Справа № 420/14764/25
12 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року посадовий оклад, оклад за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премію, в яких посадовий оклад, оклад за військовим званням визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовна заява обґрунтована тим, що у період проходження позивачем служби цивільного захисту, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось у заниженому розмірі, зокрема, позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 роки). Вважає такі дії відповідача протиправними, тому з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 16 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, згідно якого представники зазначили, що нарахування позивачу грошового забезпечення здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства та просили відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що у період з 29.04.2014 по 02.04.2025 ОСОБА_1 проходив військову службу, у тому числі з 16.09.2014 по 08.08.2016, з 22.05.2017 по 02.04.2025 - у військової частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2025 №100, ОСОБА_1 , штаб-сержантом, остання штатна посада командир 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу охорони та оборони важливих державного об'єкта 1 стрілецької роти охорони та оборони важливих державних об'єктів, звільнено з військовою служби відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у відставку за станом здоров'я.
Станом на дату звільнення вислуга років становить: у календарному обчисленні 15 років 02 місяці 25 днів, у пільговому обчисленні - 04 роки 08 місяців 25 днів.
Відповідно до наказу при звільненні позивач повинний був отримати:
- премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 510 відсотків від посадового окладу;
- грошову компенсацію за невикористанні 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, невикористанні 35 календарних днів за 2024 рік, невикористанні 40 календарних днів за 2025 рік;
- компенсацію за 84 календарних невикористаних днів додаткової відпустки;
- одноразову грошову допомогу при звільненні к розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 років служби.
23 квітня 2025 року позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив нарахувати та виплатити з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням у 2020, 2021, 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 01.05.2025 за №3/12/13/1-3504 військовою частиною НОМЕР_1 НГУ роз'яснено позивачу, що нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України здійснюється на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2008 №200, підстав для перерахунку - відсутні.
Позивач вважає протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати йому у заниженому розмірі грошового забезпечення в період з 29.01.2020 року, з 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року, з 01.01.2023 по 19.05.2023 року суми грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб, суми компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, премії, а також виплаченої одноразової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року відповідно протиправними та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (далі - Постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( №25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за спеціальне звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.
Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
В свою чергу, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового розміру збільшено в порівнянні з 2018 роком.
Так, з 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму становить 2102,00 грн, з 01.01.2021 2270,00 грн, з 01.01.2022 2481,00 грн, з 01.01.2023 2684,00 грн.
Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022, 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд також зауважує, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», відповідно до пункту 4 якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.
Тому, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Зважаючи на висновки суду щодо наявності підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 року), який відповідачем не був врахований під час нарахування грошового забезпечення позивача, відтак суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та з урахуванням вже виплачених сум.
Щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає таке.
Суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Відтак, похідні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року також підлягають задоволенню.
При цьому, перерахунок має бути здійснений виходячи з розміру посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет України на відповідний станом на 1 число відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року посадовий оклад, оклад за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премію, в яких посадовий оклад, оклад за військовим званням визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко