СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 6/759/23/25
ун. № 759/3696/21
01 серпня 2025 року м.Київ
Святошинський районний суд м. Києва
під головуванням судді Сенько М.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Пушкарського О.А.,
розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 -адвоката Коротя Р.О. про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал»
встановив:
Представник заявника -адвокат Коротя Р.О. звернувся до суду із зазначеною заявою, просить суд визнати виконавчий лист від 30.09.2021 по справі №759/3696/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» 3 % річних у розмірі 49364,04, інфляційні втрати у розмірі 102067, 39 грн. та судовий зрір 2271, 47 грн., а всього стягнути 153702 (сто п"ятдесят три тисячи сімсот дві) грн. 90 коп. таким, що не підлягає виконанню.
Сторони у судове засідання не з'явилися.
Судом встановлено, що 24.04.2007 року укладено між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 кредитний договір №37/11/07-СС, за умов якого останній було надано у користування кредитні кошти в сумі 25000 доларів США, зі сплатою 11,00% річних, з кінцевим терміном повернення до 23.04.2015.
В забезпечення виконання відповідачем зобов"язань 20.03.2008 року укладено договір поруки №37/11-П/07-СС між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2012 року у справі № 2-5985/11 задоволено позовні вимоги та солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 548587,36 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.03.2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 547988,88 грн.
26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27.06.2018 року замінено стягувача з ПАТ "Кредитпромбанк" на ПАТ "Дельта Банк", поновлено строк для пред"явлення виконавчого листа та видано дублікат виконавчого листа №2/2608/749/12.
Відповідно до договору про відступлення прав вимоги № 2260/К від 17.06.2020 року укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал», право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал».
04.12.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 236084489 від 09.12.2020 року та внесено запис про власника квартири (предмета іпотеки) Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Стандарт Кепітал», код ЄДРПОУ 38489695, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
22.02.2021р. представник ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних у розмірі 49364,04, інфляційні втрати у розмірі 102067, 39 грн. та судовий зрір 2271, 47 грн..
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15.04.2021р. позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» 3 % річних у розмірі 49364,04, інфляційні втрати у розмірі 102067, 39 грн. та судовий зрір 2271, 47 грн., а всього стягнути 153702 (сто п"ятдесят три тисячи сімсот дві) грн. 90 коп.
По справі видано виконавчий лист.
11.03.2024 постановою приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа у справі №759/3696/21.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до змісту вказаної вище норми ЦПК України, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або 3) з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
Також Верховним Судом у постанові від 19.01.2023 по справі № 824/2/22 викладено висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Найпоширенішою підставою припинення зобов'язання є його припинення унаслідок виконання, проведеного належним чином.
Разом з тим, ч. 1 ст. 598 ЦК України визначає, що зобов'язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов'язання, наведених у ЦК України.
Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов'язання, а й основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору.
Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.
Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.
Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов'язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов'язання в повному обсязі.
Водночас ч. 3 ст. 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.
Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов'язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов'язання та вартістю предмета іпотеки.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 року у справі №761/36873/18 та у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 року у справі №756/10266/15-ц.
З урахуванням зазначеного, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку, що виконавчий лист від 06.08.2021 №759/15671/18 слід визнати таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з припиненням обов'язку боржника щодо виконання основного зобов'язання на підставі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Враховуючи, викладені обставини, суд дійшов висновку, що є усі законні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 17, 18, 260, 261, 353, 432 ЦПК України,
постановив:
Заяву представника заявника ОСОБА_1 -адвоката Коротя Р.О. про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
Визнати виконавчий лист від 30.09.2021 по справі №759/3696/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» 3 % річних у розмірі 49364,04, інфляційні втрати у розмірі 102067, 39 грн. та судовий зрір 2271, 47 грн., а всього стягнути 153702 (сто п"ятдесят три тисячи сімсот дві) грн. 90 коп. таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Суддя Сенько М.Ф.