Справа № 352/510/25
Провадження № 22-ц/4808/981/25
Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.
Суддя-доповідач Томин
12 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,
за участю секретаря Кузнєцов В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Тисменицького районного суду від 28 квітня 2025 року, ухвалене в складі судді Гриньків Д.В. в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 28 квітня 2025 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.02.2021 між сторонами було укладено Заяву-договір №1338813-507 про надання кредиту «Зручна готівка Максимум», відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в сумі 76179 грн. на строк 48 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом - 0,01% річних та комісії за обслуговування кредиту - 2,5% щомісячно.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці грошові кошти в порядку та на умовах, визначених договором.
Однак відповідач своїх зобов'язань за договором не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої станом на 24.02.2025 складає 96371,93 грн., з яких: 49255,05 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4,88 грн. - заборгованість за відсотками, 47112,00 грн. - заборгованість за комісією.
Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, просив суд стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість за Заявою-договором №1338813-507 від 11.02.2021, що становить 96371,93 грн., а також понесені судові витрати.
Рішенням Тисменицького районного суду від 28 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором №1338813-507 від 11.02.2021 в розмірі 25906 грн. 17 коп., з яких: 25901 грн. 29 коп. - заборгованість за кредитом, 4 грн. 88 коп. - заборгованість за процентами, а також судовий збір в сумі 651 грн. 18 коп. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
Зокрема, не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо недоведеності підстав для нарахування та стягнення комісії, та того, що кошти в сумі 23353,76 грн., сплачені відповідачем в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту, суд зарахував на погашення тіла кредиту.
Вважає, що суд неповно дослідив підписану відповідачем Заяву-договір №1338813-507 від 11.02.2021 з додатком №1 (детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів), а тому помилково зробив висновок, що підстав для нарахування та стягнення комісії не доведено.
Вказує, що сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту та у письмовій формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо розміру комісії за обслуговування кредитом - 2,5% щомісячно, розміру процентів за користування кредитом 0,01% річних, графіку платежів.
Стверджує, що діяльність банку та підготовлені документи повністю відповідають вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність», розрахунок заборгованості та виписка з клієнтських рахунків, сформована відповідно до норм діючого законодавства України, є належними доказами по справі, оскільки є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві, та є належним доказом існування саме вказаної суми боргу.
Зазначає, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. І такий правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №172/410/21.
Оскільки відповідач добровільно взятих на себе зобов'язань по сплаті кредитних коштів, комісії та відсотків за користування ними не виконала в повному обсязі, то заявлені суми, які підтверджені доданими до позовної заяви документами, підлягають стягненню з неї на користь позивача у повному розмірі.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості по тілу кредиту у розмірі 23353,76 грн., заборгованості по комісії у розмірі 47112,00 грн., прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засіданні апеляційного суду представник апелянта не з'явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Відповідач в судовому засіданні апеляційного суду щодо задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника апелянта.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції оскаржується в частині незадоволених позовних вимог, тому апеляційним судом переглядається тільки в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.02.2021 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було підписано Заяву-договір про надання кредиту №1338813-507, відповідно до умов якого відповідач отримала споживчий кредит в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника у загальній сумі 76179 грн., що складається із: суми кредиту 10000 грн. на власні потреби та 66179 грн. на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі на погашення заборгованості в АТ «ПУМБ», строком на 48 місяці, розмір процентної ставки - 0,01% річних, розмір комісії за обслуговування кредиту - 2,5% щомісячно (а.с. 6).
Відповідно до п. 3 Договору позичальник погоджується з тим, що зобов'язаний повертати кредит щомісячно згідно графіку платежів (додаток №1) до заяви-договору.
Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, передбачених в додатку №1 до цієї заяви-договору.
Заява-договір №1338813-507 підписана 11.02.2021 власноручними підписами сторін.
Сторонами у договорі погоджено графік платежів у платіжні періоди з 11.02.2021 по 10.02.2025 (а.с. 6 (зворот), 7 та зворот).
В паспорті споживчого кредиту, який також підписаний власноручним підписом відповідача, міститься детальна інформація щодо укладення договору, зокрема інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування (тип кредиту - кредит, сума кредиту - 76179 грн., строк кредитування - 48 місяців, мета кредиту - рефінансування діючих кредитів), інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту (процентна ставка фіксована - 0,01% річних, реальна річна процентна ставка - 57,18%, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на весь строк кредитування - 167609,57 грн., комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 2,5%), порядок повернення кредиту, додаткова інформація (а.с. 8).
Надання кредитних коштів позивачем відповідачу підтверджується платіжною інструкцією №687741614 від 11.02.2021 про перерахування ОСОБА_1 76179 грн. в порядку надання кредиту за договором №1338813-507 від 11.02.2021 (а.с. 9).
Відповідно до розрахунку заборгованості за Заявою-кредитом №1338813-507 від 11.02.2021, укладеною з позичальником ОСОБА_1 , така станом на 24.02.2025 становить: тіло кредиту - 49255,05 грн., відсотки - 4,88 грн., комісія - 47112 грн. В загальному розмірі - 96371,93 грн. Сума сплаченої комісії в загальному розмірі становить 23353,76 грн., сума сплачених відсотків за кредитом - 12,29 грн., сума сплаченого тіла кредиту - 26923,95 грн. (а.с. 10-12).
На підтвердження руху коштів і обліку зобов'язань за цим рахунком позивачем до матеріалів справи додано копію Виписки по особовому рахунку кредитного договору №1338813-507, клієнт ОСОБА_1 , за період з 11.02.2021 по 24.02.2025 року, з якої вбачається користування вказаним кредитом, нарахування комісійних платежів, перенесення сум на прострочену заборгованість, часткове погашення позичальником прострочених сум, а також інші операції, що проводилися в межах виконання зобов'язань за кредитним договором; зафіксовано дати проведення операцій, призначення платежів, облікові суми та іншу інформацію, що відображає рух коштів за рахунком відповідачки (а.с. 13-49).
31.10.2024 АТ «Таскомбанк» зверталося до ОСОБА_1 із письмовою вимогою-повідомленням про дострокове повне повернення кредиту за кредитним договором, строк якого до 11.02.2025 (а.с. 50).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про стягнення 25906,17 грн., з яких: 25901,29 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4,88 грн. - заборгованість за процентами, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач отримала кредитні кошти, якими розпорядилася на власний розсуд, але свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконала. Однак, у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості по комісії за кредитним договором на суму 47112 грн. слід відмовити, оскільки підстав для нарахування та стягнення такої не доведено, а кошти в сумі 23353,76 грн., сплачені відповідачем в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту, необхідно зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту, заборгованість по якому буде становити 25901,29 грн.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитним договором відповідач порушує взяті на себе зобов'язання за цим Договором.
Як вбачається з положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 погодили умови кредитного договору щодо розміру кредиту, мети та строку кредитування, про сплату процентів за користування кредитними коштами, їх розмір та порядок сплати.
Відповідач отримала кредит, в подальшому розпорядилася даними коштами на власний розсуд, але свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконала, кредитні кошти в повному обсязі не повернула.
Тому колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості по тілу кредиту та процентах підлягали до задоволення.
Водночас, суд першої інстанції правильно вважав, що банк незаконно включив до розміру заборгованості комісію за обслуговування кредиту, передбачену договором, зважаючи на таке.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Таким чином, ЗУ «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зазначив, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
До схожих висновків прийшов Верховний Суд і в постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21) зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемним.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав і обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит у цьому випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Такі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15 (провадження №61-13299св22).
Умовами Кредитного договору №1338813-507 від 11.02.2021 передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка складає 2,5% від суми кредиту.
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена в Графіку платежів.
При цьому зі змісту кредитного договору вбачається, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Тобто, банком фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», і вказану плату встановлено без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) дійшла висновку, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
В постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23 (провадження №61-17096св23) зі схожими правовідносинами визначено, що «в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ «Таскомбанк» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. Тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». … суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що положення договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії … необґрунтована та задоволенню не підлягає».
Зважаючи на вищезазначене, суд першої інстанції правильно вважав, що вимога позивача в частині стягнення з відповідачки заборгованості по комісії за обслуговування кредиту в розмірі 47112 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки обов'язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених кредитним договором, графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.
Також суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що сплачену відповідачем комісію у сумі 23353,76 грн. за Кредитним договором №1338813-507 від 11.02.2021 необхідно вирахувати із суми основної заборгованості за тілом кредиту.
Щодо доводів апеляційної скарги про законність вимог про стягнення заборгованості за комісією, то колегія вважає такі необґрунтованими, такими, що суперечать вищевказаним нормам права і правовим висновкам Верховного Суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору.
Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Оскільки ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судове рішення в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: В.А. Девляшевський
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 13 серпня 2025 року.