П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9504/25
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. Час і місце ухвалення: 29.05.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Потомському А. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання дій протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
31.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області, в якому просив суд:
- визнати противоправними дії відповідача щодо розрахунку ОСОБА_1 суми компенсації днів невикористаної відпустки 358 днів за період роботи суддею Суворовського районного суду м. Херсона та суддею Херсонського міського суду Херсонської області виходячи з розрахунку середнього заробітку без врахування вимог абз.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, про розрахунок середнього заробітку, обчисленого виходячи з виплат, нарахованих позивачу за період з 01 січня по 30 листопада 2023 року;
- зобов'язати ТУ ДСА в Херсонській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру компенсації 358 днів невикористаної відпустки за період роботи суддею Суворовського районного суду м. Херсона та суддею Херсонського міського суду Херсонської області, виходячи з середнього заробітку, обчисленого виходячи з виплат, нарахованих позивачу за період з 01 січня по 30 листопада 2023 року, відповідно до абз.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, та виплатити недонараховану суму компенсації за невикористану відпустку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він обіймав посаду судді та рішенням Вищої ради правосуддя від 19 грудня 2023 року був звільнений у відставку. В січні 2024 року ТУ ДСА в Херсонській області з позивачем провело остаточний розрахунок при звільненні, зокрема, виплатило на його користь компенсацію за 358 днів невикористаної відпустки в загальній сумі 1 198 134,81 грн. Однак, для обчислення розміру компенсації за невикористані 358 календарні дні відпустки (в тому числі 67 днів невикористаної відпустки за час роботи суддею Суворовського районного суду м.Херсона) ТУ ДСА в Херсонській області протиправно розрахувало середньоденний заробіток в порушення абз.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, без врахування вимог про обчислення середнього заробітку виходячи з виплат за 2023 рік та без врахування виплати суддівської винагороди за період з 15 по 30 листопада 2023 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме: надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом. Позовну заяву повернуто позивачу без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, просить скасувати ухвалу від 29.05.2025р. та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що про порушення права на належний розмір компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 міг дізнатися 18.01.2024р. при наданні йому ТУ ДСА в Херсонській області розрахунку, а також про те, що позивач достеменно знав про суми компенсації за невикористані відпустки в квітні 2024 року під час розгляду судової справи №420/12462/24. Апелянт стверджує, що при звільненні у нього не було підстав для сумніву у правильності ведення бухгалтерського обліку в ТУ ДСА та для витребування будь-яких документів для перевірки правильності розрахунку відповідачем середньої заробітної плати, яка враховувалася при нарахуванні компенсації за невикористані 358 дні відпустки. Документом, з якого ОСОБА_1 стало відомо про неправильність розрахунку середнього заробітку, стала довідка ТУ ДСА в Херсонській області про нараховану йому заробітну плату у листопаді-грудні 2023 року, яка була надана тільки 30.12.2024р. А відтак, за твердженням апелянта, позов подано ним в межах тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Також, апелянт посилається на те, що невиплата суддівської винагороди є триваючим порушенням, при якому протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду у будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.
За твердженнями апелянта, суд не мав підстав для застосування статті 123 КАС України, оскільки строк є матеріальним, тому застосуванню підлягають положення ч.2 ст.233, ст.234 КЗпП України, які відлік строку звернення до суду пов'язують з отриманням повідомлення за ст.116 КЗпП України, якого ОСОБА_1 не отримував.
ТУ ДСА в Херсонській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що про порушення свого права на належний розмір компенсації за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 знав принаймі в квітні 2024 року при зверненні до суду з позовом до ТУ ДСА в Херсонській області про зобов'язання здійснити доплату компенсації днів невикористаної відпустки за період роботи суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993р. по 08.2016р. та суддею Херсонського міського суду Херсонської області з 08.2016р. по 26.12.2016р. (справа №420/12462/24). До додатків до позовної заяви ОСОБА_1 долучено копію розрахунку від 18.01.2024р., що свідчить про те, що позивач був обізнаний з розрахунком компенсації за невикористані дні відпусток. До суду з даним позовом звернувся лише в березні 2025 року, тобто із значним пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України. Поважних причин пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивними та не залежали від волі позивача, ОСОБА_1 суду не зазначено та їх документального підтвердження не надано. А відтак, суд першої інстанції спірною ухвалою від 29.05.2025р. правомірно повернув без розгляду позов як такий, що поданий з пропуском строку звернення до суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Херсонської обласної ради народних депутатів №238 від 26.01.1993р. ОСОБА_1 був обраний суддею Суворовського районного суду міста Херсона.
Указом Президента України №341/2016 від 22.08.2016р. позивача переведено на посаду судді Херсонського міського суду Херсонської області.
Відповідно до рішення голови Верховного Суду №28/0/149-2 від 27.04.2022р. ОСОБА_1 був відряджений до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022р. без зазначення граничного строку відрядження.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.09.2023р. №911/0/15-23 «Про дострокове закінчення відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області» відрядження позивача було достроково закінчене з 15.11.2023р.
Рішенням Вищої ради правосуддя №1347/0/15-23 від 19.12.2023р. ОСОБА_1 звільнений з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Позивача з 26.12.2023р. відраховано зі штату Херсонського міського суду Херсонської області у відставку наказом Херсонського міського суду Херсонської області від 26.12.2023р. №03-01/216.
Згідно розрахункового листа за січень 2024 року позивачу нараховано компенсацію відпустки за 291 день у розмірі 1130491,36 грн. У даному розрахунковому листі міститься запис: «На депозитному рахунку у Вас: 67 днів на суму 67643,46 грн., платіж відправлений на виконання в казначейство.».
15.01.2024р. на картковий рахунок позивача було зараховано кошти у розмірі 1228730,28 грн. (з яких компенсація за відпустки 1130491,36 грн.), а 29.03.2024р. - у розмірі 67643,46 грн.
Таким чином, всього ТУ ДСА в Херсонській області виплатило на користь ОСОБА_1 1 198 134,81 грн. компенсації за невикористані 358 днів відпустки.
Вважаючи, що ТУ ДСА в Херсонській області протиправно розрахувало середньоденний заробіток для компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Повертаючи спірною ухвалою без розгляду позов ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України. Суд зазначив, що позивач достеменно знав про суми компенсації за невикористані відпустки ще в квітні 2024 року при зверненні до суду з позовом до ТУ ДСА в Херсонській області про зобов'язання здійснити перерахунок розміру оплати компенсації 358 днів невикористаної відпустки за період роботи суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993р. по 08.2016р. та суддею Херсонського міського суду Херсонської області з 08.2016р. по 26.12.2016р. включно, виходячи з судової винагороди на час її нарахування та виплати (справа №420/12462/24). До суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 01.04.2025р. та не довів існування об'єктивно непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Строки звернення до адміністративного суду визначено статтею 122 КАС України, відповідно до якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. (ч.ч.2, 5 ст.122 КАС України).
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
06.04.2023р. Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, в якій зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Для правильного вирішення спірного питання, насамперед, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду із заявленими ОСОБА_1 вимогами, які стосуються перерахунку розміру грошової компенсації за 358 днів невикористаної відпустки.
У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу [у редакції, чинній до 19 листопада 2022 року]‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про перерахунок та виплату належної йому суми компенсації за невикористані дні відпусток після звільнення з посади судді, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. У цій справі це відбулося шляхом вручення ОСОБА_1 18.01.2024р. розрахунку компенсації за невикористану відпуску, що останній підтвердив у заяві, поданій позивачем 19.04.2025р. до суду на виконання ухвали від 07.04.2025р. про залишення позовної заяви без руху.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року по справі №400/6758/24.
Виходячи з цього, колегія суддів зазначає, що саме дата вручення позивачу зазначеного розрахунку, а саме 18 січня 2024 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що з даного розрахунку він не мав можливості дізнатися про не належний розрахунок відповідної компенсації, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, ще в квітні 2024 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ТУ ДСА в Херсонській області щодо оскарження його дій в частині обмеження суми компенсації днів невикористаної відпустки за період роботи суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993р. по 08.2016р. розміром суми перерахованої на депозитний рахунок недоплати компенсації днів невикористаної відпустки за період роботи суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993р. по 08.2016р. та суддею Херсонського міського суду Херсонської області з 08.2016р. по 26.12.2016р. (справа №420/12462/24)
Зазначеним спростовуються твердження апелянта про його необізнаність із здійсненими розрахунками. При наявності сумнівів у правильності нарахування компенсації за невикористані дні відпустки (які мали місце у зв'язку із зверненням до суду в справі №420/12462/24) ОСОБА_1 не позбавлений був можливості звернутися до ТУ ДСА в Херсонській області щодо надання роз'яснень з приводу відповідних нарахувань.
Доказів невідкладного вчинення будь-яких дій з метою з'ясування формули розрахунку компенсації позивачем не надано.
Колегія суддів наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Триваюча пасивна поведінка ОСОБА_1 не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Про наявність таких причин апелянтом не зазначено та колегією суддів не встановлено.
Доводи, якими апелянт у даній справі обґрунтовує свої вимоги, в т.ч. посилаючись на триваюче порушення, колегія суддів розцінює як намагання ОСОБА_1 штучно продовжити встановлений процесуальним законом строк звернення з позовом до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме: гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були б покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (рішення ЄСПЛ у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства» від 24 вересня 1996 року).
Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 подано позов до суду з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України строку звернення до суду та не зазначено поважних причин для його поновлення, а тому позовна заява підлягає поверненню у відповідності до ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 12 серпня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова