12 серпня 2025 рокусправа № 380/11964/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам'янка-Бузькій ЦРЛ Львівської області з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 на посаді лікаря-психіатра до стажу роботи в подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам'янка Бузькій ЦРЛ Львівської області з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 на посаді лікаря-психіатра до стажу роботи в подвійному розмірі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач у період з 04.09.1989 по 29.06.1990, з 03.01.1990 по 26.12.1995, та з 17.04.1996 по 31.12.2003 працювала лікарем-психіатром в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам'янка-Бузькій ЦРЛ Львівської області. На думку позивача вказані періоди роботи в силу вимог статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають зарахуванню до її страхового стражу в подвійному розмірі.
Ухвалою судді від 13.06.2025 в справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона щодо задоволення позову заперечила та вказала, що документів на підтвердження факту роботи позивачем в закладах з надання психіатричної допомоги нею не надано, а відтак підстав для зарахування відповідних періодів роботи до її страхового стажу в подвійному розмірі немає.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06.01.2025.
У відповідності до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.02.1987, ОСОБА_1 в період з 04.09.1989 по 29.06.1990 працювала лікарем-психіатром в Червоноармійській райлікарні Житомирської області.
Окрім цього, згідно записів цієї ж трудової книжки ОСОБА_1 в період з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 01.05.2009 працювала лікарем-психіатром в Кам'янка Бузькій ЦРЛ Львівської області.
02.05.2025 позивач звернулася до відповідача зі заявою про зарахування до її трудового стажу періоду роботи на посаді лікаря-психіатра до 31.12.2003 у подвійному розмірі за періоди з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області; з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 в Кам'янка-Бузькій ЦРЛ Львівської області.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.05.2025 №10238-10456/Б-52/8-1300/25 повідомлено позивача про те, що нею не надано документів, які б підтверджували роботу в спеціалізованому закладі з надання психіатричної допомоги або в його структурному підрозділі.
Вважаючи поведінку відповідача такою, що порушує її право на перерахунок пенсії, позивач звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) №1058-IV від 09.07.2003 року.
Так, ст. 8 Закону №1058-IV передбачає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно приписів ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004 року.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII).
Так, відповідно до ст. 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Отже суд висновує, що право на зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону №1788-ХІІ, не пов'язано із набранням чинності Законом №1058-IV. При цьому, для зарахування медичному працівнику стажу у подвійному розмірі необхідно враховувати специфіку саме місця роботи працівника, а не посади, що він обіймав.
Відповідно до вимог ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 25.02.1987 ОСОБА_1 у період з 04.09.1989 по 29.06.1990, з 03.01.1990 по 26.12.1995, та з 17.04.1996 по 31.12.2003 працювала лікарем-психіатром в Червоноармійській районній лікарні Житомирської області та в Кам'янка-Бузькій центральній районній лікарні Львівської області.
За визначенням, наведеним у статті 3 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII, заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Статтею 1 Закону України Про психіатричну допомогу від 22 лютого 2000 року №1489-III (в редакції до 10.06.2018) надано такі визначення:
психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади (абзац 4);
психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги (абзац 7).
Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги від 14 листопада 2017 року № 2205-VIII, який введений в дію з 10.06.2018, у статті 1 Закону №1489-III абзаци четвертий і сьомий викладено в такій редакції:
«психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин»;
«заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги».
Крім того, після абзацу сьомого статтю 1 Закону №1489-III доповнено новим абзацом такого змісту: заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, - юридична особа будь-якої форми власності, що надає соціальні послуги особам, які страждають на психічні розлади.
Системне тлумачення вищевказаних правових норм у контекстуальному зв'язку із статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» дає підстави суду стверджувати про те, що до стажу в подвійному розмірі підлягає зарахуванню, серед іншого, робота в спеціалізованих закладах охорони здоров'я, діяльність яких пов'язана виключно з наданням психіатричної допомоги.
З метою виконання Закону України «Про психіатричну допомогу» та постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності» від 10 серпня 1993 року № 615 Міністерством охорони здоров'я України прийнято Наказ № 35 від 31.01.2001 «Про заходи щодо покращання організації психіатричної допомоги особам, яким за рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру у відділеннях з посиленим наглядом обласних психіатричних лікарень» (до якого надалі вносились зміни згідно з Наказами Міністерства охорони здоров'я № 527 від 27.12.2001, № 181 від 29.03.2006, № 130 від 19.03.2007, № 935 від 10.12.2009, № 869 від 19.11.2014), яким, зокрема, затверджено перелік Територіальний розподіл відділень з посиленим наглядом для застосування за рішенням суду до психічно хворих примусових заходів медичного характеру.
Вказаний Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 35 від 31.01.2001 втратив чинність 20.03.2018 у зв'язку із прийняттям Міністерством охорони здоров'я України Наказу № 516 від 20.03.2018 (до якого також вносились зміни згідно з Наказами Міністерства охорони здоров'я № 1267 від 05.07.2018, № 466 від 22.02.2019, № 2167 від 23.09.2020, № 3020 від 24.12.2020, № 500 від 17.03.2021, № 1075 від 21.06.2022, № 1128 від 01.07.2022, № 252 від 09.02.2023, № 1637 від 15.09.2023, № 1847 від 24.10.2023, № 827 від 14.05.2024, № 1281 від 22.07.2024, № 1577 від 11.09.2024, № 101 від 15.01.2025, № 500 від 20.03.2025), яким затверджено Перелік спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги.
Як встановлено судом зі змісту зазначених наказів Міністерства охорони здоров'я України в усіх їх редакціях, такими не передбачено в переліках Червоноармійської райлікарні Житомирської області та Кам'янка-Бузької ЦРЛ Львівської області як закладів, що спеціалізовано надають/надавали психіатричну допомогу.
Будь-яких інших документів, які б підтверджували факт віднесення таких закладів до категорії закладів з надання психіатричної допомоги судом не встановлено.
Отже суд доходить висновку, що Червоноармійська рай лікарня Житомирської області та Кам'янка-Бузька ЦРЛ Львівської області не є психіатричними закладами охорони здоров'я в розумінні статті 60 Закону №1788-XII, а тому відсутні підстави для зарахування періодів роботи позивача у таких закладах до страхового стажу у подвійному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Желік О.М.