Провадження № 33/803/1805/25 Справа № 175/5581/25 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Іванченко О. Ю.
08 серпня 2025 року суддя Дніпровського апеляційного суду Іванченко О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу адвоката Верменич В.А., який діє в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року, у справі відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, депутата Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, -
за участю:
особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
адвоката - Верменич В.А.,
прокурора - Мануйленка І.М.
Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень в дохід держави. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у сумі 605,60 гривень.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 461 від 29.04.2025 року ОСОБА_1 , будучи депутатом Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, та згідно п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII, суб?єктом на якого поширюється дія цього Закону, усупереч вимог ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», публічно не повідомив про наявність у нього реального конфлікту інтересів колегіальний орган - Обухівську селищну раду, який виник під час участі 20.12.2023 року на пленарному засіданні 42 чергової сесії перед розглядом питання порядку денного №19 «Про встановлення надбавок, премій та матеріальних допомог», яким встановлено надбавку в розмірі 50% від посадового окладу, працівникам апарату Обухівської сільської ради, в тому числі й безпосередньо нього, як працівника апарату ради, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.
Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 462 від 29.04.2025 року, ОСОБА_1 , будучи депутатом Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, та згідно п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII, суб?єктом на якого поширюється дія цього Закону, усупереч вимог ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, який виник під час участі 20.12.2023 року на пленарному засіданні 42 чергової сесії, проголосувавши «ЗА» питання порядку денного №19 «Про встановлення надбавок, премій та матеріальних допомог», яким встановлено надбавку в розмірі 50% від посадового окладу, працівникам апарату Обухівської сільської ради, в тому числі й безпосередньо нього, як працівника апарату ради, надавши перевагу особистим інтересам, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, адвокат Верменич В.А., який діє в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в просив постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю, на його думку, в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому вона підлягає скасуванню в повному обсязі.
Вказує, що у постанові суду викладено пояснення захисника та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в спотвореному вигляді, що не відповідає фактичним обставинам справи та не відображає реального змісту наданих пояснень.
ОСОБА_1 не зазначав про те, що він не знав про наявність реального конфлікту інтересів під час голосування, а навпаки він і сторона захисту зазначили, що взагалі не вбачають наявності реального конфлікту інтересів під час голосування.
Крім того, вказує, що в протоколі невірно вказану посаду, яку обіймає ОСОБА_1 . Зазначене не може бути технічному помилкою. Суд розглядає справу про адміністративні правопорушення в межах обставин викладених у протоколі, а тому не вправі самостійно змінювати фактичні обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 діяв в умовах реального конфлікту інтересів.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник підтримали апеляційну скаргу і з підстав, викладених в скарзі, просили її задовольнити, постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, що закріплено у статті 10 КУпАП.
Частинами 1 та 2 статті 172-7 КУпАП передбачена відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
При цьому, відповідно до примітки до статті 172-7 КУпАП суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції». У цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність; потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст. 1 Закону, дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Вимогами частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону зобов'язані не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи не вчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, необхідно встановити наявність обов'язкової сукупності таких юридичних фактів, як: наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований та визначений; наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення; наявність повноважень на прийняття рішення, наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення.
Без наявності хоча б одного із зазначених фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає, а тому встановлення таких обставин в обов'язковому порядку має бути відображено у протоколі про правопорушення, пов'язане з корупцією.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов'язані, зокрема, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів, вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, діють неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.
Суб'єктивна сторона корупційного діяння характеризується тим, що воно вчинюється лише з корисливих спонукань. Особа, яка вчинила таке корупційне діяння, усвідомлює, що вона незаконно використовує свої службові повноваження та незаконно одержує у зв'язку з цим певні матеріальні блага для себе чи близьких осіб. Тобто, навіть при наявності суперечності між приватними інтересами особами та її службовими повноваженнями, обов'язковим є встановлення можливості впливу такої суперечності на об'єктивність або упередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих службових повноважень. При цьому конфлікт інтересів повинен бути реальним (очевидним) і передбачуваним. Тобто, конфлікт інтересів має місце тоді, коли вказана суперечність фактично вплинула чи могла вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих особі службових повноважень.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 172 КУпАП, є законним та підтверджується доказами, ретельно дослідженими в суді першої інстанції, зокрема протоколами відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією за ч.ч. 1,2 ст. 172 КУпАП; копії протоколів засідань Обухівської селищної ради; копія Колективного договору; письмові пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .. Також на підставі документів, долучених до протоколів, об'єднаних судом в одне провадження, встановлено наступне.
ОСОБА_1 , будучи депутатом Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, та згідно п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII, суб?єктом на якого поширюється дія цього Закону, усупереч вимог ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, який виник під час участі 20.12.2023 року на пленарному засіданні 42 чергової сесії, проголосувавши «ЗА» питання порядку денного №19 «Про встановлення надбавок, премій та матеріальних допомог», яким встановлено надбавку в розмірі 50% від посадового окладу, працівникам апарату Обухівської сільської ради, в тому числі й безпосередньо нього, як працівника апарату ради, надавши перевагу особистим інтересам, чим вчинив правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши вищезазначені докази в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та про наявність в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, а саме неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів.
З огляду на викладене, необґрунтованими є доводи захисника, про те, що ОСОБА_5 не знав про наявність реального конфлікту інтересів під час голосування, оскільки рішення «Про встановлення надбавок, премій та матеріальної допомоги» стосується всіх без винятку працівників Обухівської селищної ради без конкретизації прізвищ не засновані на нормах антикорупційного законодавства та є безпідставними, оскільки як було встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_1 працює в апараті Обухівської селищної ради, а тому питання, що вирішувалися на пленарному засіданні сесії стосувалися й безпосередньо його.
Таким чином, дослідивши вищезазначені докази в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні адміністративного правопорушення та про наявність в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, а саме неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів.
Як зазначено вище, диспозиція статті 172-7 КУпАП є бланкетною нормою, яка для розкриття її змісту відсилає, зокрема до Закону України «Про запобігання корупції».
Так, ОСОБА_5 є суб'єктом даного адміністративного правопорушення, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 172-7 КУпАП у цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
У частині 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Виходячи із системного аналізу вказаних термінів, для встановлення факту реального конфлікту інтересів необхідно чітко установити, що: а) приватний інтерес наявний, б) він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, в) така суперечність реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
За вимогами статті 35-1 Закону України “Про запобігання корупції» правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, суддів, суддів Конституційного Суду України, голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.
У разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.
Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.
У разі якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.
Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 59-1 вказаного Закону сільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат районної, обласної, районної у місті ради публічно повідомляє про конфлікт інтересів, який виник під час участі у засіданні ради, іншого колегіального органу (комісії, комітету, колегії тощо), відповідному колегіальному органу та не бере участі у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідним колегіальним органом.
Якщо неучасть осіб, зазначених у частині першій цієї статті, у прийнятті рішення призведе до втрати повноважності відповідної ради, іншого колегіального органу, особи, у яких наявний конфлікт інтересів, беруть участь у прийнятті радою, іншим колегіальним органом рішення, за умови публічного самостійного повідомлення про конфлікт інтересів під час засідання колегіального органу.
Якщо повідомлення про конфлікт інтересів здійснено на засіданні ради, іншого колегіального органу, інформація про таке повідомлення обов'язково вноситься до протоколу засідання ради, іншого колегіального органу.
Приватним інтересом в даному випадку для ОСОБА_5 є отримання надбавки у бажаному розмірі на підставі рішення сесії, яке стосується його безпосередньо як працівника апарату ради, такий приватний майновий інтерес суперечить представницьким повноваженням останньої, як депутата Обухівської селищної ради і така суперечність реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішення.
Тому навіть за умови, що ОСОБА_5 , маючи приватний інтерес, приймав об'єктивне та неупереджене рішення, і він мав законне право на отримання цієї надбавки, прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, що заборонено ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» та за що настає адміністративна відповідальність за ст. 172-7 КУпАП.
Відповідно до пункту 2 частини 1 вищезазначеної статті особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника.
Алгоритм дій посадової особи, яка входить до складу колегіального органу і у якої виник конфлікт інтересів, регламентований в статті 35-1 Закону України «Про запобігання корупції».
З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги захисника, що в діях ОСОБА_5 відсутній реальний конфлікт інтересів між його приватним інтересом та службовими повноваженнями, який міг би впливати на об'єктивність або неупередженість прийняття ним рішень.
В апеляційній скарзі містяться також інші доводи, які не потребують детального аналізу апеляційним судом, оскільки не мають вирішального значення у цьому провадженні, виходячи із предмету та меж доказування у даній категорії справ, а правова оцінка та мотиви апеляційного суду по всім ключовим доводам, на які захист акцентував увагу в судовому засіданні та в апеляційній скарзі, викладені вище.
Апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції надана належна оцінка матеріалам справи і показанням ОСОБА_5 , більшість доводів, викладених в апеляційній скарзі є аналогічними з висловленими доводами в суді першої інстанції, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, відхилив їх і з такою оцінкою погоджується суд апеляційної інстанції.
Застосовуючи такий підхід, апеляційний суд виходить з усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо мотивування судового рішення. І хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р., заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на належних, достовірних та достатніх доказах та відповідно про наявність в діях ОСОБА_5 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, а постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Верменич Владислава Андрійовича, який діє в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду О.Ю. Іванченко