12 серпня 2025 рокуСправа № 460/1202/24 пров. № А/857/15428/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (суддя Дорошенко Н.О., м.Рівне, повний текст складено 31 березня 2025 року), -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ГУПФ-1, ГУПФ-2 відповідно), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-2 від 21.12.2023 №2000-0302-9/188402 (далі Рішення) про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) із зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII);
зобов'язати ГУПФ-1 призначити та виплачувати позивачу з 27.11.2023 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов'язано ГУПФ-2 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, починаючи з 28.11.2023. В решті позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказує, що у позивача станом на 01.01.1993 відсутній необхідний строк проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі 4 років, відтак відсутні і підстави для застосування положень статті 55 Закону №796.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останньої у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII.
Такі висновки суду першої інстанції, є помилковими, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт (наразі селище) Степань Сарненського району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , повторно виданого 31.01.2011 Рівненською обласною державною адміністрацією (далі Посвідчення) замість посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4).
За змістом довідки від 14.12.2023 №1804, виданої виконавчим комітетом Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області (далі Довідка), позивач зареєстрована та постійно проживає в м. Степань Рівненської області з 29.01.1990 по теперішній час.
19.12.2023 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто ГУПФ-2.
Рішенням відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, визначених частиною другою 2 статті 55 Закону №796-XII. Зазначено, що за наданими документами підтверджено періоди проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю, станом на 01.01.1993, становить: 02 роки 11 місяців 03 дні. Страховий стаж становить 30 років 8 місяців 18 днів.
Спірним у цій справі є наявність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (примітка статті 55 Закону № 796-XII).
Отже, умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років станом на 01.01.1993.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
З матеріалів справи встановлено, що страховий стаж позивача становить 30 років 8 місяців 18 днів.
Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986.
Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіоекологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Як слідує із матеріалів справи, факт проживання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю підтверджується Довідкою, відповідно до якої позивачка дійсно зареєстрована та постійно проживає в смт Степань Рівненської області з 29.01.1990 по теперішній час.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» (далі Постанова №106) смт Степань Рівненської області належить до зони посиленого радіологічного контролю.
Втім, вказана Довідка лише частково охоплює період з з 26.04.1986 по 01.01.1993.
Згідно з дипломом від 30.06.1988 НОМЕР_3 позивачка у 1985 році вступила до Рівненського текстильного технікуму і в 1988 році закінчила повний курс названого технікуму. Згідно з Постановою №106, м.Рівне не входить до переліку населених пунктів зони посиленого радіологічного контролю.
Інших доказів того, що до 29.01.1990 позивачка проживала саме на території, яка відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, не надано.
Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, при вирішенні спірних правовідносин суд керувався наявністю у позивача Посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Згідно з частиною третьою статті 65 Закону № 796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Зазначене кореспондується зі змістом пункту 2 «Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі Порядок №501).
Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку №501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 501 встановлено, що посвідчення видаються громадянам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка.
Відповідач щодо наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та чинності посвідчення не заперечують.
Спірним є питання проживання (роботи) позивача не менше чотирьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, (далі Порядок № 22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до положень підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи є:
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 2 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
У постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 Верховний Суд зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території. При цьому в контексті обставин цієї справи, Суд також враховує, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
У постанові від 18 березня 2025 року у справі №460/27065/23 Верховний Суд також вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».
Отже, період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи наведені висновки Верховного Суду та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, дійшов висновку, що факт постійного проживання (роботи) позивача на території посиленого радіоекологічного контролю з 26.04.1986 по 29.01.1990 не підтверджено.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки факт постійного проживання (роботи) позивача на території посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років не підтверджено, а визнані ГУПФ-2 2 роки 11 місяців та 3 дні проживання на території посиленого радіоекологічного контролю , що дає право на зменшення пенсійного віку на 5 років, не є достатніми для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Водночас, залишивши поза увагою те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв'язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини, суд першої інстанції не здійснив перевірку факту постійного проживання позивача у спірний період у зоні радіоактивного забруднення.
У свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо набуття позивачем права на зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є помилковим.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позову, що відповідно до приписів статті 317 КАС є підставою для скасування судового рішення та відмови у задоволенні позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич