Провадження № 11-кп/803/2002/25 Справа № 189/2665/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041540000547, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, вчиненого за наступних обставин.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на військовому обліку з 17 квітня 2009 року в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №1781 від 25.10.2024 року КНП «Покровська лікарня» Покровської селищної ради, виданої головою військово-лікарської комісії ОСОБА_8 , ОСОБА_7 був визнаний придатним до військової служби.
25 жовтня 2024 року ОСОБА_7 був закомплектований на відправку до військової частини НОМЕР_1 , з явкою 26 жовтня 2024 року о 07 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованому по АДРЕСА_2 .
25 жовтня 2024 року ОСОБА_7 під особистий підпис був попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 336 КК України, за ухилення від призову за мобілізацією.
25 жовтня 2024 року близько о 14 год. 30 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи у ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованому по АДРЕСА_2 , отримав під особистий підпис повістку про явку о 07 год. 00 хв. 26 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення у військову частину у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації.
26 жовтня 2024 року (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_7 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, будучи військовозобов'язаним і придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову у зв'язку з оголошенням загальної мобілізації на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, без поважних на це причин, не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташовується за адресою: АДРЕСА_2 , для вибуття у військову частину НОМЕР_1 , тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
26 жовтня 2024 року (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_7 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст.336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, будучи військовозобов'язаним і придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову у зв'язку з оголошенням загальної мобілізації на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, без поважних на це причин, пославшись на те, що є православним християнином, а також відповідно до власних психологічних та юридичних переконань, відмовився від проходження служби та вибуття у військову частину, про що власноручно написав відповідну заяву, яку поштовим зв'язком надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та виправдати його.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що вирок суду є незаконним, оскільки диспозиція ст. 336 КК України порушує ст.3-129 Конституції України, ст.1-41 КК України, норми міжнародного права. Вказав, що він перебував на обліку будучи школяром, та був визнаний непридатним до військової служби відповідно до висновку обласної ВЛК, проте працівники РТЦК та СП не бажали надати такі документи. Зазначив, що він звертався за отриманням військового квитка та не отримав його. Вказав, що він був доставлений до РТЦК та СП під вигаданим приводом та він заявив про відмову від проходження лікарської комісії. Щодо отриманої повістки вказав, що її було підписано неуповноваженою особою та дільничий та прокурор запевняли його, що буде експертиза повістки і якщо щось не так справу буде закрито. Вказав, що він є віруючим християнином, має алергію, не служив строкову службу, втратив батька у 12 років, проживає з матір'ю, якій 73 роки, має сестру, якій 50 років, яка має захворювання та дитину-інваліда, вдову ВПО.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати вирок суду першої інстанції та виправдати його.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обгрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є необгрунтованими.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження з'ясовано, що судовий розгляд у ньому проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у провадженні не допущено.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні в суді першої інстанції вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, в судових дебатах пояснив, що статтю 336 КК України вважає такою, що суперечить Конституції України, її виконання примушує людину виконувати явно злочинні накази, спрямовані на позбавлення життя інших людей. Держава, намагаючись його мобілізувати, порушує статті 3-50 Конституції, а саме його права людини в частині права на життя, свободу, честь і гідність, свободу віроісповідання, свободу слова, права на здоров'я, навчання, працю, відпочинок, безпечне довкілля та інші права, визначені цими нормами Конституції. Заявив, що держава жодним чином йому не сприяла у навчанні, лікуванні, працевлаштуванні, тому він не вважає себе зобов'язаним захищати державу. Обвинувачений також заявив, що не розуміє, яку шкоду спричинив своїми діями і вважає, що його дії у відмові від мобілізації не містять у собі складу злочину, оскільки шкода не спричинена. Вважає також, що дії військових, які розміщуються в населених пунктах і наражають на небезпеку мирне населення, такими, що суперечать праву Женеви. Заявив, що є православним християнином і в силу своїх релігійних переконань не може брати в руки зброю. Також пояснив, що у віці 21 рік був визнаний непридатним до військової служби і знятий з обліку як призовник. При цьому фактичні обставини справи не заперечував, пояснив, що дійсно пройшов ВЛК, був викликаний у військкомат, де під розпис ознайомився із змістом ст. 336 КК України, отримав так звану «бойову повістку», однак у військоматі одразу сказав, що на відправлення до військової частини не з'явиться і не з'явився 26 жовтня 2024 року, про що написав листа. Зазначив, що повістку йому видав представник військомата ОСОБА_9 , тоді як у ній містився підпис ОСОБА_10 , на підставі чого робить висновок, що повістку підписала неуповноважена посадова особа.
Разом з тим, незважаючи на невизнання своєї винуватості обвинуваченим у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у кримінально-караному діянні зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у їх взаємозв'язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Той факт, що ОСОБА_7 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, підтверджується наданими в суді першої інстанції показаннями свідка ОСОБА_11 , який вказав, що займає посаду старшого офіцера в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Пояснив, що 25 жовтня 2024 року його, як офіцера відділу викликали до начальника відділу, щоб засвідчити відмову ОСОБА_7 від проходження служби та вибуття у військову частину. ОСОБА_7 пояснив працівникам ТЦК, що він не має бажання проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконаннями, однак будь яких документів до ТЦК на підтвердження своїх доводів не надавав, при цьому обвинуваченому було роз'яснено, що він не може проходити альтернативну не військову службу, оскільки її проходження можливе лише у мирний час. Після чого ОСОБА_7 були вручені: бойова повістка, пам'ятка та попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби. На наступний день ОСОБА_7 не з'явився по повістці до пункту мобілізації, тим самим ухилився від призову на військову службу. Крім того, свідок ОСОБА_11 зазначив, що згідно висновку ВЛК ОСОБА_7 був визнаний придатним до проходження військової служби у воєнний час. Наголосив, що обвинувачений будь яких медичних або інших документів, які б могли підтвердити неможливість проходження ним військової служби, в тому числі документів, які підтверджували його право на відстрочку, до ТЦК не надавав.
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що обіймає посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 до ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області. Пояснив, що ОСОБА_7 будучи військовозобов'язаним, пройшов медичний огляд, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби, отримав повістку на відправлення до військової частини, але в день відправки до визначеного місця не з'явився, не повідомивши нікому про причини неявки. Також підтвердив, що повістку на відправку підписав саме він, зазначаючи, що в силу своїх посадових обов'язків має на це повне право.
Також наведено у вироку показання свідка ОСОБА_8 , який пояснив що працює лікарем-терапевтом в Покровській ЦРЛ ДОР та за сумісництвом є головою ВЛК. Пояснив суду, що ОСОБА_7 зі скаргами за його спеціалізацією як лікаря-терапевта не звертався, за результатами ВЛК був визнаний придатним до військової служби.
Окрім того, судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_13 , яка пояснила, що обіймає посаду лікаря-невропатолога в Покровській ЦРЛ ДОР, є членом ВЛК. Пояснила, що здійснювала медичний огляд ОСОБА_7 під час проходження огляду ВЛК, під час огляду якихось вад та відхилень по своїй спеціальності свідок не виявила. Свідок також пояснила суду, що у разі наявності підстав для проведення додаткового обстеження особа направляється для дообстеження в обласну лікарню ім. Мечнікова (м. Дніпро), однак у даному випадку підстави для дообстеження виявлені нею не були.
Окрім того, судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_14 , яка пояснила, що обіймає посаду лікаря-офтальмолога в Покровській ЦРЛ ДОР та є членом ВЛК. Свідок пояснила, що вона здійснювала медичний огляд ОСОБА_7 , а саме, перевірила його зір, який відповідав ступеню «придатний до військової служби», скарги від ОСОБА_7 на зір не надходило.
Крім того, судом першої інстанції досліджено та наведено у вироку показання свідока ОСОБА_15 , який показав, що обіймає посаду лікаря-психіатра в Покровській ЦРЛ ДОР і є членом ВЛК. Пояснив, що ОСОБА_7 за медичною допомогою до нього не звертався та на обліку не перебуває.
Також, судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_16 , яка обіймає посаду лікаря-ЛОР в Покровській ЦРЛ ДОР, та свідка ОСОБА_17 , який обіймає посаду лікаря-невролога в Покровській ЦРЛ ДОР, та які є членами ВЛК, які пояснили, що скарг від ОСОБА_7 під час огляду не надходило.
Також наведено у вироку показання свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що обіймає посаду лікаря-хірурга, травматолога та уролога в Покровській ЦРЛ ДОР та входить до складу ВЛК як хірург. Пояснив, що коли до нього приходить людина з обхідним листом з ТЦК, він вивчає скарги по хірургії, травматології, урології, а також вивчає амбулаторну карту особи, яка проходить ВЛК. У разі якщо особа не має скарг на здоров'я та бажає проходити військову службу, йому ставляться відповідні відмітки, але якщо в людини є скарги на стан здоров'я, проводиться відповідний медичний огляд з дослідження амбулаторної карти хворого та фіксується відповідний діагноз. У даному випадку таких скарг від ОСОБА_7 не надходило.
Окрім того, всі допитані працівники лікарні в суді першої інстанції підтвердили, що у картці обстеження та медичного огляду ОСОБА_7 від 25 жовтня 2024 року містяться саме їх підписи та печатки.
Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав сумніватися в достовірності цих показань свідків, вони є логічними, послідовними і узгодженими як між собою, так і з іншими письмовими доказами у провадженні.
Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинувачених у зазначеному злочині.
Із матеріалів провадження істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлення фактичних обставин провадження, у цих показаннях не вбачається.
Крім того, показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 підтверджуються також наступними письмовими доказами у провадженні, дослідженими в ході судового розгляду.
Так, судом першої інстанції досліджено та враховано повідомлення від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 до ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 29 жовтня 2024 року, в якому був викладений факт ухилення ОСОБА_7 від призову на військову службу.
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на картку обстеження та медичного огляду від 25 жовтня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_7 на підставі статті графи ІІ Розкладу хвороб визнаний придатним до військової служби.
Суд першої інстанції правильно оцінив та врахував довідку військово-лікарської комісії №1781 від 25 жовтня 2024 року, відповідно до якої на підставі графи ІІ Розкладу хвороб ОСОБА_7 є придатним до військової служби.
Крім того, судом першої інстанції досліджено розписку від 25 жовтня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_7 особисто під підпис отримав повістку про явку о 07:00 год. 26 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення у військову частину у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації.
Також, судом першої інстанції було досліджено та наведено у вироку пам'ятку від 25 жовтня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_7 особисто під підпис ознайомлений про кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби, передбачену ст. 336 КК України.
При цьому, з дослідженого судом першої інстанції списку військовозобов'заних, які призвані і відправлені у складі команди №13/1/6099/1 від 26 жовтня 2024 року слідує, що ОСОБА_7 не з'явився на відправку 26 жовтня 2024 року у військову частину НОМЕР_1 .
Крім того, відповідно до письмової заяви ОСОБА_7 від 26 жовтня 2024 року останній письмово відмовився від призову за мобілізацією до лав ЗСУ у зв'язку з тим, що він є православним християнином, а також відповідно до власних психологічних та юридичних переконань.
Надаючи оцінку цим доказам у сукупності апеляційний суд вважає їх належними та допустимими для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину та не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
За таких обставин з урахуванням установлених судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_7 обгрунтовано отримали юридичну оцінку за ст. 336 КК України.
За приписами ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни (військовозобов'язані та резервісти) зобов'язані з'явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (п. 1 ч. 3 цієї статті). У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк (абз. 3 ч. 3 цієї статті).
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема до військового комісаріату для відправлення до військової частини. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов'язаного до такого місця.
Суб'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов'язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
Отже, дії особи матимуть склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, у разі якщо вона під час мобілізації на особливий період, отримавши повістку про виклик до ТЦК та СП, без визначених законом поважних причин, не з'явилася у зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК та СП для відправлення до військової частини.
Апеляційний суд зауважує, що факт ухилення ОСОБА_7 від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період підтверджується дослідженими місцевим судом доказами та показаннями як самого обвинуваченого, так і допитаних свідків, зі змісту яких видно, що ОСОБА_7 була вручена повістка про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 07 год. 26 жовтня 2024 року, він розписався про її отримання. При цьому обвинувачений не з'явився до центру укомплектування без поважних причин.
Жодним чином не спростовує обставин вчинення кримінального правопорушення та не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого твердження обвинуваченого ОСОБА_7 , що він був визнаний непридатним до військової служби відповідно до висновку обласної ВЛК, оскільки на даний час в Україні введений і діє воєнний стан, із змісту картки обстеження та медичного огляду 25 жовтня 2024 та довідки ВЛК №1781 від 25 жовтня 2024 року вбачається, що ОСОБА_7 придатний до військової служби за станом здоров'я. Доказів, які б стверджували протилежне, обвинуваченим не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.
За таких обставин посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що він був визнаний непридатним до військової служби, не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню.
Суд першої інстанції зробив висновок, що в матеріалах справи відсутні докази того, що був порушений порядок надання повістки обвинуваченому, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 , що повістку було підписано неуповноваженою особою, підлягають відхиленню, оскільки дана повістка відповідає вимогам закону, складена на спеціальному бланку та містить номер, найменування посади керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, його підпис, ініціали й мокру печатку. Також, зазначено адресу військкомату та час, в який потрібно прибути.
Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він є віруючим християнином, через що не може проходити військову службу, з огляду на наступне.
Так, відповідно до положень ст. 1 Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено ч. 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі ст. 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, усупереч доводів апеляційної скарги, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakis v. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatli v. Turkiye).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини, закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України, в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, є обов'язком громадян України. Такі положення Основного Закону дублюються в ст. 1 Закону № 2232-XII - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у обвинуваченого відсутні буд-які релігійні переконання, та такі переконання є способом ухилення від служби в армії по мобілізації під час особливого періоду.
Не є поважними причинами для неявки до ІНФОРМАЦІЯ_3 для вибуття у військову частину НОМЕР_1 та не звільняє ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, доводи обвинуваченого, що він має алергію, втратив батька у 12 років, проживає з матір'ю, якій 73 років, має сестру, якій 50 років, яка має захворювання та дитину-інваліда, вдову ВПО, з огляду на таке.
Так, чинним законодавством встановлено ряд поважних причин, за яких громадяни України можуть не з'явитися до ТЦК, за наявності підтверджуючих документів, а саме: смерть близького родича, хвороба або необхідність догляду за хворими близькими родичами, здійснення стосовно військовозобов'язаного чи резервіста кримінального провадження, а також застосування до нього адміністративного стягнення або кримінального покарання, яке робить неможливим його прибуття, потрапляння під вплив надзвичайної ситуації, яка виникла під час призову на збори і стала перешкодою своєчасному прибуттю та складання іспитів у ВНЗ.
Причини, зазначені ОСОБА_7 не можуть визнаватись поважними. Будь яких інших доказів, які б підтверджували поважність причин не явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 для вибуття у військову частину НОМЕР_1 обвинуваченим не додано.
Апеляційний суд також виходить з того, що в даному провадженні не встановлено жодного належного, переконливого та об'єктивного доказу щодо того, що обвинувачений був доставлений до РТЦК та СП під вигаданим приводом, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.
В матеріалах провадження не встановлено доказів, щоб обвинувачений ОСОБА_7 звертався із будь-якими заявами та скаргами до відповідних органів з приводу незаконних дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тому такі твердження обвинуваченого апеляційний суд вважає обумовленими позицією захисту.
Апеляційний суд відкидає апеляційні твердження обвинуваченого стосовно того, що він не служив строкову службу, оскільки згідно зі ст. 65 Конституції України та ст. 1 ч. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
З огляду на вказане, у ОСОБА_7 , як у громадянина України, наявний такий обов'язок, для виконання цього обов'язку його і було зобов'язано з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 для вибуття у військову частину НОМЕР_1 , однак обвинувачений цього не зробив, ухилившись від призову на військову службу під час мобілізації, тобто вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення.
Суд у вироку навів докази по обвинуваченню ОСОБА_7 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та дав аналіз цим доказам після їх дослідження, тому немає підстав вважати, що по справі допущена суттєва неповнота кримінального і судового провадження, яка викликає необхідність скасування вироку.
При цьому суд першої інстанції надав оцінку показанням всіх допитаних ним у судовому засіданні свідків з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку з іншими доказами по провадженню.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обгрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій. Наявні у провадженні докази відповідають вимогам закону щодо належності та допустимості доказів.
Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, належним чином з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону кримінального правопорушення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у провадженні, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційним судом не встановлено.
Також, апеляційний суд погоджується з видом та розміром призначеного судом покарання обвинуваченому в межах санкції інкримінованого кримінального правопорушення, яке визначено з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та яке буде необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховування і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4