12 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/2700/25 пров. № А/857/27809/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
представника позивача Фреяк О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 500/2700/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління МЮ ( м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про визнання протиправним рішення, (рішення суду першої інстанції ухвалено суддею Мартиць О.І. у м. Тернопіль Тернопільської області 23 червня 2025 року в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення 23 червня 2025 року), -
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - ГУ ПФУ, позивач) звернулося з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також - Відділ, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у ВП № 76751336 від 25.04.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. під час виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/8282/23.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/8282/23 виконано в добровільному порядку та в межах повноважень, покладених на органи пенсійного фонду до відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи положення частини сьомої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), суд розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання представник відповідача та третя особа не з'явилися. Від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Згідно частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 500/8282/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 ) до ГУ ПФУ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ № 19001-48919696-2023-1 від 11.12.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.
Зобов'язано ГУ ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2023 про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
11.11.2024 Тернопільським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 500/8282/23 про зобов'язання ГУ ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2023 про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
04.12.2024 стягувач ОСОБА_1 подала до відповідача заяву про примусове виконання рішення суду разом з оригіналом виконавчого листа № 500/8282/23 від 11.11.2024.
10.12.2024 головним державним виконавцем Відділу керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також - Закон №1404-VIII) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №500/8282/23 виданого Тернопільським окружним адміністративним судом 11.11.2024, якою зобов'язано ГУ ПФУ виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 07.01.2025 № 1900-0802-5/769 ГУ ПФУ повідомило орган ДВС про те, що зазначене у постанові державного виконавця рішення суду виконане в добровільному порядку в межах повноважень до відкриття виконавчого провадження.
Вимогою державного виконавця від 18.03.2025 № 3957/03.1-23 зобов'язано ГУ ПФУ терміново протягом 3-х денного терміну з моменту отримання листа повідомити Відділ про повне чи часткове виконання рішення суду з наданням підтверджуючих документів.
Згідно повідомлення ГУ ПФУ від 27.03.2025 № 1900-0802-5/14908 на вимогу державного виконавця від 18.03.2025 щодо примусового виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/8282/23 позивачем повторно розглянуто заяву про призначення житлової субсидії від 08.11.2023 та прийнято рішення про відмову у призначенні субсидій, про що ОСОБА_1 повідомлено листом від 18.10.2024 № 1900-0309-8/51099.
За таких встановлених обставин, керуючись вимогами статей 63, 75 Закону № 1404-VIII, 25.04.2025 державним виконавцем за невиконання рішення суду з примусового виконання виконавчого листа № 500/8282/23 від 11.11.2024, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом, та вимоги державного виконавця № 3957/03.1-23 від 18.03.2025 винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 5100,00 грн.
Вважаючи прийняту постанову у ВП № 76751336 від 25.04.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. під час виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/8282/23 протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано рішення суду у повному обсязі без поважних причин.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон № 1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина перша статті 26 Закону № 1404-VIII встановлює, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з частиною шостою статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (стаття 27 Закону №1404-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону № 1404-VІІІ передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії. Відповідно до цієї норми, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу.
Відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання у встановлений виконавцем строк рішення саме без поважних причин.
Поважними в розумінні норм Закону № 1404-VІІІ можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Апеляційний суд звертає увагу, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 9901/480/19 суд дійшов висновку, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Апеляційним судом встановлено, що за результатами повторного розгляду заяви від 08.11.2023 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 відмовлено в призначенні житлової субсидії, оскільки на дату звернення згідно даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у члена сім'ї із складу домогосподарства за період, який враховуються доходи, а саме з 01.04.2023 по 30.09.2023 відсутній дохід у ОСОБА_2 та не сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також ОСОБА_1 не зазначено в декларації про факт перебування за кордоном понад 60 днів ОСОБА_2 .
Висновки суду у справі № 500/6960/24 про те, що у ГУ ПФУ були відсутні правові підстави для відмови в призначенні субсидії ОСОБА_1 , не свідчить про невиконання рішення суду у справі № 500/8282/23, як помилково вважає суд першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з доводами ГУ ПФУ про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 500/8282/23 до моменту відкриття виконавчого провадження шляхом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.11.2023 про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оскарженої постанови ВП № 76751336 від 25.04.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. під час виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/8282/23 у зв'язку з відсутністю підстав для її винесення.
Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту правомірності своїх дій чи бездіяльності покладається на відповідача, чого відповідачем зроблено не було.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні адміністративного позову, а відтак апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 242, 268, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 500/2700/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління МЮ ( м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про визнання протиправним рішення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у ВП № 76751336 від 25.04.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. під час виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/8282/23.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. П. Іщук
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 12.08.25