Провадження № 22-ц/803/7991/25 Справа № 212/633/24 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
05 серпня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/633/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Комунальне підприємство «Швидкісний трамвай», ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 08 травня 2025 року, -
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Швидкісний трамвай» (надалі - КП «Швидкісний трамвай»), ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позов мотивовано тим, що 20 лютого 2023 року о 06-54 годині по вул. Гете, 42, у м. Кривому Розі сталася дорожньо-транспортна пригода, винним у якій постановою суду від 10.11.2023 визнано відповідача ОСОБА_2 , що перебував на момент пригоди у трудових відносинах з КП «Міський трамвай».
Вартість збитку, завданого автомобілю позивача, за висновком експерта № 9508, становить 223 513,45 грн. без врахування ВТВ, та 246 902,10 грн., з урахуванням ВТВ.
Також, позивач зазначає про душевні переживання внаслідок пригоди та пошкодження його автівки, що виразились в порушенні звичного устрою його життя та необхідності значного часу та матеріальних затрат для відновлення становища.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з КП «Швидкісний трамвай» спричинену йому суму матеріальної шкоди в розмірі 223 513,45 грн. та стягнути з ОСОБА_2 втрату товарної вартості автомобіля «Lada Largus» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в сумі 23 388,65 грн. і 20 000,00 грн. спричиненої моральної шкоди.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко М.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що є підставами для його скасування на підставі п.1, п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України.
Апеляційна скарга мотивована тим, що єдиним доказом на підтвердження вартості матеріального збитку КТЗ, нанесеного власнику автомобіля «Lada Largus», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, до суду було надано Висновок № 9508 експерта - товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 06.03.2023 року судового експерта- автотоварознавця Крутінь В.І., який в судовому засіданні було уточнено Висновком експерта № 10159 від 12.02.2025 року за рельтатами проведення експертного автотоварознавчого дослідення по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 12.02.2025 року. Звертає увагу колегії суддів на те, що в оскаржуваному судовому рішенні вказані висновки судом першої інстанції визнані як допустимий доказ. Датою огляду транспортного засобу було 24.02.2023 року. Представники відповідачів під час огляду не були присутні, що не заперечуюється позивачем. Заперечуючи проти суми спричинених позивачу збитків, шляхом пошкодження його транспортного засобу, жоден із представників відповідачів не подав клопотання про проведення судового експертного автотоварознавчого дослідження, не надали свої дослідження, калькуляцію виконаних робіт, тощо.
Пред?являючи вимоги до відповідача ОСОБА_2 позивач виходив з того, що саме неправомірними діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, а тому позовна вимога пред?явлена саме до ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що так як автомобіль позивача на момент розгляду справи відремонтовано, то розмір збитків визначається як вартість затрачених на відновлюваний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт. Однак, не є обов?язком позивача тримати транспортний засіб в несправному стані до розгляду справи в суді. Це в свою чергу порушує право власності позивача на власний транспортний засіб, а саме право на розпорядження ним на власний розсуд. Таким чином, позивач вважає, що позовні вимоги є доведеними.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Лєвєнцов Д.С.,зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Трофименко М.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представників відповідача КП «Швидкісний трамвай» - Котовича Д.В. та відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лєвєнцова Д.С., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20 лютого 2023 року о 06 годині 54 хвилин в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу на регульованому перехресті вулиць Буковинська та Гете, біля будинку 42, ОСОБА_2 , керуючи трамваєм з бортовим номером 410 по маршруту № 2, не врахував зміну дорожньої обстановки, виїхав на перехрестя на забороняючий червоний сигнал світлофора та скоїв зіткнення з автомобілем «Lada Largus», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався на дозволяючий зелений сигнал світлофора. В результаті зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, потерпілих немає.
Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2023 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з КП «Швидкісний трамвай» (т. 1 а.с. 215).
Згідно з висновком № 9508 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ, складеного експертом ОСОБА_3 , який проводив огляд 24 лютого 2023 року у світлий час доби при природному освітленні на території ж/м Комунар м. Дніпро у присутності власника транспортного засобу «Lada Largus» державний номерний знак НОМЕР_1 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля склала 223 513,45 грн. без урахування ВТВ та 246 902,10 грн. з урахуванням ВТВ.
Транспортний засіб «Lada Largus», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , фактично відремонтований, що підтверджується відповідною заявою представника позивача (а.с. 119).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб фактично відремонтований, у зв?язку з чим розмір збитку визначається як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт, й доказів розміру таких витрат суду не надано. При цьому, суд врахував, що у розумінні статей 1166, 1167, 1172, 1187 ЦК України відповідальним за завдану ОСОБА_2 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки моральну шкоду є КП «Швидкісний трамвай», як володілець джерела підвищеної небезпеки, а тому саме останній повинен нести відповідальність, у тому числі за відшкодування моральної шкоди, завданої працівником належним роботодавцю транспортним засобом, а ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у даній справі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституційним Судом України у Рішенні від 1 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Стаття 1192 ЦК України встановлює, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому.
В пункті 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, якщо особа після ДТП виконала роботи по ремонту, то відшкодування збитків відбувається на підставі тих документів, що підтверджують перелік, обсяг і вартість робіт та витрачених матеріалів і саме ці витрати мають бути їй відшкодовані».
Згідно правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 591/3152/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц, якщо транспортний засіб фактично відремонтований, то розмір збитку визначається як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт. Розглядаючи зазначені справи, суди досліджували питання переваги експертизи над документами з СТО, які підтверджують проведення відновлювального ремонту. Суди вказали, що так як автомобіль вже фактично відновлений, то суд не може взяти до уваги експертне дослідження та повинен визначати розмір відновлювального ремонту на підставі саме документів, які підтверджують здійснення такого ремонту.
Установивши, що транспортний засіб «Lada Largus», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , фактично відремонтований, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що розмір реального збитку, який підлягає відшкодуванню позивачу, визначається як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених ремонтних робіт.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Враховуючи ту обставину, що позивачем ОСОБА_1 , ані до суду першої інстанції, ані до суду, апеляційної інстанції не надано жодного належного та допустимого доказу щодо розміру затрачених на відновлювальний ремонт коштів, колегія судідв погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимогв цій частині.
Доводи ж апеляційної скарги про те, що до суду було надано Висновок № 9508 експерта - товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 06.03.2023 року, судового експерта-автотоварознавця Крутінь В.І., який в судовому засіданні було уточнено Висновком експерта № 10159 від 12.02.2025 року за рельтатами проведення експертного автотоварознавчого дослідення по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 12.02.2025 року, й заперечуючи проти суми спричинених позивачу збитків, шляхом пошкодження його транспортного засобу, жоден із представників відповідачів не подав клопотання про проведення судового експертного автотоварознавчого дослідження, не надали свої дослідження, калькуляцію виконаних робіт, тощо, колегією суддів не приймаються, як такі, що не ґрунтуються на вищевикладених правових нормах.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що. відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто, нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
Ззгідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).
Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується.
Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
З урахуванням викладеного суд першої інстанцій дійов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, та обґрунтовано відмовилив задоволенні вимог до нього, оскільки він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків, тому саме КП «Швидкісний трамвай», як володілець транспортного засобу, має нести обов'язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: