про відмову у відкритті касаційного провадження
12 серпня 2025 року
м. Київ
справа №380/6017/24
адміністративне провадження № К/990/32183/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року
у справі №380/6017/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №ОР134550022622 від 31 січня 2024 року про відмову у переведенні її з пенсії за віком на пенсію державного службовця;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити й здійснити нарахування та виплату їй пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ), пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), починаючи з 26 січня 2024 року, яку обчислити у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у листі-відповіді Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 18 січня 2024 року №2603-вих-45 про визначення її заробітної плати за грудень 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату недоплаченої частини пенсії за період з 26 січня 2024 року (з моменту звернення із заявою до органів Пенсійного фонду).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 31 січня 2024 року №ОР 134550022622 про відмову у перерахунку пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області призначити з 26 січня 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року в частині відмовлених позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, починаючи з 26 січня 2024 року, яку обчислити у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у листі-відповіді Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 18 січня 2024 року №2603-вих-45 про визначення її заробітної плати за грудень 2023 року і ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, починаючи з 26 січня 2024 року, яку обчислити у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у листі-відповіді Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 18 січня 2024 року №2603-вих-45 про визначення її заробітної плати за грудень 2023 року.
В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 29 липня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №380/6017/24, які передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17 та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі №300/6016/22; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів, здійснивши аналіз висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17 на предмет його застосовності в межах даних правовідносин, дійшла висновку, що правозастосування судів першої і апеляційної інстанцій в повній мірі відповідає наведеному у касаційній скарзі висновку Верховного Суду.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі №300/6016/22, оскільки висновок суду апеляційної інстанції не може бути джерелом формування правозастосовчої практики, обов'язкової для врахування судами України, при цьому відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України обов'язковими для врахування судами є лише висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України.
Таким чином, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17, та висновок Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладений у постанові від 13 лютого 2024 року у справі №300/6016/22, не можуть бути прикладами іншого правозастосування у даній справі.
Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що судові рішення у даній справі не суперечать наведеному у касаційній скарзі висновку Верховного Суду, а постанова суду апеляційної інстанції не є обов'язковою для врахування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №380/6017/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 02 лютого 2023 року у справі №560/19820/21, від 25 березня 2024 року у справі №500/5839/23, від 22 квітня 2024 року у справі №560/16181/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі №380/6017/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді О.П. Стародуб
С.М. Чиркін