м. Київ
12 серпня 2025 року
справа № 500/7390/24
адміністративне провадження № К/990/27209/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Захід Підшипник»
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року (суддя - Чепенюк О. В.),
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року (судді: Судова-Хомюк Н. М., Глушко І. В., Затолочний В. С.)
у справі №500/7390/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Захід Підшипник»
до Тернопільської митниці
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Захід Підшипник» (далі - Товариство, ТОВ «Тернопіль Захід Підшипник», позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Тернопільської митниці (далі - митний орган, відповідач у справі), у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської митниці від 21 листопада 2024 року:
- №UA403000202474, про донарахування мита на товари, що ввозяться на територію України (далі - ввізного мита) у частині грошового зобов'язання на суму 22 821,40 гривень, у тому числі 16 626,12 гривень податкового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 6195, 28 гривень;
- №UA403000202475, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання (далі - ПДВ), в частині 133 066,40 гривень основного зобов'язання та 33 266,60 гривень штрафних санкцій.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 500/7390/24 позов Товариства задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2024 року №UA403000202474 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Захід Підшипник» грошового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, на суму 989,97 гривень, у тому числі податкове зобов'язання 956,84 гривень, штрафна санкція 33,13 гривень, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2024 року №UA403000202475 в частині збільшення Товариству грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання, на суму 6 723,50 гривень, у тому числі податкове зобов'язання 5 378,80 гривень, штрафна санкція 1 344,70 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці на користь Товариства судовий збір у розмірі 121,12 гривень.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 500/7390/24 залишено без змін.
24 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №500/7390/24, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року, справу витребувано з суду першої/апеляційної інстанції.
Позивач у касаційній скарзі зазначив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та порушення норм процесуального права. Доводи скаржника щодо підстави касаційного оскарження підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи №500/7390/24.
02 липня 2025 року надійшла електронна справа №500/7390/24 в системі документообігу суду ДСС, а 24 липня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшла справа в паперовому виді.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Захід Підшипник» (код ЄДРПОУ 33198605) зареєстроване як юридична особа з 25 жовтня 2004 року, основним видом діяльності є виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства (а. с. 194).
На підставі наказу Тернопільської митниці від 16 серпня 2024 року № 136 проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання ТОВ «Тернопіль Захід Підшипник» вимог законодавства України з питань державної митної справи за період діяльності з 01 червня 2019 року по 31 серпня 2024 року, за результатами якої складено акт від 01 листопада 2024 року № 8/24/7.25-19/33198605 (а. с. 65-98).
Під час проведення перевірки правильності визначення митної вартості товарів митницею встановлено, що міжнародні перевезення вантажів в митному режимі «імпорт» Товариство здійснювало змішаним транспортом: морські перевезення, залізничні та/або автомобільні перевезення на умовах CFR, FOB, CIF, FCA, EXW згідно з правилами Інкотермс.
На зазначених умовах поставки товари перевозилися морським транспортом в контейнерах, у портах з подальшим перевантаженням на автомобільний або залізничний транспорт та направлялись до ближньої станції на митному кордоні України. До місця призначення товари прибували в автомобільному транспорті українськими та іноземними перевізниками (у більшості випадків організацію перевезень забезпечували експедитори).
Митна вартість ввезених позивачем вантажів визначалась за ціною договору, а також із застосуванням резервного методу, які передбачають включення (коригування) до митної вартості витрат, визначених підпунктами 5-7 частини десятої статті 58 Митного кодексу України.
Перевіркою встановлено, що всі товари імпортувалися на адресу Товариства на зазначених вище умовах. Транспортування товарів до покупця здійснювалося за його рахунок шляхом укладання договорів на транспортні та транспортно-експедиційні послуги, вартість яких оплачувалась ТОВ «Тернопіль Захід Підшипник».
Під час перевірки правильності декларування митної вартості товарів, що імпортувалися на митну територію України ТОВ «Тернопіль Захід Підшипник», здійснювалося співставлення даних про вартість перевезень, врахованих при визначенні митної вартості товарів, зазначених в рахунках та довідках від перевізників та експедиторів, які подавались митниці разом з відповідними митними деклараціями, із даними, зазначеними у первинних бухгалтерських та банківських документах Товариства, а також в копіях первинних бухгалтерських документів, отриманих на запити Тернопільської митниці від перевізників та експедиторів, які здійснювали транспортні та транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів на адресу ТОВ «Тернопіль Захід Підшипник».
У ході проведення перевірки митницею встановлено наявність у ТОВ «Тернопіль Захід Підшипник» 26 актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) від експедиторів ТОВ «Фьорст Вей», ПП «Ферст Вей», ТОВ «Ітеріс», Terramar (Польща), Ad REM Lez (Латвія) за надані додаткові послуги за межами митної території України, із зазначенням: «зберігання контейнерів з товаром у порту Константа», «організація експедиційної служби, зберігання», «компенсація витрат за експедиційні послуги за межами України», «компенсація вартості перевезення вантажу», «зберігання на складі» за межами України, «організація надання послуг по зберіганню товару в районі морських портів», «компенсація додаткових витрат за міжнародні транспортно-експедиційні послуги», «інші експедиційні послуги», «використання контейнерів по дату повернення» за межами України, «плата за передачу терміналу», які вважаються витратами, пов'язаними з транспортуванням оцінюваних товарів, та які не були включені до складу митної вартості відповідних товарів під час їх митного оформлення. Рахунки на оплату покупцеві та акти надання послуг експедиторами виставлялись, як правило, до моменту митного оформлення товарів або безпосередньо в день митного оформлення митної декларації, а також після завершення митного оформлення.
Товариство не включило витрати, що включаються до складових митної вартості, по таких документах експедиторів:
- акти надання послуг ТОВ «Ітеріс» від 04 липня 2022 року № 1235, від 05 серпня 2022 року № 1237, від 05 серпня 2022 року № 1236, від 05 серпня 2022 року № 1252, від 05 серпня 2022 року № 1249;
- акт № 05/07/043/22 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 19 липня 2022 року TERRAMAR Sp z.o.o.;
- акт № 05/08/136/22 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 серпня 2022 року TERRAMAR Sp z.o.o;
- акт № 05/09/066/22 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20 вересня 2022 року TERRAMAR Sp z.o.o;
- акт № 05/09/101/22 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26 вересня 2022 року TERRAMAR Sp z.o.o;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29 вересня 2022 року № 863 ТОВ «Фьорст Вей»;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30 вересня 2022 року № 950 ТОВ «Фьорст Вей»;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30 вересня 2022 року № 941 ТОВ «Фьорст Вей»;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30 вересня 2022 року № 943 ТОВ «Фьорст Вей»;
- акт № 05/11/058/22 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17 листопада 2022 року TERRAMAR Sp z.o.o.;
- акт № 0020629 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 листопада 2022 року UAB «AD REM LEZ»;
- акт № 05/12/021/22 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 05 грудня 2022 року TERRAMAR Sp z.o.o.;
- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09 грудня 2022 року № 0020733 UAB «AD REM LEZ»;
- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 грудня 2022 року № 0020867 UAB «AD REM LEZ»;
- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23 січня 2023 року №05/01/087/23 TERRAMAR Sp z.o.o;
- акт надання транспортно-експедиторських послуг від 02 лютого 2023 року № 66 ПП «Ферст Вей»;
- акт надання транспортно-експедиторських послуг від 20 лютого 2023 року №138 ПП «Ферст Вей»;
- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08 грудня 2023 року № 0025390 UAB «AD REM LEZ»;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 18 січня 2024 року №140 ПП «Ферст Вей»;
- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 18 березня 2024 року № 0026614 UAB «AD REM LEZ»;
- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25 березня 2024 року № 0026706 UAB «AD REM LEZ»;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15 березня 2024 року № 721 ПП «Ферст Вей».
В акті перевірки зазначено, що під час перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску у вільний обіг митницею встановлено порушення Товариством вимог пункту 2 частини другої статті 52 та підпунктів 5-7 частини десятої статті 58 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 27 221,67 гривень та порушення пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 ПК України, а саме: заниження бази оподаткування податком на додану вартість через невірне визначення митної вартості товарів, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ПДВ на загальну суму 236 871,16 гривень.
На підставі акта перевірки Тернопільська митниця 21 листопада 2024 року винесла податкові повідомлення-рішення:
№ UA403000202474, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, на суму 27 831,84 гривень, у тому числі податкове зобов'язання 27 221,69 гривень, штрафна санкція 610,15 гривень (а. с. 21-22);
№UA403000202475, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання, на суму 296 088,95 гривень, у тому числі податкове зобов'язання 236 871,13 гривень, штрафна санкція 59 217,82 гривень (а. с. 119-123а).
Позивач оскаржив податкові повідомлення рішення частково (по частині актів виконаних робіт (наданих послуг) ПП «Ферст Вей», ТОВ «Ітеріс», Terramar (Польща), Ad REM Lez (Латвія)), а саме:
№UA403000202474 про донарахування ввізного мита у частині грошового зобов'язання на суму 22 821,40 гривень, у тому числі 16 626,12 гривень податкового зобов'язання;
№UA403000202475 про донарахування ПДВ в частині 133 066,40 гривень податкового зобов'язання та 33 266,60 гривень штрафних санкцій.
Доводи касаційної скарги позивача
Позивач зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) та подається з підстави застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильно застосували норму матеріального права - частину десяту статті 58 Митного кодексу України, щодо включення до складу митної вартості витрат на зберігання товару, та не враховано висновок щодо її застосування, викладений в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №2а-13471/10/0470 про те, що законодавство України з питань визначення митної вартості товарів не містить такі види витрат, як зберігання товару, що включаються до митної вартості.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
В частині десятій статті 58 Митного кодексу України серед витрат, які включаються до складу митної вартості, витрати на зберігання товару не передбачені.
В частині другій статті 53 Митного кодексу України серед документів, які підтверджують митну вартість товарів, також відсутні документи, пов'язані із зберіганням.
Частиною одинадцятою статті 58 Митного кодексу України (в ред. від 13 березня 2012 року) передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.
Згідно з пунктом 4 статті 8 Угоди про застосування статті VII GATT (ГАТТ) від 15 квітня 1994 року під час визначення митної вартості не допускається додавання до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті, за винятком тих, які передбачені в цій статті.
В статті 8 Угоди про застосування статті VII GATT (ГАТТ) від 15 квітня 1994 року витрати на
зберігання товару не передбачені.
Позивач зауважує, що на переконання суду, плата експедитору за надання ним послуг з організації та забезпечення перевезень імпортованих вантажів на умовах поставки, які передбачають оплату транспортних витрат за рахунок покупця товару, в тому числі в разі надання послуги на всьому шляху прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, є частиною загальних витрат на транспортування, тому в межах вимог законодавства з питань державної митної справи (зокрема, частини десятої статті 58 Митного кодексу України) є обов'язковою для включення при визначенні митної вартості товарів.
На переконання скаржника, суд помилково ототожнив будь-які виплати експедитору з витратами на транспортування.
Обґрунтовує такий висновок суд положеннями статті 929 Цивільного кодексу України, статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», які до складу послуг експедитора включають також послуги з організації та забезпечення зберігання товару та Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 05 лютого 2001 року №65.
Зберігання товару, відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України, є додатковою послугою, пов'язаною з транспортуванням товару, яка може надаватися експедитором. Такими ж додатковими послугами вказаною нормою визначено і завантаження та вивантаженням вантажу.
Однак, в пункті 6 частини десятої статті 58 Митного кодексу України встановлено, що витрати на навантаження, вивантаження додаються до ціни товару при визначені митної вартості, в той час як витрати на зберігання, яке є такою ж додатковою послугою, у вказаній частині десятій статті 58 Митного кодексу України відсутні.
Системний аналіз наведених норм права свідчить, що витрати не на усі послуги, які надаються експедитором, відносяться до митної вартості, а тільки ті, які безпосередньо передбачені у статті 58 Митного кодексу України.
Зберігання товару та його транспортування є різними видами послуг. Під час зберігання транспортування не відбувається - воно призупиняється на такий час.
Відповідно до КВЕД 2010 до секції «Н - Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність» входять окремі розділи: 49 «Наземний транспорт», 50 «Водний транспорт», 52 «Складське господарство та допоміжна діяльність у сфері транспорту». Таким чином, зберігання (складське господарство) є окремим від транспортування видом економічної діяльності і не включає в себе ні навантаження, ні вивантаження, ні обробку оцінюваних товарів.
Положення статті 929 Цивільного кодексу України визначають, що зберігання є додатковою послугою, пов'язаною з транспортуванням товару, а не їх складовою. Тому витрати на зберігання не можуть бути частиною витрат на транспортування, оскільки сплачуються додатково.
Позивач просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №500/7390/24 в частині відмови у задоволенні позову, позов задовольнити в повному обсязі.
10 липня 2025 року від митного органу надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому відповідач стверджує, що постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 2а-13471/10/0470 та від 15 жовтня 2024 року у справі № 520/6058/24, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, ухвалені у неподібних до даної справи правовідносинах. Відповідач просить залишити касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Правове регулювання
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в межах підстав касаційного розгляду, Верховний Суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом положень частин першої, другої статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно із частиною першою статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Відповідно до частини десятої статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем:
а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;
б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;
в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;
б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;
в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);
г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності.
Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України;
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
Частина одинадцята статті 58 Митного кодексу України передбачає, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню:
1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;
2) витрати на транспортування після ввезення;
3) податки, які справляються в Україні.
Суд звертає увагу на те, що 10 квітня 2008 року Верховна Рада України шляхом прийняття Закону України № 250-VI ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (GATT).
Статтею 6 Угоди про застосування статті VII GATT (ГАТТ), що є невід'ємною частиною зазначеної Угоди, визначено, що митна вартість імпортних товарів згідно з положеннями цієї статті ґрунтується на обчисленій вартості. Обчислена вартість складається із суми: a) ціни або вартості матеріалів та виготовлення чи іншої обробки, застосованої під час виробництва імпортних товарів; b) суми для прибутків та загальних витрат, що дорівнюють сумі, яка здебільшого відображається під час продажу товарів того самого класу або виду, що й товари, які оцінюються та які виготовляються виробниками в країні експорту для експорту до країни імпорту; c) ціни або вартості всіх інших витрат, необхідних для відображення методу оцінювання, вибраного членом згідно з пунктом 2 статті 8. Жодний член не може вимагати від будь-якої особи, яка не є резидентом на його території, або примушувати її надавати для вивчення або дозволяти одержувати доступ до будь-якого рахунка чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості. Однак інформація, надана виробником товарів для цілей визначення митної вартості згідно з положеннями цієї статті, може бути перевірена в іншій країні органами влади країни імпорту за згодою виробника й за умови, що вони повідомлять достатньою мірою заздалегідь урядові відповідної країни, а останній не заперечує проти розслідування.
Відповідно до статті 8 Угоди про застосування статті VII GATT (ГАТТ) під час визначення митної вартості згідно з положеннями статті 1 до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортні товари, додається: a) такі витрати настільки, наскільки вони понесені покупцем, але не включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари: i) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за покупку; ii) вартість контейнерів, які для митних цілей уважаються єдиним цілим з відповідними товарами; iii) вартість упаковки, чи за оплату праці, чи матеріалів; b) вартість, розподілена належним чином, таких товарів та послуг, коли вони поставляються безпосередньо або опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт імпортних товарів, якщо такої вартості не включено до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті: i) матеріали, компоненти, частини та подібні предмети, що включені до імпортних товарів; ii) інструменти, фарби, шаблони та подібні компоненти, які використовуються під час виробництва імпортних товарів; iii) матеріали, які використовуються під час виробництва імпортних товарів; iv) технічні, науково-дослідні, художні, дизайнерські роботи та плани й креслення, які виготовлені в місці, іншому, ніж країна-імпортер, та які необхідні для виробництва імпортних товарів; c) роялті й ліцензійні платежі, пов'язані з товарами, що оцінюються, які покупець повинен сплачувати безпосередньо чи опосередковано, як умова для продажу товарів, що оцінюються, якщо такі роялті й платежі не включаються до ціни, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті; d) вартість будь-якої частини доходу від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання імпортних товарів, яка переходить безпосередньо або опосередковано продавцю. 2. Під час розробки свого законодавства кожний член передбачає цілковите або часткове включення до митної вартості або виключення з неї такого: a) вартості транспортування імпортних товарів до порту або місця ввезення; b) витрат на завантаження, розвантаження та обробку, пов'язаних з транспортуванням імпортних товарів до порту або місця ввезення; c) вартості страхування. 3. Додавання до фактично сплаченої ціни або ціни, що підлягає сплаті згідно із цією статтею, робляться лише на підставі об'єктивних даних і таких даних, що піддаються обчисленню. 4. Під час визначення митної вартості не допускається додавань до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті, за винятком тих, які передбачені в цій статті.
Суд наголошує на тому, що законодавство України з питань визначення митної вартості товарів повністю відповідає міжнародним вимогам, зокрема, Угоди про застосування статті VII GATT (ГАТТ).
При вирішенні цієї справи, основним питанням, яке постає перед судами це можливість включення до митної вартості витрат на зберігання товару, зокрема до витрат на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Суд вказує на те, що стаття 58 Митного кодексу України чітко не вказує на можливості включення до митної вартості витрат на зберігання вантажу (товару).
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій звернули увагу на статтю 929 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на спірні правовідносини стаття 929 Цивільного кодексу України не може застосовуватися у даному випадку. Її застосування можливе лише для розуміння змісту договору транспортного експедирування.
Проаналізувавши статтю 929 Цивільного кодексу України з метою розкриття змісту договору транспортного експедирування, Суд наголошує на тому, що у вказаному договорі може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Узагальнюючи все вище зазначене Суд вказує на те, що договір зберігання вантажу може бути укладено як в межах договору транспортного експедирування (що включатиме витрати на зберігання вантажу до витрат на транспортування), так і окремо, без прив'язки до будь-яких інших договорів чи отримання послуг.
Судами попередніх інстанцій не з'ясовано, як саме укладалися договори зберігання товару, в межах договору транспортного експедирування чи окремо, без прив'язки до будь-яких інших договорів чи отримання послуг.
Більш того, судами не з'ясовувалося чи мали відношення особи з якими позивачем було укладено договори зберігання товару до транспортування відповідного товару.
Не з'ясування вказаних двох обставин в сукупності, не дозволяє зрозуміти місце договору зберігання товару в транспортуванні цього товару та можливість включення цих витрат до митної вартості товару.
З огляду на все вищевикладене, суд вказує на те, що висновки судів попередніх інстанцій є такими, які не ґрунтуються на оцінці належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів в розумінні статей 73 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України, та на всебічному, повному дослідженні обставин справи.
За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.
При цьому, Суд звертає увагу судів попередніх інстанцій з'ясувати як саме укладалися договори зберігання товару, в межах договору транспортного експедирування чи окремо, без прив'язки до будь-яких інших договорів чи отримання послуг; чи мали відношення особи з якими позивачем було укладено договори зберігання товару до транспортування відповідного товару. З урахуванням з'ясованої інформації визначити місце договору зберігання товару в транспортуванні цього товару та можливість включення цих витрат до митної вартості товару.
Згідно із частинами першою, другою та третьою стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги відповідача, скасування рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №500/7390/24 та направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Захід Підшипник» задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року скасувати, справу №500/7390/24 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк