12 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/218/25 пров. № А/857/15539/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Юзьків М.І.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 19 березня 2025 року,
15 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , ійськової частини НОМЕР_2 , в якому просив: визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за матір'ю з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за матір'ю з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу за мобілізацією в період дії воєнного стану у військовій частині НОМЕР_2 . У вересні 2024 року подав рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та згідно висновку лікарсько-консультативної комісії потребує догляду та відсутності інших осіб, які могли б такий догляд здійснювати. Однак, йому відмовлено у звільненні з військової служби з тих підстав, що до рапорту не додано акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Таку відмову вважає протиправною, оскільки відповідні зміни до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджених Наказом Міністерства оборони України від 23.07.2024 № 495, що передбачають подання такого акта, набрали чинності через місяць після подання рапорту, а саме 02 жовтня 2024 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби старшого солдатата ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 18.05.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11.04.2024 року, яким внесено зміни до Закону № 2232-XII. Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції до внесення змін Законом № 3633-IX) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. У свою чергу, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції згідно Закону № 3633-IX) встановлено, що перелік сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби визначено частиною дванадцятою цієї статті. Відтак, саме абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII врегульовано, що під час дії воєнного стану, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби поза межами строку його розгляду, військова частина НОМЕР_1 не навела обґрунтувань щодо неналежності поданих позивачем документів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував наявність підстав для звільнення з військової служби, та не вказав які саме документи є прийнятними та можуть бути подані позивачем для підтвердження вказаних у рапорті обставин. З урахуванням викладеного суд першої інстанції констатував, що відповідач формально віднісся до розгляду рапорту, вказавши на відсутність акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а тому рапорт позивача не є належним чином вирішеним. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до до висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби позивача є протиправними.
Не погодившись з прийнятим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що висновок щодо не підтвердження поданими документами відомостей про відсутність інших осіб, які б могли здійснювати догляд за матір'ю позивача є логічним та здійснений на підставі системного аналізу законодавства. Перевірка відомостей стверджувальних особою, яка потребує догляду, щодо відсутності інших осіб першого, другого ступеня спорідненості, які б могли здійснювати постійний догляд здійснюється ТЦК та СП, з огляду на наявність в цього органу відповідних повноважень та можливостей (доступів до державних реєстрів). Вказує, що військова частина НОМЕР_1 не наділена можливостями (доступ до державних реєстрів) здійснити перевірку даних щодо наявності/відсутності інших осіб, які б могли здійснювати постійний догляд. Зауважує, що підтвердження підстави для звільнення, яка зазначена позивачем для звільнення, мали місце на момент подання ним рапорту, проте були відсутні в Інструкції № 170 на момент його отримання та розгляду військовою частиною НОМЕР_1 .
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 .
Бажаючи звільнитися з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подав по команді рапорт від 03.09.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує догляду та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
До рапорту долучено нотаріально засвідчені копії: паспорта та РНОКПП позивача; паспорта батька позивача; паспорта та РНОКПП матері позивача; пенсійного посвідчення матері позивача; свідоцтва про народження НОМЕР_3 ; довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 А АГ № 728749; висновку ЛКК за формою № 080-4/0 щодо рекомендованої соціальної послуги догляду вдома ОСОБА_2 від 25.03.2024; висновку ЛКК за формою № 080-2/0 щодо рекомендованої соціальної послуги догляду вдома ОСОБА_3 від 30.08.2024; акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 03.07.2024; довідки № 1081 від 20 серпня 2024 року; акту обстеження № 159 від 09 серпня 2024 р.; заяви ОСОБА_2 від 21 серпня 2024 року; довідки № 620 від 19.09.2024.
Вказаний рапорт зареєстрований 04.09.2024 у військовій частині НОМЕР_2 за вх. № 3407/2.
В подальшому рапорт позивача з поданням тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби від 11.09.2024 скеровано до військової частини НОМЕР_1 для розгляду по суті рапорту.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2024 № 501/3/3279/1 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби з тих підстав, що надані документи не підтверджують зазначених у рапорті підстав, які дають право на звільнення з військової служби відповідно до вимог чинного законодавства.
Також листом військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2024 № 501/3/3279 надіслано командиру військової частини НОМЕР_2 службовий матеріал до звільнення старшого солдата ОСОБА_4 , у зв'язку із відмовою у звільненні. Довідково зазначено: Відповідно до Додатку 19 (Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби) Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2019 № 170 (із змінами) в службових матеріалах поданих до звільнення відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і на час вирішення справи судом.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у військовій частині НОМЕР_2 та виявив бажання звільнитись з військової служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Колегія суддів звертає увагу, що пункт 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ містить широкий перелік підстав звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини, серед яких передбачено і таку підставу як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (абз. 13).
Суд апеляційної інстанції враховує, що 18.05.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11.04.2024 року, яким внесено зміни до Закону № 2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції до внесення змін Законом № 3633-IX) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
У свою чергу, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції згідно Закону № 3633-IX) встановлено, що перелік сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби визначено частиною дванадцятою цієї статті.
Відтак, саме абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII врегульовано, що під час дії воєнного стану, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
На відміну від попередньої редакції, яка підставою для звільнення визначала саму лише наявність батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, нова редакція в цьому контексті дозволяє звільнення з військової служби лише при необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналіз положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII свідчить про те, що для звільнення з військової служби необхідною є наявність таких умов:
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);
- наявність у осіб, які потребують догляду, I чи II групи інвалідності;
- відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як встановлено судом першої інстанції з листа військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2024 № 501/3/3279/1, позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки долучені до рапорту документи не підтверджують зазначених у ньому підстав звільнення з військової служби відповідно до вимог чинного законодавства.
Крім того, як слідує з листа військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2024 № 501/3/3279, надісланого командиру військової частини НОМЕР_2 , причиною відмови у звільнені з військової служби вказано відсутність в службових матеріалах поданих до звільнення акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Аналізуючи наведені підстави відмови у звільненні з військової служби позивача, колегія суддів враховує наступне.
Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі - Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (п.14.28 Інструкції).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення, а розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
При цьому, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі.
Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Таким чином, наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що 02.10.2024 набрали чинності Зміни до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція), внесені наказом Міністерства оборони України № 495 від 23.07.2024.
Додатком 19 до Інструкції, в редакції із внесеними змінами, визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, відповідно до якого одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) для цілей звільнення з військової служби у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки (п.26 Додатку).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 у справі № 990/56/24 прийшов до висновків, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом. Також, у вказаному рішенні від 28.05.2024 у справі № 990/56/24 Верховний Суд встановив, що затягування розгляду поданої позивачем заяви з боку відповідача не було.
Таким чином, якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується до цих правовідносин з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом. При цьому, слід також враховувати чи не було протиправного зволікання з розглядом порушеного питання.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531, який набрав чинності 08.08.2024, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок № 531).
Пунктом 9 Порядку № 531 унормовано, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 531 відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Судом першої інстанції встановлено, що рапорт позивача про звільнення з військової служби від 03.09.2024 зареєстровано у військовій частині НОМЕР_2 04.09.2024, а тому в силу вказаних норм Порядку № 531 він мав бути розглянутим не пізніше 28.09.2024 з прийняттям наказу про звільнення зі служби, або ж наданням обґрунтованої відмови.
Колегія суддів констатує, що саме військова частина НОМЕР_1 є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту або надання мотивованої відмови в такому.
Разом з тим, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби поза межами строку його розгляду, відповідач не навів обґрунтувань щодо неналежності поданих позивачем документів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував наявність підстав для звільнення з військової служби, та не вказав які саме документи є прийнятними та можуть бути подані позивачем для підтвердження вказаних у рапорті обставин.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що військова частина НОМЕР_1 формально поставилась до розгляду рапорту, вказавши на відсутність акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а тому рапорт позивача не є належним чином вирішеним.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби позивача є протиправними.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача, відносно встановлених у справі обставин, є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 500/218/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін