12 серпня 2025 р. № 400/1643/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БІЛОУСІВКА-2007», с. Григорівське,Вознесенський р-н, Миколаївська обл.,56550,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005,
провизнання протиправним та скасування Розпорядження від 01.11.2024 року №195-рл в частині; зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЛОУСІВКА-2007" (далі по тексту - Позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі по тексту - Відповідач ) про:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Відповідача від 01.11.2024 № 195-рл в частині анулювання ліцензії на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої товариству з обмеженою відповідальністю "БІЛОУСІВКА-2007" з реєстраційним номер 14140414202001019 і терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Братський район, село Новоолександрівка, вулиця Поркуяна Олександра, будинок 4В;
- зобов'язання Відповідача виключити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального інформацію щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої товариству з обмеженою відповідальністю "БІЛОУСІВКА-2007" (с. Григорівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56550, ідентифікаційний код 35563676) з реєстраційним номер 14140414202001019 і терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Братський район, село Новоолександрівка, вулиця Поркуяна Олександра, будинок 4В.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому органом ліцензування було видано ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), з реєстраційним номер 14140414202001019 терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025. Однак, він не отримував у встановлені законодавством строки від відповідача, як органу ліцензування, повідомлення про необхідність внесення чергового платежу. Незважаючи на це, він оплатив вчасно в належному розмірі ліцензії за 2020, 2021, 2022, 2023 і 2024 роки. Тому в його діях відсутнє правопорушення, а підстави для скасування вказаної ліцензії були відсутні. На переконання позивача, оскаржуване розпорядження є протиправним, а належним способом захисту порушених його прав є скасування цього розпорядження та видалення з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального інформації щодо анулювання відповідної ліцензії.
24.02.2025 р. ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
11.03.2025 р. у відзиві на позовну заяву Відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив відповідач умотивував тим, що на виконання пункту 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон № 3817-ІХ) і статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон № 481/95-ВР), у зв'язку з несплатою позивачем чергового платежу за ліцензію було прийнято розпорядження від 01.11.2024 № 195-рл про анулювання ліцензії на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 14140414202001019 терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025. Згідно з частиною шостою статті 16 Закону № 481/95-ВР (був чинним до 01.01.2025 в частині, що не суперечить положенням Закону № 3817-ІХ), для здійснення контролю суб'єкт господарювання зобов'язаний був подавати контролюючому органу копію платіжної інструкції на перерахування плати чергового платежу за ліцензію з відміткою банку/небанківського надавача платіжних послуг про дату її виконання. Однак, позивач, відповідно до пункту 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817-ІХ та частини шостої статті 16 Закону № 481/95-ВР до 01.11.2024, не подав відповідачу копії платіжних інструкцій на перерахування чергових платежів за ліцензію та не звертався з повідомленнями щодо внесення чергових платежів за ліцензією № 14140414202001019. Відповідач наголосив на тому, що він не має законодавчо встановлених повноважень та функцій використовувати та самостійно спрямовувати кошти платника податків (незалежно від суми та коду бюджетної класифікації) без його згоди викладеній письмово. Крім цього, оскільки Закон № 3817-ІХ та Закон № 481/95-ВР застосовуються у межах, спосіб та строк визначені в Законі № 3817-ІХ, відповідач правомірно прийняв оскаржуване розпорядження.
14.03.2025 р. у відповіді на відзив позивач підтримав свої позовні вимоги, заперечивши проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
27.04.2020 р. відповідач зареєстрував ліцензію позивача на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №14140414202001019 терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Братський район, село Новоолександрівка, вулиця Поркуяна Олександра, будинок 4В, загальна місткість резервуарів, що використовується для зберігання пального 50000,00 л (далі Ліцензія №14140414202001019).
У відмітці до Ліцензії № 14140414202001019 про поточні сплати за ліцензію зазначено, що сплачено за ліцензію за період:
- з 27.04.2020 до 27.04.2021 в сумі 780,00 грн. згідно платіжного доручення №189 від 13.04.2020;
- з 27.04.2021 до 27.04.2022 в сумі 780,00 гривень згідно платіжного доручення № 9 від 30.03.2021.
Позивач і надалі оплачував по 780,00 грн плати за ліцензію на право зберігання пального, що підтверджується наступними документами:
1. Платіжна інструкція № 185 від 11.04.2022 року (внесення плати за ліцензію в 2022 році).
2. Платіжна інструкція № 241 від 07.04.2023 року (внесення плати за ліцензію в 2023 році).
3. Платіжна інструкція № 263 від 18.04.2024 року (внесення плати за ліцензію в 2024 році).
01.11.2024 року Позивач засобами сервісу Державної податкової служби України «Електронний кабінет платника податків» було отримано Витяг з розпорядження №195-рл від 01 листопада 2024 року «Про анулювання ліцензії з 27.04.2024 року».
Відповідно до інформації, яка міститься у Витягу, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області анульовано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 14140414202001019, терміном дії з 27.04.2020 року до 27.04.2025 року, яка була видана Позивачу, у зв'язку з несплатою чергового платежу за ліцензію.
Вважаючи Розпорядження № 195-рл від 01.11.2024 р. протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне:
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Підпунктами 191.1.14, 191.1.16, 191.1.17 пунктом 191.1 статті 191 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу:
здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері;
здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;
проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.
Частинами першою і сьомою статті 16 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) передбачено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Контроль за дотриманням вимог відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства до малих виробництв виноробної продукції здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.
Контроль за сплатою річної плати за ліцензії здійснюється органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України видавати ліцензії на виробництво спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального, оптову торгівлю спиртом, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, і пальним, на зберігання пального. Для здійснення контролю суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) подає зазначеному органу копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату.
Відповідно до пункту 65 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024) орган ліцензування:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у частині здійснення ліцензування виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини, а також у частині здійснення в автоматичному режимі ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки;
територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у частині здійснення ліцензування оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, сидром та перрі (без додавання спирту), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним, роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним, зберігання пального.
Згідно з пунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та контроль за таким виробництвом та обігом; здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом та обігом.
Таким чином, відповідач є органом ліцензування, зокрема, у частині здійснення ліцензування зберігання пального.
Відповідно до абзацу двадцять п'ятого статті 1 статті 1 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) ліцензія (спеціальний дозвіл) документ, що засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; анулювання ліцензії позбавлення суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії.
Ліцензія право суб'єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності (пункт 40 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024)).
Згідно з частинами десятою і дванадцятою статті 15 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Плата за ліцензії справляється органом, що видає ліцензії, у розмірах, встановлених цим Законом, і зараховується до місцевих бюджетів.
Частиною сьомої статті 15 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) встановлено річну плату за ліцензію на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
Згідно з абзацом четвертим пункту 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024) суб'єкт господарювання, який у період, визначений абзацом першим цього пункту, здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої не закінчився у такий період, але за якою не сплачено чергові платежі, зобов'язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
З наведеного слідує, що у суб'єкта господарювання, який оплатив ліцензію в розмірі, встановлену Законом № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) до набрання чинності Законом № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024), не виникає обов'язок здійснити доплату за ліцензію до розміру, встановленого пунктом 3 частини першої статті 53 Законом № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024).
Повідомлення про необхідність внесення чергового платежу за ліцензію автоматично формується та направляється органом ліцензування суб'єкту господарювання (у тому числі іноземному суб'єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за 30, за 20, за 10 та за 5 днів до настання терміну сплати за відповідну ліцензію в електронній формі засобами електронного зв'язку (частина сорок восьма статті 15 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025)).
Згідно з абзацом другим частини третьої статті 54 Закону № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024) орган ліцензування автоматично формує та направляє суб'єкту господарювання в електронній формі у порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України, повідомлення про необхідність внесення чергового платежу за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності за 90, 75, 60, 45, 30 та 15 днів до настання терміну сплати чергового платежу за відповідну ліцензію.
Водночас відповідно до другого речення частини шостої статті 16 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) для здійснення контролю суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) подає зазначеному органу копію платіжної інструкції на перерахування плати чергового платежу за ліцензію з відміткою банку/небанківського надавача платіжних послуг про дату її виконання.
Контроль за сплатою річної плати або щоквартальної частини річної плати за ліцензію здійснюється органом ліцензування. Для здійснення контролю ліцензіат подає до відповідного органу ліцензування заяву про внесення чергового платежу за ліцензію в паперовій або електронній формі у порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України, в якій зазначає код класифікації доходів бюджету, суму внесеного платежу, номер і дату платіжної інструкції, що підтверджує внесення річної плати або щоквартальної частини річної плати за відповідну ліцензію (частина сьома статті 72 Закону № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024).
Згідно з абзацом четвертим частини п'ятдесят другою статті 15 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі несплати чергового платежу за ліцензію.
Пунктом 7 частини другої статті 46 Закону № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024) встановлено, що підставами для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є несплата чергового платежу за ліцензію.
З вищевикладеного слідує, що відповідно до Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) і Закону № 3817-ІХ (чинний з 27.07.2024) підставою для анулювання ліцензії на зберігання пального є несплата чергового платежу за ліцензію, а не ненадання копії платіжного доручення.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 320/8612/22.
Суд встановив, що позивач отримав ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) 27.04.2020 №14140414202001019 (терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025).
Відповідно до оскаржуваного розпорядження відповідача ліцензію №14140414202001019 анульовано на підставі несплати чергового платежу за ліцензію.
Водночас, відповідно до платіжних інструкцій № 189 від 13.04.2020, № 9 від 30.03.2021, № 185 від 11.04.2022, № 241 від 07.04.2023 та № 263 від 18.04.2024 позивач вчасно оплатив по 780,00 грн плати за ліцензію на право зберігання пального за 2020, 2021, 2022, 2023 і 2024 роки відповідно.
Крім цього, позивач не отримував у встановлені чинним законодавством строки від ГУ ДПС у Миколаївській області, як органом ліцензування, повідомлення про необхідність внесення чергового платежу.
Таким чином, всупереч вимогам ч. 48 ст. 15 Закону № 481/95-ВР (втратив чинність 01.01.2025) відповідач не повідомляв у відповідний строк позивача про необхідність оплати ним Ліцензії №14140414202001019 за 2022, 2023 і за 2024 роки.
Отже, Ліцензію № 14140414202001019 було анульовано без наявності законних підстав, а тому оскаржуване розпорядження у відповідній частині є протиправним.
Щодо позовних вимог в частині видалення з Єдиного реєстру ліцензіатів т місць обігу пального інформації про анулювання позивачу ліцензії, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону 3817-IX Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального складова інформаційно-комунікаційної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, що містить перелік суб'єктів господарювання, яким надано ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі наданих ліцензій.
Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 35 Закону 3817-IX внесення відомостей до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального здійснюється за результатами проведення обробки (перевірки) інформації, зазначеної у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, в автоматичному режимі або посадовою особою органу ліцензування на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
Відомості Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального можуть змінюватися/виключатися органом ліцензування на підставі рішення суду, що набрало законної сили (пункт 3 частини п'ятої статті 35 Закону 3817-IX).
Пунктами 21 і 23 частини четвертої статті 35 Закону 3817-IX встановлено, що Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального містить такі відомості про ліцензіатів:
дата припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (у форматі ДДММРРРР);
дата рішення суду, що набрало законної сили, та номер справи, по якій прийнято рішення про визнання протиправним та скасування рішення органу ліцензування про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Таким чином, у випадку скасування в судовому порядку рішення про припинення дії ліцензії в Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального підлягають внесенню дані про відповідне судове рішення, а також про виключення відомостей про анулювання ліцензії з дати прийняття органом ліцензування скасованого рішення про анулювання ліцензії.
Тому позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав платіжне інструкцію про сплату судового збору в сумі 3028,00 грн, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно.
Також, Позивач у позовній заяві заявив про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу.
Положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з предмету спору, та того, що справа відновиться до категорії не складних справ, справа розглянута в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання та враховуючи, що Позивачем не надано жодних доказів про понесенні ним витрати на правничу допомогу, суд приходить до висновку, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛОУСІВКА-2007" до Головного управління ДПС у Миколаївській області - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Миколаївській області від 01.11.2024 № 195-рл в частині анулювання ліцензії на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої товариству з обмеженою відповідальністю "БІЛОУСІВКА-2007" (с. Григорівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56550, ідентифікаційний код 35563676) з реєстраційним номер 14140414202001019 і терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Братський район, село Новоолександрівка, вулиця Поркуяна Олександра, будинок 4В.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ВП ЄДРПОУ 44104027) виключити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального інформацію щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої товариству з обмеженою відповідальністю "БІЛОУСІВКА-2007" (с. Григорівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56550, ідентифікаційний код 35563676) з реєстраційним номер 14140414202001019 і терміном дії з 27.04.2020 до 27.04.2025, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Братський район,село Новоолександрівка, вулиця Поркуяна Олександра, будинок 4В.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ ВП 44104027) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛОУСІВКА-2007" (с. Григорівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56550, ідентифікаційний код 35563676) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 12.08.2025 р.
Суддя Н.В. Лісовська