНА» відповідно до Полісу № ЕР/ 217191722.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 року по справі №916/469/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові Приватного підприємства «Юніон Трейд Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» про відшкодування збитків в повному розмірі.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Юніон Трейд Плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25.
Позивач вказав, що за умовами договору, укладеного з ТОВ «Лого-Транс», ОСОБА_1 надавались не послуги з перевезення вантажу на власний ризик, а фактично виконувались обов'язки водія по спеціальності водія, адже саме перевезення було організовано відповідачем, як і надано засоби для здійснення цього перевезення, а саме: паливно мастильні матеріали, обов'язковий поліс страхування, де страхувальником визначений відповідач ТОВ «Лого-Транс», та власне сам транспортний засіб.
Позивач зазначив, що за наявності безспірного причинного зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою та завданою відповідачу втратою товару, вимоги апеляційної скарги ТОВ «Лого-Транс» на рішення Господарського апеляційного суду Одеської області є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись викладеним вище, позивач просить залишити без змін рішення Господарського апеляційного суду Одеської області від 29 квітня 2025 року по справі № 916/469/25, а апеляційну скаргу ТОВ «Лого-Транс» залишити без задоволення.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/469/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/469/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/469/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/469/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.06.2025.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 26.05.2025, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/469/25, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 26.05.2025, відповідачем - 26.05.2025.
Крім того, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія ухвали від 26.05.2025 направлялася на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, однак повернулася без вручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Тобто учасники справи вважаються повідомленими належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом.
14.07.2023 між фізичною особою ОСОБА_3 (далі - наймодавець) та Приватним підприємством «Юніон Трейд Плюс» (далі - наймач) був укладений договір найму (оренди) транспортного засобу (а.с. 10-11, т.1), згідно з п. 1 якого наймодавець передає, а наймач приймає за плату в тимчасове володіння та користування найм (оренду) транспортний засіб марки Renault, комерційний опис МАSTER, 2016 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , особливі відмітки: спеціалізований вантажний фургон рефрижератор, що зареєстрований 18.06.2022 ТСЦ 5152, належний наймодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 5152, 18.06.2022.
Згідно з п. 2 Договору транспортний засіб здається в найм (оренду) строком на два роки, починаючи з 14.07.2023 до 14.07.2025 включно.
Відповідно до п. 5, 6 договору вказаний транспортний засіб здається в найм (оренду) для використання його наймачем у господарській діяльності товариства, виключно за призначенням та згідно технічних можливостей. Сторони домовились про те, що розмір плати за найм (оренду) зазначеним транспортним засобом становить 500,00 грн щомісяця. Плата за домовленістю сторін сплачується наймачем наймодавцю до кожного 10 числа поточного місяця у готівковій або безготівковій формі. При цьому загальна сума орендної плати за весь період дії цього договору складає 12 000,00 грн.
На підтвердження обставини належності фізичній особі ОСОБА_3 автомобіля марки Renault з д.р.н. НОМЕР_3 , до матеріалів справи долучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 (а.с. 65-66, т.1).
Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.08.2024 у справі № 504/3402/24 водія ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124КУпАП (а.с. 7-9, 54-55, т.1). Так, судом було встановлено, що 24.07.2024 об 11:30, за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Фонтанка, вул. Семенова. 66 В, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем MAN 12.152, не був уважний, відволікся від керування, внаслідок чого допустив зіткнення з запаркованим автомобілем Renault та продовживши рух по інерції здійснив зіткнення з іншим автомобілем МАN, внаслідок чого всі автомобілі отримали значні механічні пошкодження.
Відповідач не заперечує обставину того, що вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась за участю автомобіля MAN 12, державний номер НОМЕР_1 , який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс».
Про належність автотранспортного засобу MAN 12.152 відповідачу свідчить відповідь Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївський та Херсонській областях від 29.11.2024 (а.с. 12, т.1).
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений товар, що належав ПП «Юніон Трейд Плюс» та знаходився в орендованому позивачем транспортному засобі Renault, д.н. НОМЕР_3 .
24.07.2024 позивач звернувся до відповідача з листом (а.с. 64, т.1), в якому останнього повідомлено про проведення інвентаризації пошкодженого товару 26.07.2024 о 14:00, за адресою: м. Одеса, 3-й Аеропортівський провулок, 1. Відповідачем обставина повідомлення визнається.
26.07.2024 працівниками позивача із залученням сторонньої особи за вищевказаною адресою був проведений інвентаризаційний опис пошкодженого товару, який знаходився у транспортному засобі Renault, д.н. НОМЕР_3 (а.с. 13-26, т.1). Згідно з описом, вартість пошкодженого товару склала 12546,95 грн.
Також позивачем долучено до матеріалів справи фотокопії (а.с. 31-34, т.1), на яких відображений пошкоджений автомобіль з пошкодженим товаром. За поясненням позивача, частина пошкодженого товару була розбита та розлита на дорозі внаслідок ДТП, а частину товару було утилізовано на підставі укладеного позивачем з ПП «Град-Сервіс» договору про надання послуг від 01.01.2024 (а.с. 56-63, т.1).
Далі, як наголошує позивач, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу Renault, д.н. НОМЕР_3 , позивач був вимушений залучити для здійснення власної господарської діяльності перевізника - ТОВ «ТЛ Одеса».
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 27-29, т.1), 25.07.2024 між позивачем (замовник) та ТОВ «ТЛ-Одеса» (перевізник) був укладений договір перевезення вантажу автомобільним транспортом № 25/07, згідно з п. 1.1. якого перевізник за умовами даного договору зобов'язується власними та/або залученими силами та засобами приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним на підставі погоджених сторонами заявок, вантаж, який замовник та/або за його вказівкою інший вантажовідправник надає перевізнику до перевезення, а замовник зобов'язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному даним договором.
Згідно з п. 2.1., 2.2. договору перевезення вантажу автомобільним транспортом здійснюється за договірною ціною, яка визначена в актах виконаних робіт. Замовник сплачує повну вартість послуг (провізну плату) в безготівковому порядку на поточний рахунок перевізника протягом 2-х (двох) банківських днів з моменту отримання рахунку. Вартість послуг, які надає перевізник замовнику (провізна плата), вказується у рахунках та в актах виконаних робіт (наданих послуг). За вимогою будь-якої зі сторін чи додаткового погодження передбачено підписання специфікацій/додатків в іншій прийнятній формі із зазначенням договірних цін. У всіх інших випадках підтвердженням згоди замовника з цінами перевізника є оплата виставленого рахунку та надання вантажу до перевезення з подальшим підписанням актів виконаних робіт (наданих послуг).
За умовами п. 3.1. договору перевізник зобов'язується: своєчасно, згідно погоджених сторонами заявок, подавати замовнику чи названому замовником вантажовідправнику під завантаження автомобільний транспорт у справному стані; своєчасно доставляти вантаж, наданий до перевезення замовником, до пунктів призначення, зазначених у відповідних заявках; нести відповідальність за збереження усіх вантажів, який замовник надає перевізнику до перевезення.
Відповідно до п. 6.1., 6.2. договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 01.12.2024, а в частині грошових зобов'язань - до їх повного виконання сторонами. Після закінчення строку, на який було укладено договір, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це іншу сторону у відповідності до п. 6.3., 6.4., 6.5. договору.
Згідно з актом надання послуг від 13.11.2024 № 454 (а.с. 30, т.1) позивачем були прийняті від ТОВ «ТЛ Одеса» послуги за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом від 25.07.2024 № 25/07 за період з 25.07.2024 по 13.11.2024 на суму 264182,94 грн.
На підтвердження обставини проведення позивачем оплати наданих послуг на суму 264182,94 грн до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію від 13.11.2024 № 20732 (а.с. 67, т.1).
Також позивачем долучені до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, за якими ТОВ «ТЛ Одеса» здійснено перевезення вантажів у період з 29.07.2024 по 28.11.2024, замовником яких значиться позивач (а.с. 20-38, т.2). З даних ТТН вбачається, що до перевезень були залучені транспортні засоби: мерседес, НОМЕР_6 , вага без вантажу 1800 кг, вага з вантажем 3200 кг, відповідно розрахункова вага вантажу - 1400 кг; Газ фургон, НОМЕР_7 , вага без вантажу 2303 кг, вага з вантажем 3763 кг, відповідно розрахункова вага вантажу - 1460 кг.
На підтвердження обставини сплати додаткових коштів, окрім оренди автомобіля, позивачем до матеріалів справи долучені: довідки про сплату заробітної плати водіям у період з 01.07.2023 по 31.07.2024 (а.с. 8-11, т.2); відомість про витрати пального за період липень 2023 року - липень 2024 року (а.с. 12, т.2); видаткові накладні від 18.07.2024 та від 22.07.2024 щодо поставки позивачу автошин (а.с. 13, т.1); акти виконаних робіт щодо технічного обслуговування транспортного засобу за період липень 2023 року - липень 2024 року (а.с. 14-19, т.2), при цьому у актах не вказані реквізити транспортного засобу, обслуговування якого здійснювалось згідно з вказаними актами.
22.07.2024 між ТОВ «Лого-Транс» (далі - замовник) та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - виконавець) був укладений договір про надання послуг перевезення фізичною особою № 2 (а.с. 81-82, т.1), згідно з п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з перевезення, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим договором (ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Відповідно до п. 1.2.-1.7. договору період надання послуг за цим договором становить - з 22.07.2024 до 31.07.2024 включно. Місце виконання послуг - маршрут відповідно до заявок замовника. Послуги надаються виконавцем транспортними засобами, що є власністю або орендовані замовником і перебувають у справному технічному та належному санітарному стані. Остаточний зміст та обсяг послуг, одиниця їх виміру та вартість вказується в актах приймання-передачі наданих послуг. Взаємовідносини за цим договором регулюються ЦК України (главою 63), тому не підпадають під дію Правил внутрішнього трудового розпорядку. Виконавець сам організовує свою діяльність за договором і виконує її на власний ризик. Виконавець підписанням цього договору підтверджує, що йому відомо, що укладений договір є цивільно-правовим договором, який укладеного згідно з вимогами ЦК України та що виконавець не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням та на інші види державного соціального страхування.
За умовами п. 2.1. договору виконавець зобов'язаний: перевозити товарно-матеріальні цінності замовника по визначеному маршруту згідно заявки; утримувати автомобіль, яким надаватимуться транспортні послуги у справному технічному та належному санітарному стані; дотримуватись правил дорожнього руху та безпеки руху; відповідати за наслідки дорожньо-транспортних пригод, що сталися з його вини та нести повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану третім особам; нести повну матеріальну відповідальність перед страховиком, у разі звернення страховика до замовника з регресною вимогою; нести повну матеріальну відповідальність перед замовником за автомобіль, яким надаватимуться транспорті послуги; забезпечувати збереження товарно-матеріальних цінностей, що належать замовнику, під час транспортування до моменту його передачі в пункті призначення; складати акт про надання послуг та передати замовнику.
Згідно з п. 2.2. договору замовник зобов'язаний: надавати виконавцю всю необхідну документацію; заправляти автомобіль пально-мастильними матеріалами; оплачувати надані виконавцем транспортні послуги в порядку, розмірах та строки, визначені цим договором.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що надання послуг і приймання їх результатів оформлюється сторонами відповідним актом приймання-передачі наданих послуг, який виконавець зобов'язаний надати замовнику не пізніше ніж через три календарних днів від останнього дня строку надання послуг. У такому акті обов'язково має зазначатися обсяг наданих послуг та їх вартість. У разі наявності зауважень замовника щодо якості/обсягу наданих послуг та/або строків їх надання, замовник вправі відмовитись від підписання такого акту та надати виконавцю свої обґрунтовані зауваження.
Відповідно до п. 5.3. договору у випадку пред'явлення до замовника претензій з боку страхових компаній чи постраждалих осіб щодо відшкодування збитків, завданих третім особам внаслідок дорожньо-транспортних пригод, що сталися з вини виконавця, виконавець зобов'язаний відшкодувати такі збитки за власний рахунок. Замовник жодним чином не несе матеріальної відповідальності перед третіми особами та страховими компаніями за наслідки дорожньо-транспортних пригод, що сталися з вини виконавця.
Згідно з п. 7.1. договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами, скріплення печаткою замовника та діє до 31.07.2024.
На підтвердження обставини виконання договору відповідачем до матеріалів справи було долучено: заявку № 1 на перевезення товарно-матеріальних цінностей (а.с. 83, т.1); акт прийому наданих послуг згідно з заявкою № 1 (а.с. 84, т.1); докази оплати послуг (а.с. 86, т.1); докази сплати податків і зборів за послугами (а.с. 87, т.1). Також відповідачем долучено до матеріалів заявку № 2 до договору (а.с. 85, т.1), згідно з якою відповідачем замовлено у ОСОБА_1 послугу з перевезення вантажу - продуктів харчування за маршрутом: Одеса-Южний, дата перевезення - 24.07.2024; автомобіль для здійснення перевезення - МАН з д.н. НОМЕР_1 . За поясненнями відповідача, під час ДТП водій ОСОБА_1 виконував послуги з перевезення згідно з заявкою № 2 на підставі договору про надання послуг перевезення фізичною особою від 22.07.2024 № 2.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У даному випадку, рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 фактично оскаржується в частині стягнення збитків в сумі 12 546,95 грн.
З огляду на викладене вище, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 в частині задоволення позовних вимог про стягнення збитків в сумі 12 546,95 грн.
В іншій частині оскаржуване рішення колегією суддів не переглядається.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 3 статті 147 ГК України передбачено, що збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Відповідно до положень статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідач не заперечує обставину того, що дорожньо-транспортна пригода відбулась з вини водія, який керував належним відповідачу транспортним засобом, а заперечення останнього по суті зводяться до того, що у спірних відносинах відповідальною особою за спричинені позивачу збитки є сам водій ОСОБА_1 , який не перебував у трудових (службових) відносинах з відповідачем на час спричинення шкоди, адже надавав відповідачу послуги з перевезення вантажу на підставі укладеного з відповідачем цивільно-правового договору.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі № 904/2830/20 сформував такі висновки щодо застосування статтей 1166, 1187 ЦК України:
- судам, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала; обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини;
- отже, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки;
- розподіл між сторонами спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки обов'язків доказування і подання доказів (зокрема відповідно до статті 74 ГПК України) здійснюється таким чином, що особа, якій завдано шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участі відповідача, розмір заподіяної шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно дозакону зобов'язана відшкодувати шкоду;
- на відміну від загального порядку та умов відшкодування шкоди, безпосередньо встановленого ЦК України (стаття 1166), умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (стаття 1187 ЦК України), є: (1) протиправність поведінки заподіювача шкоди, (2) наявність цієї шкоди у потерпілого і (3) причинного зв'язку між ними.
Частино 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Згідно з ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За змістом статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до п. 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Як встановлено судом, винний у скоєнні в спірних правовідносинах дорожньо-транспортної пригоди водій керував транспортним засобом, володільцем якого є відповідач.
Так, з поданих до матеріалів справи доказів не вбачається, що між відповідачем і третьою особою був укладений окремий договір щодо найму (лізингу тощо) цього транспортного засобу, останній був переданий третій особі відповідачем у фактичне користування як водію для виконання перевезення вантажу, тобто транспортний засіб був переданий водію для його експлуатації у конкретних цілях та в інтересах відповідача, а тому суд вважає, що відповідачем не доведено, що отримання водієм у правомірне користування транспортного засобу згідно з п. 2.2 Правил дорожнього руху є тотожним отриманню цього рухомого майна у володіння у розумінні статті 1187 ЦК України.
Вирішуючи питання щодо розмежування цивільних правовідносин та трудових Верховний Суд, зокрема, у постанові від 8 травня 2022 року у справі № 552/3667/19 наголосив про таке: «Основною ознакою, що відрізняє цивільні правовідносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.».
В той же час, проаналізувавши договір про надання послуг перевезення фізичною особою № 2 від 22.07.2024, укладений між ТОВ «Лого-Транс» та фізичною особою ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 фактично надавались не послуги з перевезення вантажу на власний ризик, як з суб'єктом господарювання, а фактично виконувались обов'язки по спеціальності (кваліфікації) водія, адже саме перевезення було організовано відповідачем, крім того відповідач надав виконавцю засоби для здійснення перевезення, а саме транспортний засіб, паливно-мастильні матеріали.
З огляду на викладене вище, враховуючи, що транспортний засіб на підставі окремої цивільно-правової угоди у володіння водія не передався та його експлуатація була здійснена третьою особою як водієм для виконання завдання відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме на відповідача має бути покладений обов'язок з відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Щодо вимог про стягнення збитків у вигляді вартості пошкодженого товару внаслідок ДТП на суму 12 546,95 грн.
Як було встановлено вище, внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений товар, який перевозився позивачем, та завдані позивачу втрати безпосередньо мають причинний зв'язок з дорожньо-транспортною пригодою.
В той же час, на спростування даних інвентаризаційного опису пошкодженого товару матеріали справи доказів не містять, а відповідач був запрошений для огляду цього товару.
Крім того, не було доведено відповідачем і того, що саме висновок експерта є єдиним доказом, який може підтвердити розмір збитків, при цьому при розгляді цієї справи відповідних клопотань про проведення експертизи сторонами суду не заявлялось.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведені вимоги в частині стягнення з відповідача суми збитків у розмірі вартості пошкодженого товару, яка становить 12 546,95 грн.
Безпідставним є посилання апелянта на те, що на момент дорожньо-транспортної пригода цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «СК «ЄРОІНС УКРАЇНА» відповідно до Полісу № ЕР/ 217191722. Ліміт відповідальності за Полісом за шкоду, завдану майну потерпілого - 160 000,00 грн, оскільки в матеріалах справи відсутній як сам страховий поліс, так і договір страхування цивільно-правової відповідальності, тому неможливо надати оцінку тому, чи дійсно була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, у якому об'ємі вона була застрахована та відшкодування якої саме шкоди покривалося страховими виплатами.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Юніон Трейд Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача збитки в сумі 12 546,95 грн.
Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 по справі №916/469/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.
Постанову складено та підписано 12.08.2025 у зв'язку з перебуванням колегії суддів у щорічній відпустці у період з 07.07.2025 по 08.08.2025.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран