11 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 199/9628/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025 в адміністративній справі №199/9628/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності, закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд:
- скасувати постанову №048 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 13.11.2024 року.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025 в адміністративній справі №199/9628/24 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що 13.11.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було складено постанову №048 про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.
Відповідно до вказаної постанови громадянин ОСОБА_1 в порушення Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (зі змінами), ч.10 ст.1, ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ у визначений в повістці час, дату та місце не з'явився, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Так, статтею 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до частини третьої якої вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини першої зазначеної статті порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до абз. 4 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
У свою чергу, згідно статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, притягнення до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП відбувається саме територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
З матеріалів справи вбачається, що постановою №048 у справі про адміністративне правопорушення, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн., оскільки останній 05.09.2024 року о 8 год. 30 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_1 для звірки військово-облікових даних, не з'явився, про причини неявки не повідомив, що є порушенням Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (зі змінами), ч.10 ст.1, ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, чим вчинив правопорушення в особливий період, під час дії в державі правового режиму «воєнного стану».
Тобто, вбачається факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП у зв'язку з порушенням останнім законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За правилами статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У той же час, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
При цьому, статтею 251 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.
Отже, для притягнення військовозобов'язаного до адміністративної відповідальності передбаченої ч.3 ст.210-1 КУпАП у разі неявки за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, орган (посадова особа) має встановити чи було належним чином повідомлено особу про такий обов'язок шляхом вручення повістки.
Зі змісту постанови про адміністративне правопорушення від 13.11.2024 року, вбачається, що громадянину ОСОБА_1 було надіслано за адресою зареєстрованого місця проживання повістку про виклик засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, відповідно до якої йому належало з'явитися 05.09.2024 року о 8 год. 30 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_1 для звірки військово-облікових даних.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції зазначив, що повістка була відправлена ОСОБА_1 21.08.2024 засобами поштового зв'язку рекомендованим листом до поштового відділення за його адресою та, відповідно до даних трекінгу поштового відправлення № 4906905065517 з офіційної вебсторінки «Укрпошти», 23.08.2024 прибула до цього поштового відділення і знаходилась в ньому до 06.09.2024, після чого була відіслана у зворотному напрямку у зв'язку із закінченням терміну зберігання й неотриманням поштового відправлення Позивачем.
Так, відповідно до пункту 41 Порядку № 560 Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З наведеного вбачається, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, рекомендовані листи з позначкою "Повістка ТЦК" під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК".
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК", працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Апеляційний суд зі змісту матеріалів справи встановив, що рекомендований лист № 4906905065517 з повісткою був відправлений на ім'я позивача 23.08.2024.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідачем не надано, та матеріали справи не містять довідку Укрпошти про дату та причини повернення листа з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
З наданої суду копії поштового відправлення №4906905065517 встановлено, що у розділі "адресат" зазначені лише прізвище, ім'я, по батькові ОСОБА_1 та його адреса, однак не зазначений номер телефону, за яким працівник пошти мав би повідомити про надходження листа з позначкою "Повістка ТЦК". Крім того, конверт поштового відправлення з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення не містить позначку повернення відправнику "за закінченням терміну зберігання", також, матеріали справи не містять доказів належного інформування одержувача, зокрема чи було вкладено до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК", як це передбачено Правилами надання послуг поштового зв'язку.
Також, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що поштове відправлення №4906905065517 відповідно до даних трекінгу поштового відправлення № 4906905065517 з офіційної вебсторінки «Укрпошти», 23.08.2024 прибула до цього поштового відділення і знаходилась в ньому до 06.09.2024, після чого була відіслана у зворотному напрямку, при цьому ОСОБА_1 мав прибути до ТЦК та СП 05.09.2024, тобто за один день до закінчення процедури вручення повістки.
Отже, відповідно до положень пп.2 п.41 Порядку №560, відповідач не мав належне підтвердження оповіщення про виклик позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що є самостійною підставою для задоволення позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про здійснення виклику позивача не за місцем перебування на військовому обліку, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 81 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період - у разі призову військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Як встановлено з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, позивач не перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 - відповідно до даних військово-облікового документу, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Доказів того, що позивач у спірному періоді перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 або добровільно виявив бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період матеріали справи не містять.
При цьому відповідно до п. 81-1 Порядку військовозобов'язані та резервісти, які виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі власноруч написаної заяви на ім'я командира військової частини, керівника відповідного підрозділу розвідувальних органів, керівника Центрального управління або регіонального органу СБУ за формою згідно з додатком 13 із зазначенням обраної (запропонованої) посади в складі основних (бойових) підрозділів відповідної військової частини, підрозділі, органі, закладі, установі СБУ.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач не переконався у належному повідомленні позивача про обов'язок з'явитися до ТЦК, а відтак останнім не доведено наявності в його діях порушення ч. 1 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а відповідно і складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом, рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі № 263/15738/16-а.
Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб'єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.
Крім того, колегія суддів враховує те, що, що відповідно примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
Встановлені колегією суддів під час розгляду справи обставини є підставою для висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .
Встановлені судом під час розгляду справи процесуальні (процедурні) порушення є безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025 в адміністративній справі №199/9628/24,- задовольнити повністю.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025 в адміністративній справі №199/9628/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №048 від 13.11.2024 року про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко