30 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 1309/4455/12 пров. № А/857/21860/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Доморадової Р.В.,
за участю представника позивача Соломонко Ж.В.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
за участю третьої особи Вороблевського Я.М.,
за участю представника третьої особи Кадикало Р.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року з питань відстрочення виконання рішення суду, прийняту суддею Гулик А.Г. у місті Львові о 14 годині 32 хвилині, повний текст складено 12 травня 2025 року у справі за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов'язання демонтувати самочинну прибудову, -
встановив:
рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов'язання демонтувати самочинну прибудову задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 демонтувати самочинно побудовану двоповерхову прибудову розміром 4,6 м на 6,3 м до житлового будинку АДРЕСА_1 . Згадане рішення суду набрало законної сили.
ОСОБА_1 подала заяву про відстрочення виконання рішення суду, яка мотивована воєнним станом в Україні, проживанням в будинку малолітньої особи, станом здоров'я, важким матеріальним становищем відповідача, а також ускладненим доступом до основної частини будинку у разі демонтажу самочинної прибудови та технічними складнощами демонтажу.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 у задоволенні заяви відмовлено.
Суд виходив з того, що запровадження правового режиму воєнного стану в Україні не перешкоджає виконанню рішення суду, а доводи ОСОБА_1 у цій частині є абстрактними та не мають належної конкретизації.
Суд зазначив, що згідно з відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №180903 за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано дві особи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Таким чином, суд відхилив покликання апелянта про проживання малолітньої особи ОСОБА_7 .
Щодо аргументів відповідача ОСОБА_1 про стан здоров'я, який перешкоджає виконанню рішення суду, то його виконання не передбачає її безпосередньої участі у демонтажі самочинної прибудови.
Щодо аргументів про те, що самочинна прибудова, яка підлягає знесенню, конструктивно пов'язана з основною будівлею, та її знесення може створити загрозу для життя і здоров'я осіб, то такі суд відхиляє, оскільки не подано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, на підтвердження існування таких обставин.
Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд першої інстанції не навів мотивів прийняття або відхилення доводів заявника щодо протиправних дій відповідача.
Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що суд фактично проігнорував посилання скаржників на важкий матеріальний стан та безпідставно вважає, що отриманний ОСОБА_1 річний дохід за 2024 в сумі 105 000 грн.( 8,5 тис.грн. в місяць) є достатнім для того, щоб здійснити демонтаж прибудови. ОСОБА_1 підготувала в судове засідання на 07.05.2025, яке відбулося без її участі, підтвердження її розходів за місяць, зокрема: 2000 грн. оренда приміщення, 600 грн. - щоденне прибирання, 305 грн.- податок, 800 грн.-військовий збір, ліки від глаукоми, щитовидної залози, серцеві - 2 000 грн., комунальні послуги - в середньому за місяць - 2 000 грн. Загальна сума - майже 8 000 грн.
Суд відхилив покликання скаржника ОСОБА_1 на незадовільний стан її здоров'я,
оскільки вона сама не буде демонтовувати прибудову. Однак, вона змушена буде відмовитись від купівлі необхідних щодня ліків від глаукоми, що призведе до повної сліпоти, та щитовидної залози. Також ОСОБА_1 має відмовитись від серцевих ліків та щоденного харчування.
Львів є зоною, яка постійно піддається обстрілам. У зв'язку з відсутністю техніки, людей, які можуть виконувати демонтажні роботи, демонтаж у стислі строки неможливий.
Звертає увагу на те, що демонтувати прибудову за висновками спеціалістів, технічно неможливо, оскільки там знаходяться сходи для виходу на другий поверх і вона пов'язана із основним будинком.
Просить скасувати ухвалу суду та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про відстрочення виконання судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення. Питання про відстрочення судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до частини 3 цієї статті підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Тобто, вищезазначеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право особи, яка бере участь у справі, звернутись до суду із заявою про відстрочення, розстрочення, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. При цьому, визначальною умовою такого звернення є набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (як то, зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів); загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі; недостатність майна заявника - фізичної особи для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі або відсутність у нього такого майна; сезонний характер виробництва та/або реалізації товарів (робіт, послуг) заявником; виконання заявником плану реорганізації власного виробництва та/або зміна його організаційної структури, що призводить (може призвести) до значного спаду виробництва протягом певного періоду).
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 березня 2020 у справі №820/1509/17.
Відповідно до ч.5 ст.378 КАС України відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
Зокрема, питання розстрочення виконання судового рішення було предметом конституційного розгляду та Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 зазначив, що розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. При встановленні можливості розстрочення виконання рішення, суд не може змінювати суті винесеного у справі рішення.
Згідно з положеннями статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» відстрочення це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що реальне виконання судового рішення віднесено законодавцем до одного з основних завдань адміністративного судочинства, і саме на цій підставі відстрочення або розстрочення виконання судового рішення поставлено у залежність від обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
Так, підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Слід зауважити, що відстрочення чи розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Оцінюючи доводи заяви про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суд повинен враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №2а/0570/6531/2011, постанові від 30.01.2020 у справі № 819/150/17.
З приводу покликання апелянта на важке матеріальне становище, що перешкоджає своєчасно виконати рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження майнового стану ОСОБА_8 надала довідку ГУ ДПС у Львівській області від 21.02.2025 №1783/АП/13-01-52-03, у якій зазначено, що обсяг задекларованого доходу за 2024 становить 105000 грн.
Інших доказів, які б свідчили про важке матеріальне становище, остання не подала ні до суду першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.
Долучені до апеляційної скарги касові чеки по оплаті за оренду приміщення, податок, військовий збір, придбання ліків свідчать про витрати, які понесла скаржниця, однак, жодним чином не підтверджують її майновий стан.
Верховний Суд у постанові від 30 січня 2020 у справі №819/150/17 зазначив, що оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
З приводу покликання апелянта на протиправне відхилення доводів про те, що за адресою м.Львів, Доробок, 22 проживає малолітня особа, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що згідно з відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №180903 за зазначеною вище адресою зареєстровано дві особи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Вірним також є висновок про те, що акт №6 від 13.01.2025, складений майстрами ЛКП «Левандівка» про те, що неповнолітня внучка ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з мамою ОСОБА_9 без реєстрації не є належним та допустимим доказом проживання малолітньої особи за такою адресою, а згаданий витяг з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб не містить відомостей про проживання малолітньої особи.
Крім наведеного, суду не подано доказів того, що малолітня особа не має можливості проживання за іншими адресами.
З приводу покликання ОСОБА_1 про стан здоров'я, який перешкоджає виконанню рішення суду, то, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, його виконання не передбачає безпосередньої участі відповідача у демонтажі самочинної прибудови.
Покликання апелянта на те, що демонтувати прибудову за висновками спеціалістів, технічно неможливо, оскільки там знаходяться сходи для виходу на другий поверх і вона пов'язана із основним будинком, то таке покликання не заслуговує на увагу, оскільки основний спір де б досліджувалось таке питання вирішений, є остаточне судове рішення, яке необхідно виконати. Дана обставина не є предметом розгляду під час вирішення заяви про відстрочення виконання судового рішення.
Зазначення в апеляційній скарзі обставина про те, що на даний час діє будівельна амністія по легалізації самочинних споруд, що є перспективою для погодження самочинної прибудови, то зазначене також не є предметом апеляційного перегляду, оскільки жодним чином не впливає на можливість виконання судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу також на те, що ОСОБА_1 не обґрунтувала, яким чином відстрочення виконання рішення суду сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів з моменту постановлення судового рішення та на даний час вона вживає для його виконання.
За таких обставин період невиконання рішення для позивача (стягувача) є надмірно тривалим, як «потерпілої сторони», що свідчить про недотримання справедливого балансу інтересів сторін у спорі. Відстрочення виконання рішення суду, в даному випадку, створює занадто та безпідставно привілейовані умови для відповідача (боржника). Відстрочення виконання рішення суду яке не виконувалось близько трьох років, нівелює сутність інституту виконання судового рішення як завершальної стадії судового процесу і обов'язковості судового рішення взагалі.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року з питань відстрочення виконання рішення суду у справі № 1309/4455/12 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді М. А. Пліш
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 11.08.2025.