Справа № 620/11864/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
07 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Ольшевської Ж.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року (м.Чернігів, дата складання повного тексту - 27.01.2025) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ 02.02.2024 № 46 прийнятий за результатами службового розслідування (акт № 81 від 02.02.2024) за підсумками якого ОСОБА_1 було притягнуто до дисціплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «догана»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення (в тому числі премію та додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану») за період 01.01.2024 по 05.02.2024.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що правові підстави для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догана відсутні, оскільки він не з'явився до військової частини з поважних причин, у зв'язку з перебуванням на лікуванні з 01.01.2024 по 05.02.2024 та повідомив начальство про свою відсутність.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить у задоволенні позову відмовити, зазначено, що з огляду на самовільне залишення позивачем військової частини, відповідачем правомірно було притягнуто позивача до дисціплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «догана».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.02.2024 № 46 «Про результати службового розслідування за фактом неявки за місцем збору для відправки до Військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_1 ». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період, з 01.01.2024 по 05.02.2024, відповідно до пункту 9 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Вказує, що позивач самовільно знаходився на лікуванні в цивільному закладі охорони здоров'я без будь-яких на то законних підстав чи екстреної необхідності.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходить службу з 25.02.2022, за призовом під час мобілізації, зокрема, з 11.10.2023 у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія - електрика 2 мінометного взводу мінометної батареї.
Позивач самостійно звернувся 29.12.2023 для консультації до КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради, де йому було рекомендовано стаціонарне лікування в плановому порядку, що підтверджується довідкою вказаного медичного закладу від 29.12.2023 (а.с. 15).
В період з 30.12.2023 по 31.12.2023 позивач проводив час на власний розсуд.
31.12.2023 о 15.10 год позивач через додаток Сигнал в телефоні надіслав до Військової частини НОМЕР_1 довідку з КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради від 29.12.2024 про звернення до вказаного медичного закладу, в якій зазначено про рекомендоване планове стаціонарне лікування.
з 01.01.2024 по 05.02.2024 знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради з діагнозом хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія з вираженим больовим, м'язово-тонічним та корінцевим 1,5 синдромами, вегетативно-іритативним синдромом, вираженими статико-динамічними порушеннями в стадії загострення (а.с.16-17, 21-22).
02.01.2024 позивачем були надіслані відповідачу через додаток Сигнал також лікарняні довідки, як зазначено в акті службового розслідування №81.
06.02.2024 позивач повернувся до Військової частини НОМЕР_1 .
З метою встановлення причин та умов відсутності на місці служби військовослужбовця наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2023 №516 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування відносно неприбуття до місця збору до відправки до Військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_1 , водія - електрика 2 мінометного взводу мінометної батареї (а.с.70).
Згідно акту службового розслідування №81 встановлено, що старший сержант ОСОБА_1 , водій - електрик 2 мінометного взводу мінометної батареї служби з 30.12.2023 знаходиться на самовільному лікуванні, без оформлення документів, згідно установлених норм, що свідчить про порушення статті 65 Конституції України, Статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (а.с.66-68).
Результати службового розслідування за фактом неприбуття до місця збору до відправки до Військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_1 , водія - електрика 2 мінометного взводу мінометної батареї оформлені наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2023 №46 (а.с.88). Згідно пункту 2 вказаного наказу наказано за порушення статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на старшого сержанта ОСОБА_1 , водія - електрика 2 мінометного взводу мінометної батареї накласти дисциплінарне стягнення «догана»; не нараховувати додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та премію, передбачену наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 в повному обсязі (а.с.88).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2024 №459 внесені зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2023 №46 шляхом зазначення вірного року наказу - 2024 (а.с. 184).
У зв'язку з даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.03.2024 внесені відомості за №62024100150000311 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України (а.с. 180).
Вважаючи оскаржуваний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач лише з 30.12.2023 по 31.12.2023 самовільно залишив військову частину, а в період з 01.01.2024 по 05.02.2024 знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради, проте відповідач не врахував дану обставину під час проведення службового розслідування. При цьому, позивач знаходився на плановому стаціонарному та амбулаторному лікуванні в період, з 01.01.2024 по 05.02.2024 у КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради, а тому права на отримання такої додаткової винагороди не має.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно зі статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Статтею 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції» з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Відповідно до пункту 1 розділу 2 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608) службове розслідування може призначатися у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; - неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; - дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; - втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; - порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; - недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; - повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; - скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Згідно з пункту 3 розділу 2 Порядку, службове розслідування проводиться для встановлення: - неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; - причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; - порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; - причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до вимог п. 1 Розділу 3 Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Відповідно до вимог п. 3 Розділу 3 Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акту службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Норми пункту 13, 14 Розділу 3 Порядку № 608 передбачають, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
Згідно з пунктами 1, 5, 6 Розділу V Порядку № 608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акту службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акту службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, Розділу VІ Порядку № 608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
На військовослужбовців, за змістом статті 48 Дисциплінарного статуту, можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема, догана.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту).
Відповідно до статей 18-19 Статуту військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.
Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Згідно статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 58 Статуту встановлено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою, зокрема, за збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за додержання принципів соціальної справедливості.
Згідно статті 87 Статуту начальник медичної служби бригади відповідає за організацію та проведення лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у бригаді, своєчасне надання необхідної медичної допомоги травмованим (пораненим) та хворим.
На доповнення вимог, викладених у статтях 82-84 цього Статуту, начальник медичної служби бригади зобов'язаний, зокрема, організовувати проведення медичних оглядів та обстежень особового складу підрозділів бригади, які не мають у штаті медичних працівників (фахівців); організовувати постійне медичне спостереження за особами з хронічними захворюваннями, надавати командирам підрозділів бригади рекомендації щодо зміцнення їх здоров'я і контролювати їх виконання.
Начальник медичної служби батальйону (дивізіону, окремої роти) - фельдшер відповідає за організацію медичного забезпечення батальйону, проведення профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у батальйоні, своєчасне виявлення та надання необхідної медичної допомоги хворим (пораненим, травмованим, отруєним). На доповнення вимог, зазначених у статтях 82-84 цього Статуту, начальник медичної служби батальйону - фельдшер зобов'язаний, зокрема, здійснювати постійний контроль за станом здоров'я та фізичного розвитку військовослужбовців батальйону; брати участь у проведенні медичних оглядів особового складу підрозділів батальйону (стаття 110-2 Статуту).
Статтею 128 Статуту встановлено, що солдат зобов'язаний, зокрема, своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів.
Відповідно до статей 254-255, 257 Статуту військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.
Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців строкової військової служби від занять, робіт, несення служби у наряді, а офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом, - від виконання службових обов'язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб. У разі потреби термін звільнення може бути продовжено. Рекомендації лікаря (фельдшера) про часткове або повне звільнення від виконання обов'язків підлягають виконанню посадовими особами.
Згідно статті 260 Статуту на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Зі змісту акту службового розслідування №81 слідує, що старший сержант ОСОБА_1 , водій - електрик 2 мінометного взводу мінометної батареї служби з 30.12.2023 знаходиться на самовільному лікуванні, без оформлення документів, згідно установлених норм, що свідчить про порушення статті 65 Конституції України, Статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (а.с.66-68). Згідно пункту 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2023 №46 за порушення статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на старшого сержанта ОСОБА_1 , водія - електрика 2 мінометного взводу мінометної батареї накладено дисциплінарне стягнення «догана» та наказано не нараховувати додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та премію, передбачену наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 в повному обсязі.
Разом із тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач самостійно звернувся 29.12.2023 для консультації до КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради, де йому було рекомендовано стаціонарне лікування в плановому порядку, що підтверджується довідкою вказаного медичного закладу від 29.12.2023 (а.с. 15).
В період з 30.12.2023 по 31.12.2023 позивач проводив час на власний розсуд.
31.12.2023 о 15.10 год позивач через додаток Сигнал в телефоні надіслав до Військової частини НОМЕР_1 довідку з КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради від 29.12.2024 про звернення до вказаного медичного закладу, в якій зазначено про рекомендоване планове стаціонарне лікування.
з 01.01.2024 по 05.02.2024 знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради з діагнозом хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія з вираженим больовим, м'язово-тонічним та корінцевим 1,5 синдромами, вегетативно-іритативним синдромом, вираженими статико-динамічними порушеннями в стадії загострення (а.с.16-17, 21-22).
02.01.2024 позивачем були надіслані відповідачу через додаток Сигнал також лікарняні довідки, як зазначено в акті службового розслідування №81.
Судом також встановлено, що 06.02.2024 позивач повернувся до Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, позивач лише з 30.12.2023 по 31.12.2023 самовільно залишив військову частину, а в період з 01.01.2024 по 05.02.2024 знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради, проте відповідач не врахував дану обставину під час проведення службового розслідування.
При цьому, позивач повідомляв, що він неодноразову усно звертався до командира стосовна скарг на своє здоров'я, проте командир не вживав заходів щодо направлення його на лікування. Також позивача зауважив, що позивач не є кадровим військовослужбовцем, а призваним за мобілізацією, а тому про вимоги Статуту щодо подання командиру письмового рапорту з даного питання не знав.
При розгляді даної справи суд першої інстанції вірно врахував, що згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників).
За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.02.2024 № 46 «Про результати службового розслідування за фактом неявки за місцем збору для відправки до Військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_1 » є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 № 745/32197 (далі - Порядок №260, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 01.01.2024 по 05.02.2024 знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради, а тому позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період, з 01.01.2024 по 05.02.2024, відповідно до пункту 9 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки згідно вимог пункту 2 розділу XXXIV Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
- з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;
- з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;
- з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;
- у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
- з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;
- у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;
- із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;
- з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури (у тому числі об'єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).
Проте, позивач знаходився на плановому стаціонарному та амбулаторному лікуванні в період, з 01.01.2024 по 05.02.2024 у КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради, а тому права на отримання такої додаткової винагороди не має.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки враховуючи обставини справи, перебування позивача на військовій службі, вчинення ним активних дій з метою ознайомлення із матеріалами службового розслідування та з метою вирішення спору в позасудовому порядку (що підтверджується зверненнями до відповідача, які наявні в матеріалах справи), на переконання колегії суддів, строк пропущено не було.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 11.08.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна