печерський районний суд міста києва
Справа № 757/963/22-ц
пр. 2-1660/25
07 липня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Колесник А.Є.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача 1: Дикого О.В. ,
представника відповідача 2: Глущенка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/963/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Головного управління національної поліції у м. Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У січні 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Офісу Генерального прокурора, Головного управління національної поліції у м. Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа Державна Казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
У обґрунтування вимог позову вказано, що у 2020 році під час підготовки до участі у державних закупівлях позивач дізнався з Довідки № 20266632560660922371 Департаменту інформатизації МВС України, що станом на 08.10.2020 року, за обліком МВС ОСОБА_1 не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, яку 28.12.2010 року ГПУ заарештовано за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, кримінальні справи № 49-2954, 49-3063. Звільнено 22.03.2011 року за постановою ГПУ керуючись ст.ст. 148, 150, 154-1, 165, 165-1 КПК України на підписку про невиїзд. Відомості про остаточне судове рішення до МВС не надходило.
Така сама інформація міститься у довідці Департаменту інформації МВС України станом на 27.08.202 року № 21221509880330681277.
Позивач вважає, що неповне відображення інформації про закриття кримінальних справ відносно нього, скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд потягло за собою порушення права на працю, негативно вплинуло на його ділову репутацію.
На підставі викладеного, просив суд, зобов'язати Офіс Генерального прокурора скасувати відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у справі №49-2954 та внести інформацію про скасування в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань інформацію; зобов'язати Головне управління Національної поліції у м.Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, внести в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань інформацію про закриття кримінальних справ № 49-3063, №49-2954 відносно ОСОБА_1 , стягнути з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 224 292, 92 ( двісті двадцять чотири тисячі двісті дев'яносто дві гривні дев'яносто дві копійки); стягнути з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1 200 000, 00 ( один мільйон двісті тисяч) грн.;вирішити питання щодо розподілу судових витрат - судові витрати у сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень) стягнути з Відповідачів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 , залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.02.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто заявникові.
Постановою Київського апеляційного суду від 18.01.2023 року ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 22.02.2022 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.01.2022 року, справу було передано судді Соколову О.М.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2023 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Головного управління національної поліції у м. Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа Державна Казначейська служба України про зобов'язання Офісу Генерального прокурора скасувати відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у справі №49-2954 та внести інформацію про скасування в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань інформацію та зобов'язання Головного управління Національної поліції у м. Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, внести в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань інформацію про закриття кримінальних справ № 49-3063, №49-2954 відносно ОСОБА_1 .
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2023 року відкрито провадження у цивільній справі №757/963/22-ц та призначено підготовче засідання.
20.03.2023 року на адресу суду від представника Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає позовні вимоги та обставини, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 , не погоджується та заперечує щодо наведених позивачем правових підстав позову. Просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог у зв'язку із безпідставністю заявлення позову до ГУНП у м. Києві. Позивач зазначає, що кримінальне провадження 42014000000000319 закрито постановою слідчого слідчого відділу Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві від 08.06.2015. Тобто, виниклі правові відносини врегульовані вимогами КПК України. Позивач фактично просить суд покласти зобов'язання на ГУНП у м. Києві внести в Реєстр інформацію про закриття кримінальних справ відносно позивача. Такі вимоги не ґрунтуються на нормах права, позовна заява є необґрунтованою тому, що позивачем не зазначено на підставі якої норми ГУНП у м. Києві (юридична особа) наділена такими повноваженнями, має відповідну компетенцію. Крім того, позивач у розділі позовної заяви «Щодо визначення кола Відповідачів» викладає свої міркування про правонаступництво відповідача 2 прав та обов'язків Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві. Така правова позиція є хибною, не відповідає діючим нормам законодавства.
Позивачем не дотримано установленого законодавством порядку при зверненні до суду із позовною заявою про відшкодування шкоди. Вимогами ч. 1 ст. 16 ЦПК України установлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. За положеннями частини першої статті 12 цього Закону, розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін із дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду , а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку (частина друга статті 12 зазначеного Закону).
Доказів звернення до уповноваженої особи про виплату втраченої заробітної плати матеріали справи не містять, що свідчить про звернення до суду без дотримання порядку установленому вимогами спеціального законодавства та необхідності врегулювання спору в досудовому порядку. Крім того, у позовній заяві позивачем не наведено жодних даних про реальний розмір суми заявлених моральних втрат і наведення, з якими конкретними діями, рішенням чи бездіяльністю відповідачів вони пов'язані та який між ними причинно-наслідковий зв'язок.
Позивачем невірно визначено суб'єктний склад учасників процесу тому, що відповідачем у цій справі не є Держава Україна, що свідчить про заявлення позову до неналежних відповідачів.
18.04.2023 року на адресу суду від представника Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що Офіс Генерального прокурора вважає, що позов ОСОБА_1 є безпідставним, необґрунтованим та не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Відповідальність за своєчасність, повноту та об'єктивність внесення інформації до Реєстру, відповідно до вимог розділу VII Положення покладається на реєстраторів.
На позивача покладено обов'язок довести, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Водночас, позивачем разом із позовною заявою не надано належних та допустимих доказів втрати заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Позивач не надав належних доказів заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, не довів та не підтвердив негативні явища, які сталися, на думку позивача, внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та органів прокуратури, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Ураховуючи викладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог до Офісу Генерального прокурора у ОСОБА_4 повністю.
25.04.2023 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
Відповідно до позовної заяви в новій редакції позивач просить суд, зобов'язати Офіс Генерального прокурора скасувати відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у справі №49-2954 та внести інформацію про скасування в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань інформацію; зобов'язати Головне управління Національної поліції у м.Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, внести в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань інформацію про закриття кримінальних справ № 49-3063, №49-2954 відносно ОСОБА_1 , стягнути з Держави Україна через державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 224 292, 92 ( двісті двадцять чотири тисячі двісті дев'яносто дві гривні дев'яносто дві копійки); стягнути з Держави Україна через державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1 200 000, 00 ( один мільйон двісті тисяч) грн.; вирішити питання щодо розподілу судових витрат - судові витрати у сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень) стягнути з Відповідачів.
04.07.2023 року постановою Київського Апеляційного суду ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2023 року - залишено без змін.
11.10.2023 року на адресу суду від Державної казначейської служби України надійшли пояснення, відповідно до змісту яких вбачається, що третя особа заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2023 року визначено відповідачем 3 Державу Україна в особі Державної казначейської служби України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні позивач та представник позивача вимоги позову підтримали, просили задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача 1 заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача 2 заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповдача 3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність представника відповідача 3, на підставі наявних в ній доказів.
Суд заслухавши сторону позивача, сторону відповідача 1, відповідача 2, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Генеральною прокуратурою України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42012000000000017, відомості про яке 21.11.2012 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за матеріалами кримінальної справи № 49-2954.
Згідно з наявними у наглядовому провадженні, заведеному у кримінальному провадженні № 42012000000000017, матеріалами, постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 28.10.2010 щодо директора ДП «Укрмедпостач» ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за фактом розтрати чужого майна, грошових коштів в особливо великих розмірах за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Окрім того, постановами старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 16.02.2011 та 21.02.2011 щодо ОСОБА_1 порушено кримінальні справи за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України відповідно, які об'єднано в одне провадження з кримінальною справою № 49-2954.
Постановою заступника начальника управління - начальника першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України від 16.04.2014 кримінальне провадження № 42012000000000017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України закрито в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру досудових розслідувань, з матеріалів кримінального провадження № 42012000000000017 виділено кримінальне провадження № 42014000000000391 за фактом заволодіння ОСОБА_1 шляхом зловживання службовим становищем у співучасті з директором ТОВ «Укрмед» ОСОБА_5 грошовими коштами підприємства на загальну суму 475410 грн. під час реалізації інвестиційного проекту щодо забезпечення лікувально-профілактичних закладів в сільській місцевості виробами медичного призначення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Окрім того, згідно з відомостями Єдиного реєстру досудових розслідувань з матеріалів кримінального провадження № 42012000000000017 24.04.2014 виділено кримінальне провадження № 42014000000000320 за фактом вчинення ОСОБА_1 службового підроблення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
Так, досудове розслідування та процесуальне керівництво ним здійснювалося слідчими та прокурорами структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, які наразі ліквідовані.
У подальшому матеріали кримінальних проваджень № № 42014000000000319 та 42014000000000320 об'єднані під № 42014000000000319, здійснення досудового розслідування у якому доручено Дніпровському РУ ГУ МВС України в м. Києві. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням забезпечувалося прокуратурою Дніпровського району міста Києва За результатами досудового розслідування 08.06.2015 слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Моніторингом Єдиного реєстру досудових розслідувань установлено, що кримінальну справу № 49-2954 внесено Генеральною прокуратурою України до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.11.2012 та їй присвоєно номер 42012000000000017 за ст. ст. 364 ч. 2, 210 ч. 2, 365 ч. 3, 364 ч. 2, 365 ч. 2, 191 ч. 5, 366 ч.2 КК України.
Відомості про пред'явлення обвинувачення ОСОБА_1 та обраний йому запобіжний захід у вказаному провадженні відсутні.
Водночас, ураховуючи особливості формування відомостей Реєстру встановити кримінальне провадження, в якому перебували матеріали кримінальної справи № 49 3063, не виявилось можливим.
Згідно з даними Реєстру станом на 27.03.2023 у кримінальному провадженні № 42012000000000017, в якому досудове розслідування та процесуальне керівництво проводились Генеральною прокуратурою України (до реорганізації), обліковано відомості про його закриття 16.04.2014 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
У кримінальному провадженні № 42012000000000319, до якого приєднано кримінальне провадження № 42014000000000320, та в якому досудове розслідування проводилось Дніпровським управлінням поліції Головного управління поліції Національної поліції у м. Києві, а процесуальне керівництво - прокуратурою Дніпровського району м. Києва (до реорганізації), обліковано в Реєстрі відомості про його закриття 08.06.2015 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до ст. 56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 1176 УК України передбачає, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
Отже, для відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії.
У обґрунтування вимоги про стягнення матеріальної шкоди сторона позивача вказує, що в результаті кримінального переслідування до позивача протягом тривалого часу було застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, а потім підписки про невиїзд, правам та законним інтересам останнього було завдано матеріальної та моральної шкоди.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для стягнення матеріальної шкоди.
Отже, відсутність доведення факту заподіяння збитків у заявленому розмірі та причинно-наслідкового зв'язку між цими діяннями виключає наявність цивільно-правової відповідальності.
Що стосується моральної шкоди, суд вказує наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до норм статей 1173, 1174 ЦК України цивільну відповідальність за завдану шкоду Позивачу несе держава.
У обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди сторона позивача вказує, що підставами для відшкодування моральної шкоди позивачу слугувало: безпідставне порушення кримінальних справ відносно позивача, наявність до цього часу у Реєстрі інформації про не закриття кримінальних справ відносно позивача та дію запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, не вирішення цього питання Відповідачами у порядку досудового врегулювання спору.
Крім того, широке освітлення у засобах масової інформації арешту позивача завдала йому тяжкого психологічного удару та зруйнувало його репутацію як в Україні, так і за кордоном. Так, після взяття позивача під варту 28.12.2010 року Генеральною прокуратурою України неправомірно було використано ім'я позивача під час проведення численних брифінгів з цього приводу. Згідно з інформацією на веб-сайті «Детектор медіа», тільки 29.12.2010р. новину про арешт ОСОБА_1 освітили майже усі телеканали України. Інтернет - газети розмістили відповідні статті про цю подію. Таким чином, Генеральною прокуратурою України було грубо порушено норми ч. 4. ст. 296 ЦК України - ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Розмір моральної шкоди складає 1 200 000,00 грн. із розрахунку 10 000 грн. за місяць, за період з 1 жовтня 2011 року по 1 жовтня 2021 року.
Згідно з частиною 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.
При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою. Відповідно до пункту 3 статті 13 Закону про відшкодування шкоди відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно з абзацом 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
З позовної заяви вбачається що термін перебування під кримінальним переслідуванням з 01.10.2011 по 01.10.2021 (120 місяців).
Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 884 400,00 грн.
Доводами представника відповідача 1 та 2 дані висновки суду не спростовано.
Враховуючи викладене позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 1-16, 1176, ЦК України, ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Головного управління національної поліції у м. Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 884 400 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі чотириста) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок Держави.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 11.07.2025 року.
Суддя О.М. Соколов