Справа № 752/4521/25
11 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник) звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративними позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення від 27 листопада 2024 року серії АВ №00003189.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
06 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, за змістом якої просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року у справі №752/4521/25; прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, від 27 листопада 2024 року серії АВ №00003189; скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, від 27 листопада 2024 року серії АВ №00003189, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті, відносно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 132-1 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.
07 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить зупинити стягнення на підставі постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, від 27 листопада 2024 рок серії АВ №00003189, у виконавчому проваджені ВП №77131958, до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує на недопустимість ситуації при якій одночасно здійснюється судовий розгляд справи про оскарження постанови про застосування штрафу та її примусове виконання органами ДВС з відповідними негативними наслідками для нього, які можуть мати місце. В такому випадку, його намір захистити свої права та інтереси в суді залишиться нереалізованим, якщо відбудеться примусове стягнення з підприємства спірних коштів, а також виконавчого збору.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження.
Перевіривши вказану заяву, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції (ч. 3 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За правилами частин першої, третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Не допускається забезпечення позову, зокрема шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України можливі лише за наявності обставин, визначених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, не допускається застосування заходів забезпечення позову, передбачених приписами частини 3 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20 та від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21.
Позивач, як на підставу забезпечення позову, посилається на недопустимість ситуації при якій одночасно здійснюється судовий розгляд справи про оскарження постанови про застосування штрафу та її примусове виконання органами ДВС з відповідними негативними наслідками для нього, які можуть мати місце; у такому випадку, його намір захистити свої права та інтереси в суді залишиться нереалізованим, якщо відбудеться примусове стягнення з підприємства спірних коштів, а також виконавчого збору.
Як вбачається з фактичних обставин справи, 27 листопада 2024 року інспектором Державної служби України з безпеки на транспорті була винесена постанова в справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серія АВ №00003189 за частиною 2 статті 132-1 КУпАП із накладення штрафу в розмірі 17 000 грн.
13 лютого 2025 року державним виконавцем Малинського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сущинською Світланою Олексіївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 34 000,00 грн на підставі постанови № АВ № 00003189 від 27 листопада 2024 року.
Надалі, у лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративними позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення від 27 листопада 2024 року серії АВ №00003189.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Апеляційний суд враховує, що оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення від 27 листопада 2024 року серії АВ №00003189 є самостійним виконавчим документом і може бути пред'явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, стаття 307 КУпАП встановлює порядок пред'явлення постанови про накладення штрафу для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. І визначає, що у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
В нормах Закону України «Про виконавче провадження» відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
За приписами частини 4 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
У контексті означеного судова колегія враховує, що позивач не звертався до суду першої інстанції із заявою про зупинення дії оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серія АВ № 00003189 від 27 листопада 2024 року. Відповідних вимог та доводів не заявлено і до суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Судова колегія зауважує, що позивачем не надано жодних доказів вжиття державним виконавцем заходів щодо примусового виконання постанови серії АВ № 00003189 від 27 листопада 2024 року згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2025 року, та не повідомлено про наявність негативних наслідків, які можуть мати місце, згідно доводів заяви позивача від 07 серпня 2025 року.
Крім того, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просить зупинити стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке відкрито за відповідною постановою державного виконавця, яка не є предметом спору в цій справі.
Таким чином, заявником обрано неправильний спосіб забезпечення позову в справі, який не може бути застосовано судом з огляду на імперативну заборону, передбачену пунктом 5 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах на стадії апеляційного розгляду врегульовані статтею 300 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цій справі.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 242, 248, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан