Іменем України
23 липня 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/4418/13-ц
провадження № 22-ц/4809/972/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л. М.. Єгорової С. М.,
за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Вітер Сергій Вікторович, на заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Бершадська О. В.) від 02.07.2013,
1.Короткий зміст позовних вимог
30.04.2013 Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (ділі - позивач, Банк, Кредитор) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, Позичальник, Боржник) про стягнення з неї на користь Банку заборгованості за кредитним договором в сумі 214803,40 грн.
Свою вимогу позивач мотивував тим, що 01.11.2007 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 83/ФКВ07 та додатковий договір № б/н. На виконання умов договору Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 24752 долара США строком до 06.11.2013, а Позичальник зобов'язався повернути його у вказаний строк та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11,5% річних за весь час користування. Повернення кредиту мало здійснюватися Позичальником частинами, а саме - щомісячно, до 20 числа кожного місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, не менш як 344,00 дол. США.
30.06.2010 між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банку». Згідно з п. 4.1 цього договору ТОВ «Укрпромбанк» передав (відступив) АТ «Дельта Банку» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях. Згідно з п. 4.2 договору внаслідок передачі ТОВ «Укрпромбанком» на користь АТ«Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до останнього переходить право вимагати (замість «Укрпромбанку») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Тож, на підставі договору від 30.06.2010 АТ «Дельта Банк» набув право вимоги, серед інших, до ОСОБА_1 за кредитним договором від 01.11.2007№ 83/ФКВ07 та додатковий договір № б/н.
Згідно з п. 2.4, 2.5 кредитного договору позичальник мав здійснювати повернення кредиту частинами, щомісячно у сумі не менше 344,00 дол. США.
Однак Позичальник належним чином не виконує свої зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, на письмові вимоги Банку не зважає.
Станом на 11.04.2013 за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 214803,40 грн, зокрема: 156392,08 грн - заборгованість за «тілом» кредиту (132001,28 грн - прострочена заборгованість); 58411,33 грн - заборгованість за процентами (51960,65 грн - прострочена заборгованість).
2.Короткий зміст рішення суду
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.07.2013 позов задоволено. Суд стягнув із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 214803,40 грн, з них: 15392,08 грн - заборгованість за тілом кредиту; 58411,33 грн -заборгованість за відсотками, з яких прострочена заборгованість за тілом кредиту - 132001,28 грн, а за відсотками - 51960,65 грн. Крім того, в порядку розподілу судових витрат суд стягнув з відповідача га корить позивача 2148,03 грн компенсації за сплачений судовий збір.
При цьому суд дійшов висновку, що супереч нормам ст. ст. 526, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України відповідач не виконує договірні зобов'язання перед Банком щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, станом на 11.04.2013 має заборгованість в розмірі 214803,40 грн, зокрема прострочену: за кредитом - 132001,28 грн; за відсотками - 51960,65 грн.
Позивач це рішення суду не оскаржив.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31.03.2025 поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.07.2013 у справі № 404/4418/13-ц. Крім того, її заяву про перегляд заочного вказаного рішення суду за позовом Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
15.04.2025 до Кропивницького апеляційного суду з використанням підсистем «Електронний суд» звернулася відповідач ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Вітер Сергій Вікторович, з апеляційною скаргою на заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.07.2013 у справі № 404/4418/13-ц, яке вона просить скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову АТ «Дельта Банк».
Апелянт вважає, що заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.07.2013 ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, вказує, що суд розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Крім того, суд не повно з'ясував обставин, які мають значення для справи, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване й незаконне рішення.
Суд не врахував, що супереч 11 Закону України «Про захист прав споживачів» АТ «Дельта Банк» не направляв відповідачу досудову вимогу про сплату заборгованості, доказів її направлення Банком та отримання ОСОБА_1 матеріали справи не містять, а вказана Банком адреса Позичальника не відповідає тій, яка зазначена у кредитному договорі.
За загальним правилом пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
Згідно з позовною заявою часткове погашення боргу за кредитним договором останній раз здійснювалося у серпні 2009 року. Систематичне прострочення платежів за кредитом виникало з січня 2008 року. Тому відповідач в апеляційній скарзі заявив клопотання про застосування позовної давності, що, як він вважає, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
4.Від відповідача у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Короткий зміст позицій учасників справи у судовому засіданні 23.07.2025
Апелянт ОСОБА_1 особисто в судове засідання не з'явилася, а її представник - адвокат Вітер С. В. підтримав апеляційну скаргу, надав усні пояснення щодо неї та обставин справи.
Відповідач у справі АТ «Дельта Банк» повідомлений належним чином про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку 11.06.2025 судової повістки-повідомлення до електронного кабінету АТ «Дельта Банк» (Т. 2, а. с. 68), але явку свого представника у судове засідання не забезпечив.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, проте частково.
7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
07.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 83/ФКВ07 та додатковий договір №б/н на виконання умов якого Банк надав строком на 72 місяці, а Позичальник отримав кредит у розмірі 24 752,00 дол. США та зобов'язався повернути кредит до 06.11.2013 й сплатити проценти за користування ним у розмірі 11,5 %.
Відповідно до п. 2.1, п. 2.2 кредитного договору ТОВ «Укрпромбанк» відкрив відповідачу клієнтський рахунок № НОМЕР_1 та за письмовою заявою ОСОБА_1 надав їй кредит, шляхом видачі готівкових коштів через касу Банку, з наступною конвертацією у національну валюту з одночасним зарахуванням коштів на рахунок автосалону.
Відповідно до п. 2.5 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється Позичальноком щомісячно частинами у розмірі не менш як 344,00 дол. США по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок Позичальника та/або шляхом внесення готівки до каси банку.
Згідно п. 1.5, п. 2.6, п. 2.7 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкого перерахування з поточного рахунку позичальника.
Графік платежів за кредитним договором від 07.11.2007 № 83/ФКВ07 сторони узгодили у додатку № 1 від 07.11.2007.
30.06.2010 між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк». Відповідно до п. 4.1 договору на умовах цього договору ТОВ «Укрпромбанк» передав (відступив) АТ «Дельта Банку» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком України, внаслідок чого «Дельта Банк» замінює «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно п. 4.2 договору внаслідок передачі ТОВ «Укрпромбанком» АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до останнього переходить (відступається) право вимагати (замість Укрпромбанку) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Станом на 11.04.2013 ОСОБА_1 мала заборгованість за кредитним договором від 07.11.2007 № 83/ФКВ07у розмірі 214803,40 грн, зокрема прострочену: за кредитом - 132001,28 грн; за відсотками - 51 960,65 грн.
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
8.1. Щодо апеляційного перегляду рішення
15.04.2025 відповідач у справі оскаржив заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.07.2013 у справі № 404/4418/13-ц, яке набрало законної сили та виконується у примусовому порядку, але не виконане.
У низці рішень ЄСПЛ, практику якого суд зобов'язаний застосовувати при розгляді справ згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України, принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», п. 51, п. 52, «Брумареску проти Румунії», п. 61).
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначив, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Поряд з цим, згідно з ч. 3 та 4 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ст. 228 ЦПК України в редакції, чинній станом на дату ухвалення заочного рішення у цій справі (02.07.2013), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Аналогічні за змістом норми містяться у частинах 1, 2 ст. 284 ЦПК України у чинного редакції Закону,№ 2147-VIII від 03.10.2017 з наступними змінами.
Крім того, частини 3 та 4 ст. 284 чинної редакції ЦПК України містять положення щодо поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (ч. 4 ст. 287 ЦПК України).
У пунктах 76, 77, 82, 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 вказано: «76. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об'єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.
77. При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність/неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).
82. Отже, процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих же підстав не може бути і залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд в силу статті 375 ЦПК України зобов'язаний перевірити додержання норм матеріального права.
83. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв'язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги».
Отже, саме суд першої інстанції, який розглянув справу й ухвалив заочне рішення, зобов'язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Лише встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, оцінивши поважність причин строку та вирішивши питання про його поновлення, суд може перейти до розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31.03.2025 поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.07.2013 у справі № 404/4418/13-ц, а також її заяву про перегляд заочного вказаного рішення суду залишено без задоволення.
З огляду на межі перегляду справи апеляційним судом, він не може надавати оцінку цій ухвалі місцевого суду, яка не є предметом оскарження.
Таким чином, з урахуванням норми ч. 4 ст. ст. 287 ЦПК України, 31.03.2025 відповідач отримав безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення від 02.07.2013, скористався цим правом, а тому суд апеляційної інстанції зобов'язаний розглянути скаргу по суті наведених у ній доводів.
8.2. Щодо відкритості розгляду справи в суді першої інстанції
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 276 ЦПК України у поточній редакції порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 вказує на те, що суд розглянув справу за її відсутності та що вона не була повідомлена про час та місце розгляду справи.
У рішенні у справі «Батуров проти України» ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини», від 04.03.2014). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії», «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів»). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії», від 06.02.2001).
Згідно з ч. 2 ст. 6 ЦПК України у редакції 2004, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (ч. 1, ч. 2 ст. 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.
Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.
Відповідно до абз. 5 ч. 5 ст. 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.
Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, колдегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що
Копію ухвали суду від 17.05.2013 про відкриття провадження у справі, призначення судового засідання на 12.06.2013 та роз'яснення відповідачу права подати до суду письмові заперечення проти позову, а також копія позовної заяви були вручені ОСОБА_1 25.05.2013, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (Т. 1, а. с. 40, 41, 44, 45).
У призначений судом час відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (Т. 1, а. с. 48).
Суд відклав розгляд справи на 02.07.2013.
У матеріалах справи є поштовий конверт, який 17.06.2023 був адресований судом відповідачеві, але 01.07.2013 разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв'язку «за закінченням строку зберігання», а не через відсутність відповідача за місцем проживання. У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання на 02.07.2013.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги ч. 5 ст. 74 чинної на той час редакції ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань (ч. 2 ст. 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом), що згідно з п. 3 ч. 3 ст. 276 ЦПК України у поточній редакції є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення, оскільки відповідач посилається на це порушення в апеляційній скарзі.
8.3.Норми права та їх джерела
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з правочинів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 1, ч. 2 ст. 614 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Законом України від 22.09.2011 № 3795-VI статтю 1054 ЦК України доповнено частиною третьою такого змісту: «Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом».
Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинної на час виникнення спору та ухвалення судом заочного рішення, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:
1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або
2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або
3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або
4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
8.4.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач АТ «Дельта Банк», як новий кредитор за кредитним договором від 07.11.2007 № 83/ФКВ07, звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 214803,40 грн, яка утворилася станом на 11.04.2013, зокрема простроченої заборгованості: за кредитом - 132001,28 грн; за відсотками - 51960,65 грн.
Сторони у справі визнають викладені у позовній заяві та встановлені заочним рішенням суду обставини укладення та умови кредитного договору від 07.11.2007 № 83/ФКВ07, факт виконання ТОВ «Український промисловий банк» у повному обсязі своїх зобов'язань за цим договором, невиконання Позичальником (відповідачем) своїх зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування ним, існування заборгованості та її розміру, умови переходу та обсяг прав від первісного кредитора ТОВ «Український промисловий банк» до нового кредитора - АТ «Дельта Банк».
Апелянт у скарзі вказує, зокрема, що позивач просив суд стягнути на свою користь з Позичальника не лише прострочену заборгованість (132001,28 + 51960,65 = 183961,93 грн), а й достроково повернути частину кредиту, що залишилася, та сплати процентів (24390,80 + 6450,68 = 30841,48 грн). На його думку, суд першої інстанції мав застосувати до правовідносин сторін норму ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та врахувати, що відповідач не виконав умову, передбачену абзацом 6 ч. 10 ст. 11 вказаного Закону. Проте суд цього не зробив.
Необхідність врахування вимог законодавства про захист прав споживачів до договорів за участю фізичної особи-споживача, зокрема договорів споживчого кредиту, передбачена ч. 2 ст. 627 та ч. 3 ст. 1054 ЦК України.
Це підтверджується актуальним висновоком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 14.09.2016 у справі № 6-223цс16: «Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п. 23 ч. 1 зазначеної статті Закону у відповідній редакції).
Як вбачається зі змісту п. 1.4 кредитного договору від 07.11.2007 № 83/ФКВ07, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» і ОСОБА_1 , мета кредитування - придбання автомобіля Форд Фокус 1,6 для використання в особистих цілях.
Отже, укладений кредитний договір є договором про споживчий кредит, а тому до правовідносин сторін застосовуються норми ч. 10 ст. 11 Закону України «Про споживчий кредит» у відповідній редакції.
Проте суд першої інстанції не врахував повною мірою характер правовідносин сторін та не застосував норму права, яка міститься у вказаній статті Закону та до застосовуються до цих правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц сформулювала правовий висновок: «61. Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
62. Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
63. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».
Отже, можна зробити висновок, що кредитор має право стягнути у судовому порядку з позичальника прострочену заборгованість за споживчим кредитом без досудового врегулювання питання, натомість у разі, якщо він пред'являє ще й вимогу про дострокове повернення коштів за таким договором, то дотримання ним досудового врегулювання цієї заборгованості є умовою пред'явлення такої позовної вимоги.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказав, що відповідач має прострочену заборгованість по поверненню кредиту частинами та сплати процентів, не виконує його вимогу про сплату боргу.
До позовної заяви він додав досудову вимогу від 29.03.2013 № 31.4-08/3874/12 (Т. 1, а. с. 22), адресовану ОСОБА_1 , яка згідно з копією реєстру поштових відправлень № 08.04.2013/03 була з відбитком поштового відділення «КИЇВ 80» 08.04.2013 була надіслана на адресу відповідача: АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанцією про сплату поштових послуг (Т. 1, а. с. 23, 24).
Довід апеляційної скарги про те, що вказана у додатковій вимозі адреса Позичальника (відповідача) не відповідає тій, яка вказана у кредитному договорі є абсолютно безпідставним так, як адреса ОСОБА_1 , вказана у розділі «Реквізити та підписи Сторін» кредитного договору від 07.11.2007 № 83/ФКВ07 (Т. 1, а. с. 14), такому ж розділі додаткового договору від 19.01.2009 (Т. 1, а. с. 17) повністю відповідає адресі, вказаній у досудовій вимозі та поштовому реєстрі про її надіслання.
Проте, самих лише доказів надіслання кредитором досудової вимоги на адресу боржника (споживача) є недостатнім для виникнення у кредитора права на дострокове стягнення частини кредиту, строк сплати якої ще не настав, та відповідних процентів.
Диспозиція абз. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачала виконання обов'язок споживача виконати вимогу кредитодавця або усунути порушення умов договору споживчого кредиту продовж встановленого строку (30/60 днів), який обчислюється з дня одержання ним повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.
У справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
За обставин цієї справи виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено Позичальником (відповідачем) протягом 30 календарних днів з дати одержання ним цієї досудової вимоги від 29.03.2013 № 31.4-08/3874/12.
Однак така вимога була надіслана Банком без зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення, а тому докази її вручення Боржнику у справі відсутні. При цьому відповідач категорично заперечує її отримання.
Отже, матеріали справи не містять доказів вручення такої досудової вимоги Позичальнику та того, що він протягом 30 днів з дня її отримання не виконав свого обов'язку усунути порушення умов договору, а тому твердження позивача, що для Позичальника настав обов'язок з дострокового повернення усієї суми кредиту є безпідставним.
Очевидно, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував вимог ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з достатньою ретельністю не перевірив надані позивачем докази надсилання досудової вимоги відповідачу, що спричинило ухвалення помилкового рішення про стягнення 30841,48 грн періодичних платежів за кредитним договором, строк сплати яких не настав.
У розподілі тягаря доведення позову саме на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку у зв'язку з відсутністю заборгованості, яка підлягає стягненню, або що розмір заборгованості не відповідає дійсності. У разі пред'явлення кредитором позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме на позивача покладається обов'язок з доведення того, що строк виконання такого зобов'язання настав.
В частині вимоги позивача про дострокове стягнення частини кредиту та відповідних процентів він свій обов'язок доказування не виконав.
Разом з тим, враховуючи те, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, при цьому Позичальник, отримавши кредитні кошти, не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання щодо їх повернення, що не заперечувалось відповідачем, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявності правових підстав для стягнення простроченої заборгованості за кредитом в сумі 132001,28 грн та процентами за користування ним в сумі 51960,65 грн, а всього 183961,93 грн.
Стосовно довода апеляційної скарги про сплив позовної давності, то колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності може мати наслідком відмову у позові, а згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову особою, право якої порушене.
Пред'явлення потерпілим, чиє право порушене, позову в межах позовної давності створює для нього можливість незалежно від волі правопорушника отримати судовий захист своїх прав чи інтересів. Натомість пред'явлення позову за межами позовної давності - це законне право правопорушника уникнути переслідування або примусового притягнення судом до відповідальності після закінчення певного періоду часу після скоєння правопорушення.
Заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного.
Як вже зазначав суд вище за текстом цієї постанови, відповідач отримав копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, призначення судового засідання на 12.06.2013 та роз'яснення права подати до суду письмові заперечення проти позову, а також копію позовної заяви, які були вручені ОСОБА_1 25.05.2013.
Відповідач правом на відзив не скористався, у судове засідання 12.06.2013 не з'явився.
Однак про наступну дату судового засідання (02.07.2013) відповідач повідомлений належним чином не був, а тому не міг реалізувати повною мірою своє право просити суд до ухваленні рішення про застосування позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у п. 56 постанови від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц сформулювали висновок:«Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції».
З огляду на таке суд апеляційної інстанції має перевірити викладену в апеляційній скарзі заяву про застосування позовної давності.
Отже, позовна давність - строк, який обраховується за загальними правилами, встановленими ст. ст. 253, 254 ЦК України.
Так відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Відповідач, який заявив про застосування позовної давності, зважаючи на змагальність цивільного судочинства, повинен довести коли настав день, з якого почався перебіг позовної давності, та день, коли цей строк закінчився. Тобто, відповідач має довести доказами, що позивач втратив право на судовий захист свого порушеного права чи інтересу.
Сторони у справі, які не мають спору щодо існування несплаченої заборгованості, але не надали суду детальних розрахунків, які б показував коли й у якому розмірі було несвоєчасно сплачено/несплачено Позичальником періодичні платежі.
Вказане в апеляційній скарзі твердження відповідача, що «систематичне прострочення платежів за кредитним договором виникло з січня 2008 року, що підтверджується матеріалами справи та розрахунком заборгованості» є необґрунтованим так, як апелянт не послався на конкретні докази. До того ж, як вже вказав суд, детальних розрахунків заборгованості жодна зі сторін до суду не надала, відповідно їх у матеріалах справи немає.
Крім того, не відповідає дійсності твердження апелянта про те, що нібито в позовній заяві АТ «Дельта Банк» вказав про «…ЧАСТКОВЕ погашення боргу за кредитним договором останній раз проводилося: до відступлення вимог від ТОВ «Укрпромбанку» на користь АТ «Дельта Банку» в серпні 2009 року».
Позовна заява не містить такого твердження позивача.
За таких обставин апеляційний суд не має можливості визначити початок перебігу строку давності за періодичними платежами, а також встановити її сплив на час пред'явлення позивачем позову.
При цьому на час звернення позивача до суду (30.04.2013) визначений п. 1.3. кредитного договору від 07.11.2007 № 83/ФКВ-07 строк повернення кредиту (06.11.2013) не настав, надіслана позивачем досудова вимога строк повернення кредиту не змінила (відповідні мотиви суду щодо цього викладені вище з текстом постанови), відповідно загальний строк звернення до суду про стягнення заборгованості по кредиту та процентах не сплинув.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заперечення відповідача на позов, які гуртуються на спливі позовної давності, ним не доведені у встановленому процесуальним законом порядку, а тому є неспроможними.
9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Крім того, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 276 ЦПК України у поточній редакції порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Суд першої інстанції допустив відповідні порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, аналіз яким надано в мотивувальній частині цієї постанови.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
10.Про судові витрати
Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з скасуванням рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за сплачений ним судового збору за подання до суду першої інстанції позовної заяви пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме: за подання до суду позовної заяви позивач сплатив судовий збір в сумі 2148,03 грн (Т. 1, а. с. 22), його позовні вимоги суд апеляційної інстанції задовольняє на 86 %, а тому компенсації підлягає 1847,30 грн.
Натомість відповідач сплатив судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення в сумі 605,50 грн (Т. 1, а. с. 228) та за подання апеляційної скарги в сумі 3222,05 грн (а. с. 36). Відповідно йому підлягає компенсації судовий збір пропорційно тій частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено - 535,09 грн.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи вказану норму Кодексу, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір: 1847,30 - 535,86 = 1311,44 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Вітер Сергій Вікторович, задовольнити частково.
Заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.07.2013 скасувати й ухвалити нове судове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код юридичної особи у ЄДР: 34047020) прострочену станом на 11.04.2013 заборгованість за кредитним договором від в сумі 183961,93 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 132001,28 грн та із заборгованості за процентами в сумі 51960,65 грн.
У задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 30841,48 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 24390,80,28 грн та із заборгованості за процентами в сумі 6450,68 грн, строк сплати якої станом 11.04.2013 не настав, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код юридичної особи у ЄДР: 34047020) компенсацію за сплачений судовий збір в сумі 1311,44 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 08.08.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: Л. М. Дьомич
С. М. Єгорова