12 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14864/24 пров. № А/857/18288/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Костюкевич С.Ф.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
23 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) в якому просив: визнати дії протиправними в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти порушує послідовності, визначені частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»; зобов'язати вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримав довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 405215 від 03.10.2024, в якій зазначено, що поточне здобуття освіти у Луцькому національному технічному університеті порушує послідовність її здобуття, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» (далі - Закон № 2145-VIII). З огляду на вказане, 13.11.2024 звернувся до МОН України та ДП «Інфоресурс» із заявою про внесення змін до відомостей, що містяться в ЄДЕБО щодо послідовності його навчання та анулювання запису про освіту. Однак, МОН України листом від 04.11.2024 № 3/8348-24 фактично відмовило у внесенні змін до даних ЄДЕБО, мотивуючи тим, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку. з такими діями не погоджується, зазначивши, що 02.06.2012 закінчив Луцький національний технічний університет та отримав диплом «бакалавра». В подальшому відповідно до наказу № 968-05-34 від 15.08.2012 його було зараховано студентом 1 курсу з 01.09.2012 за напрямом підготовки (спеціальність) - електротехнічні системи електоспоживання, освітньо-кваліфікаційного рівня - спеціаліст, проте відповідно до наказу № 1286-05-34 від 23.10.2012 його відраховано з університету за власним бажанням. Зазначає, що з 28.09.2024 є студентом Луцького національного технічного університету денної форми навчання за спеціальністю 051 «Економіка», рівень освіти «магістр». Вважає, що для встановлення послідовності здобуття освіти має враховуватися саме факт раніше здобутого рівня освіти, що підтверджується документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом, який у нього на даний час є відсутнім.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Зобов'язано Міністерство освіти і науки України вжити заходи щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомостей про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації. Тобто, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що, своєю чергою, має підтверджуватись відповідним документом про освіту. Суд першої інстанції встановив, що позивач не завершував навчання за освітнім рівнем «спеціаліст» у Луцькому національному технічному університеті за спеціальністю 7.05070103 «Електротехнічні системи електроспоживання» та не отримував диплом спеціаліста, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу, оскільки був відрахований із навчання за власним бажанням. Отже, вказані факти не можуть свідчити про здобуття позивачем відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти. Оскільки позивач не завершив навчання за освітнім рівнем спеціаліста, його вступ для здобуття фахової передвищої освіти, за наявності лише раніше здобутої повної загальної середньої освіти, яка є нижчою за рівнем, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо позивача. За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про вищу освіту», є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство освіти і науки України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти, тому особа, яка долучалася до таких заходів, має здобуту освіту на відповідному рівні вищої освіти незалежно від форми та обсягів такого долучення. Вказує, що для здобуття освіти, на рівні вищому ніж раніше здобутий та збереження послідовності здобуття освіти визначеною частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу вищої особи особа має саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої освіти (поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття того самого ступеня вищої освіти. Зауважує, що здобуття освіти на рівні, нижчому ніж рівень попереднього навчання, не вважається послідовним, саме тому у довідці на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, у відповідному полі буде зазначено «Ні, порушує». Звертає увагу на те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи. Вказує, що на Міністерство освіти і науки України покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на державне підприємство «Інфоресурс» - технічні функції, тому вони у спірних правовідносинах не виконували та не можуть виконувати жодних владних управлінських функцій відносно позивача.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суду першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що для встановлення послідовності здобуття освіти має враховуватися саме факт раніше здобутого рівня освіти, що підтверджується документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом, який у позивача на даний час є відсутнім.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 21.06.2003 закінчив Загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів м. Луцька Волинської області та отримав Свідоцтво про базову загальну середню освіту.
30.06.2006 позивач закінчив Професійно-технічне училище Луцького державного технічного університету та отримав Атестат про повну загальну середню освіту, диплом кваліфікованого робітника.
02.06.2012 ОСОБА_1 закінчив Луцький державний технічний університет та після завершення навчання отримав Диплом бакалавра.
15.08.2012 відповідно до наказу № 968-05-34 позивача зараховано студентом 1 курсу з 01.09.2012 за напрямом підготовки (спеціальність) - електротехнічні системи електоспоживання, освітньо-кваліфікаційного рівня - спеціаліст, проте згідно з наказом № 1286-05-34 від 23.10.2012 відраховано з університету за власним бажанням.
28.09.2024 згідно з наказом № 177/01-39 «Про зарахування на навчання» ОСОБА_1 зарахований з 29.09.2024 студентом факультету бізнесу та права за освітнім ступенем магістр за спеціальністю 051 «Економіка» на контракт Луцького національного технічного університету.
На прохання позивача, Луцький національний технічний університет сформував та видав довідку № 405215 від 03.10.2024 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) щодо нього, у якій зазначено, що поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
13.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до МОН України із заявою про внесення змін до даних, що містяться в ЄДЕБО щодо порушення ним черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону № 2145-VIII, а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує» та анулювання запису про освіту.
Листом від 04.11.2024 № 3/8348-24 відповідачем повідомлено про те, що позивача у 2012 році зараховано до Луцького національного технічного університету за освітнім-кваліфікованим ступенем спеціаліст за спеціальністю 7.05070103 «Електротехнічні системи електроспоживання», відраховано 23.10.2012. У 2024 році ОСОБА_1 був зарахований до Луцького національного технічного університету за освітнім ступенем магістр за спеціальністю 051 «Економіка». Факт навчання підтверджується відповідними документами. Зважаючи на вищевикладене та наявні документи в особовій справі, які свідчать про отримання освітніх послуг, в даному університеті немає правових підстав анулювати запис про навчання громадянина ОСОБА_1 .
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частин першої-третьої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Своєю чергою, документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Із матеріалів справи слідує, що на ім'я позивача сформовано довідку № 405215 від 03.10.2024 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) щодо нього, у якій зазначено, що поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Таким чином, спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» у контексті застосування пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, а відтак, правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон № 2145-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону № 2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
За приписами статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов'язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.
Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти або освітнього ступеня молодшого бакалавра, фахового молодшого бакалавра, освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за відповідною спеціальністю і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої у випадку, якщо ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти, становить 300-360 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Відповідно до положень частини першої, другої статті 6 Закону № 1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів зазначає, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.
Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що, своєю чергою, має підтверджуватись відповідним документом про освіту.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не завершував навчання за освітнім рівнем «спеціаліст» у Луцькому державному технічному університеті, на спеціальності: електротехнічні системи електоспоживання, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу, оскільки він був відрахований із навчання.
Отже, вказані факти не можуть свідчити про здобуття позивачем відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти.
На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти безумовно вказують також відомості з ЄДЕБО (щодо позивача), згідно із якими до цієї бази включено такі документи про освіту позивача: свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, диплом кваліфікованого робітника та диплом бакалавра.
У 2024 році позивач зарахований на навчання до Луцького національного технічного університету за освітнім рівнем «Магістр», на спеціальність: 051 «Економіка».
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач не завершив навчання за освітнім рівнем спеціаліста, його вступ для здобуття освітнього ступеня «Магістр» не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
З цих же підстав суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що повторне зарахування позивача означатиме те, що він знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, оскільки, як уже зазначено судом вище, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, якого у позивача згідно з матеріалами цієї справи немає.
Колегія суддів звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, а саме: «здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти». Словосполучення «здобутий рівень освіти» безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти.
Отже, законодавець однозначно використовує термін «здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не було.
Посилання скаржника на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, який визначений листом МОН України від 03 червня 2024 року № 1/9758-24 «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», як на належне джерело правового обґрунтування є необгрунтованими та не можуть братись до уваги, оскільки листи не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 826/2426/16.
Щодо доводів скаржника про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази:
здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;
відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;
забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;
проводить навчання для роботи з Електронною базою;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри».
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620 (далі - Положення № 620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення № 620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення № 620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо позивача.
Натомість Луцький національний технічний університет виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО.
За наведених вище обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про вищу освіту», є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, слід визнати протиправними дії МОН України в частині внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення послідовності здобуття позивачем вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII та зобов'язати відповідача вжити заходи щодо внесення змін до ЄДЕБО відомостей про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 140/14864/24 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар