11 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/20619/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), cуддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 року в адміністративній справі №160/20619/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо неврахування до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоду роботи з 01.01.2004 по 18.12.2012, не проведення індексації пенсії з 01.03.2024, із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення її пенсії 1,0796, та дії щодо врахування до розрахунку середнього заробітку плату в період з 01.07.2000 по 31.12.2003 нульовою;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоду роботи з 01.01.2004 по 18.12.2012 у приватному підприємстві «МАКСАРТ» та здійснити донарахування розміру пенсії з дня призначення пенсії 27.09.2023 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, виключити із розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нульову заробітну плату з 01.07.2000 по 31.12.2003 та здійснити донарахування розміру пенсії з дня призначення пенсії 27.09.2023 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, провести індексацію пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020-2022 роки в розмірі 12236.71 грн., з 01.03.2024 року - на коефіцієнта збільшення 1,0796 відповідно до постанови КМУ від 23 лютого 2024 р. N 185 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» із врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо неврахування до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 18.12.2012.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 18.12.2012 у Приватному підприємстві «МАКСАРТ» та здійснити донарахування розміру пенсії з дня призначення пенсії.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо розрахунку розміру пенсії ОСОБА_1 з 27.07.2023 року з урахуванням заробітної плати за період роботи з 01.07.2020 по 31.12.2003 в нульовому розмірі.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.07.2023 року та виключити в повному обсязі із розрахунку середнього заробітку період з 01.07.2000 по 31.12.2003, як такий, що не відноситься до сум виплат (доходів), визначених п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачений судовий збір у сумі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
27.09.2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням від 04.10.2023 року № 047050024223 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовило ОСОБА_1 , в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу роботи.
Не погодившись з рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , оскаржив його в суді.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року по справі № 160/35/24 позовну заяву задоволено частково, а саме:
визнано протиправним та скасувати рішення від 04.10.2023 року №047050024223 Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до наявного страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи ОСОБА_1 з 02.07.1987 року по 10.07.1994 року та з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 27.09.2023 року та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 160/35/24 набрало законної сили 21.05.2024 року.
27.09.2023 ОСОБА_1 була призначена пенсія.
З протоколу розрахунку стажу ОСОБА_1 до страхового стажу роботи позивача не враховано період роботи з 01.01.2004 року по 18.12.2012 року, у розрахунку середнього заробітку заробітна плата за період з 01.07.2000 по 31.12.2003 включено нулями, показник середньої заробітної плати з якого розрахована середня заробітна плата для розрахунку розміру пенсії залишився незмінним та не індексувався відповідачем на 1,0796 (у 2024 р.)
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування до страхового стажу роботи періоду роботи з 01.01.2004 по 18.12.2012, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду роботи позивача з 02.07.1984 року по 01.10.1991 рік) в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, в графі 2 вказується дата прийняття на роботу.
В графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, дільницю, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії чи посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії чи посади, на яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників у відповідно до найменувань професій, вказаних в Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій для робітників; для службовців у відповідно до найменувань посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розпису.
Згідно до п. 2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з додержанням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 дата звільнення; в графі 3 причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 р. «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Згідно до п. 2.4 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Відповідно до п. 4.1 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27.04.1993 року № 301 за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , дата заповнення 21.09.1981, наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:
- 20.10.1995 обіймаю посаду директора приватного підприємства «Максарт»;
- 18.12.2012 звільнений за власним бажанням.
Записи про прийняття на роботу в спірні періоди вчинені відповідно до вимог Інструкції № 162, № 58.
Проте, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Слід зауважити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14989/15-а.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у Приватному підприємстві «Максарт» за період з 20.10.1995 по 18.12.2012, суд доходить до висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового трудового стажу роботи позивача період роботи в з 01.01.2004 по 18.12.2012.
Отже, вказані записи у трудовій книжні підтверджують факт роботи позивача у спірний період.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Відтак, не зарахування стажу є порушенням органу Пенсійного фонду України, що посягає на гарантовані Конституцією України права позивача.
Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що період роботи позивача згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 мають бути зараховані до загального стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності довідки не встановлено, а тому архівну довідку позивача слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).
З огляду вищезазначене, органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах. Отже, відповідач своїм правом вимагати відповідні документи від підприємств, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію - не скористався, відтак необґрунтовано, без урахування всіх обставин справи.
Отже, відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи з 01.01.2004 року по 18.12.2012 року до страхового стажу позивача вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо неврахування до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , періоду роботи з 01.01.2004 року по 18.12.2012 року, у зв'язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 року по 18.12.2012 року у Приватному підприємстві «МАКСАРТ» та здійснити донарахування розміру пенсії з дня призначення пенсії.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виключити із розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нульову заробітну плату з 01.07.2000 по 31.12.2003 та здійснити донарахування розміру пенсії з дня призначення пенсії 27.09.2023 року.
Відповідно до приписів ст. 40 Закону України №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення, періоди страхового стажу під час воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з місяця введення воєнного стану та протягом трьох календарних місяців після його припинення або скасування. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Статтею 41 Закону України №1058-IV визначено виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії.
Відтак, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:
1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону;
2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум;
3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону;
4) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із сплачених страхових внесків за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Спірні періоди стажу, які позивач вважає такими, що підлягають виключенню з розрахунку заробітної плати, а саме з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року, набуті ним до 01.01.2004 року - дати набрання чинності Законом України №1058-IV, тобто застосуванню в даному випадку підлягає п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України №1058-IV.
Виходячи з аналізу зазначеної норми, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються виплати (дохід), отримані застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, вказане свідчить про те, що у разі відсутності факту нарахування та сплати страхових внесків, сума такої заробітної плати (доходу) не враховується при обчисленні розміру пенсії.
Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5), підтверджено, що з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року відсутні відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.
Враховуючи викладене, період з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року безпідставно та всупереч приписам п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України №1058-IV включені відповідачем до Розрахунку заробітку для обчислення пенсії.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання провести індексацію пенсії ОСОБА_1 , із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020-2022 роки в розмірі 12236,71 грн, з 01.03.2024 року - на коефіцієнта збільшення 1,0796 відповідно до постанови КМУ від 23 лютого 2024 р. N 185 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» із врахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії.
Індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина 5 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Частиною 2 статті 42 Закону №1058 визначено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Слід зауважити, що індексація пенсії згідно з цією нормою відбувається не шляхом безпосереднього збільшення її розміру на певний коефіцієнт, а шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії.
Цей показник у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 42 Закону №1058 збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії визначений Порядком №124.
Відповідно до пункту 5 Порядку №124 кожен наступний перерахунок у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Таким чином, запроваджений механізм індексації спирається на збільшені у попередніх роках показники середньої заробітної плати. Тому передбачений статтею 42 Закону №1058 перерахунок раніше призначених пенсій здійснюється з використанням спеціально визначеного для цього показника середньої заробітної плати.
Цей показник розраховується саме з метою використання при розрахунку індексації пенсії, що визначає сферу його застосування.
У 2024 році пунктом 1 постанови КМУ від 23.02.2023 №185 передбачений коефіцієнт 1,0796. Відтак розрахований з метою індексації пенсії показник середньої заробітної плати становив 7994,47грн (7405,03 х 1,0796).
Як вже зазначалося, такий розрахунок здійснюється саме з метою використання у механізмі індексації. Автономний характер такого розрахунку обмежує його застосування у інших процедурах, зокрема при призначенні пенсій.
Тому, фактично у відносинах пенсійного забезпечення застосовуються два показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховується для обчислення пенсії: розрахований з метою індексації пенсій та визначений для інших цілей, у тому числі для призначення пенсій.
У контексті справи, що розглядається, розрахований з метою індексації пенсії у 2024 році показники середньої заробітної плати складає показник 7994,47 грн. У разі його застосування при перерахунку пенсії позивачки, розмір останньої не збільшиться, оскільки при призначенні пенсії був застосований більший показник середньої заробітної плати (21649,68 грн. = 12236,71 грн. х 1,76924).
Таким чином, згідно з Порядком №124 пенсія позивача з 01.03.2024 не збільшується. У цьому разі пунктом 6 постанови №185 передбачену виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 100 гривень.
Вказані норми постанови №185 прямо допускають, що пенсії, призначені за зверненнями, що надійшли до 31.12.2024 включно, можуть не зазнати підвищення з 01.03.2024 згідно з Порядком №124, що має наслідком доплати до пенсії.
Це спростовує доводи позивача про обов'язкове підвищення пенсії внаслідок проведення індексації відповідно до статті 42 Закону №1058.
Суд не вбачає проявів дискримінації осіб за ознакою року виходу на пенсію при проведенні індексації пенсії. Послідовне щорічне застосування коефіцієнтів підвищення показників середнього заробітку, внаслідок якого з часом таке значення при проведенні індексації зрівняється з іншими, забезпечить рівність осіб в контексті індексації незалежно від року призначення їм пенсії.
Отже, оскільки пенсія позивача не підвищилась внаслідок перерахунку відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV, Порядку №124 та Постанови №185, відповідачем з 01 березня 2024 року, правомірно встановлено надбавку на індексацію у розмірі 100,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року в адміністративній справі №160/20619/24 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року в адміністративній справі №160/20619/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко