про відмову у відкритті касаційного провадження
11 серпня 2025 року
м. Київ
справа №240/11671/24
адміністративне провадження № К/990/32391/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року
у справі №240/11671/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 16 квітня 2024 року №064450010060 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи:
- з 19 липня 1986 року по 21 листопада 1986 року (3 місяці 29 днів) у Баранівському ПМК-27;
- з 19 вересня 2011 року по 20 грудня 2011 року (3 місяці) та з 20 лютого 2012 року по 21 вересня 2012 року (8 місяців) на посаді начальника цеху кар'єра Закритого акціонерного товариства «Партнер» в умовах крайньої півночі рф;
- з 01 січня 2010 року по 31 січня 2010 року та з 01 травня 2010 року по 30 червня 2010 року (3 місяці) у Державному підприємстві «Дніпровибухпром»;
- з 01 квітня 2022 року по 31 липня 2022 року та з 01 вересня 2022 року по 01 березня 2024 року (1 рік 10 місяців) у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи:
- з 04 червня 1998 року по 01 жовтня 1999 року (1 рік 3 місяці 28 днів) на посаді слюсаря по ремонту гірничого обладнання 5 розряду у Державному підприємстві «Дніпровибухпром»;
- з 01 жовтня 1999 року по 02 серпня 2010 року (10 років 8 місяців) на посаді підривника у Державному підприємстві «Дніпровибухпром»;
- з 02 листопада 1992 року по 01 квітня 1993 року (5 місяців) на посаді машиніста автокрану 5 розряду Новоград-Волинської дільниці гранітного кар'єру у Дніпровському спецуправлінні «Гідроспецстрой»;
- з 01 квітня 1993 року по 01 листопада 1994 року (1 рік 7 місяців) на посаді машиніста автокрану 5 розряду Новоград-Волинської дільниці гранітного кар'єру в Дніпровському орендному підприємстві «Гідроспецстрой»;
- з 01 листопада 1994 року по 04 червня 1998 року (3 роки 7 місяців 3 днів) на посаді машиніста автокрана 5 розряду гранітного кар'єру в Державному підприємстві «Дніпровибухпром»;
- з 19 вересня 2011 року по 20 грудня 2011 року (3 місяці) та з 20 лютого 2012 року по 21 вересня 2012 року (8 місяців) на посаді начальника цеху кар'єра Закритого акціонерного товариства «Партнер» в умовах крайньої півночі рф;
- з 22 квітня 2013 року по 15 липня 2013 року на посаді механіка дробильно-сортувального цеху у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Омельяновський кар'єр» (2 місяці 24 дні);
- з 12 серпня 2013 року по 31 липня 2014 року (11 місяців18 днів) на посаді механіка дробильного обладнання у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр»;
- період з 01 серпня 2014 року по 31 грудня 2014 року (4 місяця 30 днів) на посаді механіка дробильного обладнання у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Гірпромтехніка»;
- з 01 січня 2015 року по 15 березня 2016 року (1 рік 2 місяця 14 днів) на посаді механіка дробильного обладнання у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр»;
- з 18 березня 2016 року по 29 травня 2017 року (1 рік 2 місяця 10 днів) на посаді головного механіка у Приватному акціонерному товаристві «Бехівський спец кар'єр»;
- з 08 липня 2019 року по 01 березня 2024 року (4 роки 6 місяців 8 днів) на посаді механіка дробильного обладнання у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області та Головне управління пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за вислугу років.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 16 квітня 2024 року №064450010060 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 19 липня 1986 року по 21 листопада 1986 року, з 01 жовтня 1999 року по 02 серпня 2010 року, з 19 вересня 2011 року по 20 грудня 2011 року, з 20 лютого 2012 року по 21 вересня 2012 року, з 01 квітня 2022 року по 31 липня 2022 року та з 01 вересня 2022 року по 01 березня 2024 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 302,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 302,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 28 липня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №240/11671/24, які передбачені частиною четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі №560/4589/21; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача.
Так, у справі №560/4589/21 предмет спору стосувався визнання протиправною відмови Управління Пенсійного фонду України щодо здійснення перерахунку пенсії за віком фізичної особи із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, за календарні роки, що передують автоматичному переведенню на пенсію за віком за 2017, 2018, 2019 роки.
Разом з тим, предмет спору у справі, рішення у якій пропонується переглянути в касаційному порядку, стосується визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до положень статті 114 Закону №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
З огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведений скаржником висновок Верховного Суду та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення про задоволення позову, відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №482/434/17, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі №242/4793/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі №242/1871/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17, від 30 вересня 2019 року у справі №316/1392/16-а, від 02 серпня 2022 року у справі №560/4616/20, про що зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Таким чином, Суд вважає, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №240/11671/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 02 лютого 2023 року у справі №560/19820/21, від 25 березня 2024 року у справі №500/5839/23, від 22 квітня 2024 року у справі №560/16181/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі №240/11671/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
С.М. Чиркін