06 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3472/25 пров. № А/857/28215/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 червня 2025 року (головуючого судді Макеєва С.В. ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Дубно) у справі №140/3472/25 провадження №2-а/559/49/2025 за позовом ОСОБА_1 до Управління інспекційної діяльності у Волинській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління інспекційної діяльності у Волинській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови № ЗХ/ВЛ/11973/272-ЗХ/ВЛ/35718/П272/ПТ/ПС від 03.12.2024, винесену головним інспектором відділу з питань праці Управління інспекційної діяльності у Волинській області Циплінською С.Л., про стягнення штрафу в розмірі 1700,00 грн в дохід Державного бюджету України.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 червня 2025 року задоволено позов.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу, вважає, що оскаржене рішення суду є необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі та слід ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Фагат Т.В. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.12.2024 головним інспектором відділу з питань праці Управління інспекційної діяльності у Волинській області Циплінською С.Л. винесено постанову №ЗХ/ВЛ/11973/272-ЗХ/ВЛ/35718/П272/ПТ/ПС відносно ОСОБА_1 та застосовано адміністративне стягнення за адміністративне правопорушення передбачене ст. 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), що полягало у невиконанні законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіальних органів щодо усунення порушень законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або недопущення посадових осіб цих органів до здійснення заходів державного нагляду (контролю), підстави яких визначені законом (а.с. 7-8).
Згідно наказу директора ДП «Львівський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» №22-ВК про припинення трудового договору від 19.02.2024, заступника начальника державної філії «Волинський автодор» ОСОБА_1 звільнено з посади 19.02.2024, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12).
Наказом директора ДП «Львівський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» №23-ВК від 19.02.2024 керівником філії було призначено Алексєєвця П.П. (а.с. 13).
Наказом ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 01.03.2024, ОСОБА_1 призначено тимчасово з 01.03.2024 виконуючим обов'язки директора Дочірнього підприємства «Волинський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (а.с. 9).
08.05.2024 Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ВЛ/11973/272/П (а.с. 60-62).
29.11.2024 за вих. №ЗХ/3.2/18521-24 Міжрегіональне управління направило до Філії "Волинський автодор" ДП "Львівський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" супровідний лист, до якого було додано Акт про неможливість проведення заходу державного контролю від 28.11.2024 №ЗХ/ВЛ/11973/272-ЗХ/ ВЛ/35718/П272/НП (а.с. 48).
03.12.2024 Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці складено протокол про адміністративне правопорушення від 03.12.2024 № ЗХ/ВЛ/11973/272-ЗХ/ВЛ/35718/П272/ПТ відносно ОСОБА_1 (а.с. 63-64).
Не погодившись із даною постановою про адміністративне правопорушення позивач звернувся до суду щодо її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що не було додано докази, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому постанова підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Стаття 188-6 КУпАП передбачає відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіальних органів щодо усунення порушень законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або недопущення посадових осіб цих органів до здійснення заходів державного нагляду (контролю), підстави яких визначені законом.
Положеннями статті 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 у справа №524/5741/16-а).
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Відповідно до частини 1 статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Частина 3 встановлює, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 188-6 КУпАП є встановлення факту невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіальних органів щодо усунення порушень законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або недопущення посадових осіб цих органів до здійснення заходів державного нагляду (контролю), підстави яких визначені законом із долученими та підтверджуючими належними доказами.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент винесення припису від 08.05.2024 ОСОБА_1 не працював у філії «Волинський автодор» ДП «Львівський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», відповідно не знав про його винесення та не винен у його невиконанні, що дає підстави для висновку про відсутність події та складу адміністративного правопорушення в діях позивача. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки суд першої інстанції врахував наявні у справі докази та норми правового регулювання у спірних правовідносинах, перевіривши оскаржену постанову відповідача за визначеними частиною 2 статті 2 КАС України критеріями, вірно керувався чинними нормами законодавства та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів вчинення позивачем порушення щодо не виконання припису, яке було підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта (відповідача) щодо наявності доказів вчинення позивачем порушень.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - залишити без задоволення.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 червня 2025 року у справі №140/3472/25 провадження №2-а/559/49/2025 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
З.М. Матковська
Повний текст постанови складено 11.08.2025