12 серпня 2025 рокусправа № 380/12369/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України від 15.05.2024, прийняте заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби Трушів" (типу Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшим лейтенантом ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. ОСОБА_1 15 травня 2024 року прибув на пункт пропуску "Грушів-Будомєж" для перетину кордону України разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), у зв'язку із запрошенням на лікування ОСОБА_3 у медичний центр "Твій лікар у Варшаві" у Варшаві в супроводі позивача. Запрошенням на лікування № 345/05-W від 06.05.2024 підтверджується дата і мета візиту - консультація та лікування у лікаря ендокринолога 17 травня 2024 року о 11:00 год. Дружина позивача є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, встановленою безстроково, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 841648. Позивач надав працівникам прикордонної служби документи для підтвердження права на перетин державного кордону: паспорт громадянина України для виїзду за кордон ,виданий на ім'я ОСОБА_3 ; паспорт громадянина України, виданий на ім'я ОСОБА_1 ; посвідчення про приписку до призовної дільниці видане на його ім'я із штрих-кодом; свідоцтво про шлюб укладений 28.12.2023, виданий Подільським відділом ДРАЦС у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 919 та пенсійне посвідчення НОМЕР_4 серії НОМЕР_5 , видане Пенсійним фондом України на ім'я ОСОБА_3 . Однак, 15.05.2024 за результатами огляду поданих документів посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 . У рішенні вказано, що громадянину України ОСОБА_1 відмовлено у виїзді з України у зв'язку з відсутністю підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану згідно з Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні», а також Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022. Позивач зазначає, що оскільки йому ще не виповнилось 25 років, він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації згідно з ч. 5 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і оскільки дружина позивача є особою з інвалідністю ІІ групи він вважає, що має безумовне право на перетин державного кордону України згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених постановою Кабінету міністрів України № 57 від 27.01.1995. З цих підстав вважає, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону України, просить суд визнати його протиправним і скасувати.
Ухвалою судді від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що під час перевірки наданих документів позивача встановлено відсутність документу, який би посвідчував його приналежність до категорії осіб, які звільненні від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин). З цих підстав вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 (дата нородження ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 . Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 від 28.12.2023 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) уклали шлюб, про що 28.12.2023 складено відповідний актовий запис № 919.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 дружина позивача ОСОБА_3 отримує пенсію по інвалідності (2 грп. з дитинства) довічно. Окрім цього, згідно з Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 841648 та Випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 10157 ревматологічного відділення, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи, безтерміново.
Згідно з запрошенням на лікування Nr 345/05 - W від 06.05.2024 ОСОБА_3 записана на прийом у медичному центрі «Твій лікар у Варшаві» та запрошена для отримання медичної допомоги на платній основі з причини інвалідності 2 групи. Візит мав відбутися у Варшаві 17 травня 2024 року о 11:00 год.
Позивач 15.05.2024 прибув на пункт пропуску «Грушів-Будомєж» для перетину кордону України з метою супроводу своєї дружини, яка є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, на лікування. Як стверджує позивач, для підтвердження права на перетин державного кордону ним надано працівникам прикордонної служби такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон виданий на ім'я ОСОБА_3 ; паспорт громадянина України виданий на ім'я ОСОБА_1 ; посвідчення про приписку до призовної дільниці, видане на ім'я позивача із штрих-кодом; свідоцтво про шлюб від 28.12.2023, видане Подільським відділом ДРАЦС у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 919 та пенсійне посвідчення НОМЕР_4 серії НОМЕР_5 , видане на ім'я ОСОБА_3 .
Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 15.05.2024 відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Вказані причини відмови - відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, а тому звернувся з цим позовом до суду.
При цьому зазначає, що 12.05.2024 оновив дані в ТЦК та отримав ідентифікатор даних у вигляді штрихкоду, що підтверджується копією Посвідчення про приписку до призовної дільниці. Крім цього, довідкою Головного управління ПФУ в Кіровоградській області № 1100-0204-8/30420 від 16.05.2024 підтверджується перебування на обліку дружини позивача в пенсійному органі, як отримувача пенсії по інвалідності ІІ групи - особа з інвалідністю з дитинства довічно.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
За приписами частини другої статті 9 Закону №389-VIII Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Частинами першою, другою статті 20 Закону №389-VIII передбачено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1); у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3).
В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, правовий режим воєнного стану діяв станом на 15.05.2024 (день прийняття оскаржуваного рішення) та діє по цей час.
Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, за умови, що в указі Президента України про введення воєнного стану таке конституційне право зазначено у вичерпному переліку конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, при цьому, особливий режим в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 33 Конституції України, тому з 24.02.2022 (дня введення в Україні воєнного стану) право кожного вільно залишати територію України, яке передбачене частиною першою статті 33 Конституції України, може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
За приписами частин першої-четвертої статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
За змістом частин першої-третьої статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.
Згідно із частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-ХІІ (далі - Закон №3857-ХІІ) перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Пунктом 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила №57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ці Правила визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно із пунктом 2 Правил №57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абзацу третього пункту 2-1 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункту 2-14 цих Правил.
За змістом пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Верховний Суд у постановах від 17.07.2023 у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 у справі №380/572/23, від 14.02.2024 у справі №380/18153/22, від 28.02.2024 у справі №240/29892/22 сформулював правові висновки такого змісту:
- в умовах воєнного стану право вільно залишати територію України, гарантоване статтею 33 Конституції України, може бути обмежене;
- згідно з Указом №64/2022 (пункт 3) дозволено (встановлено) можливість обмежувати (на період воєнного стану) конституційне право вільно залишати територію України;
- обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов'язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 64 Основного Закону України);
- Закон №3543-ХІІ визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, але не регулює питань, які стосуються порядку здійснення права громадян України на перетин державного кордону України;
- мобілізація по суті є логічним продовженням обов'язкового призову на строкову військову службу, який під час дії воєнного стану не проводиться.
Право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення (вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №260/2850/22).
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
У позовній заяві позивач фактично покликається на пункт 2-1 Правил №57, як на правову підставу перетинання державного кордону України, оскільки супроводжував дружину ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, на підтвердження чого надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім'я дружини, паспорт громадянина України, виданий на ім'я позивача, посвідчення про приписку до призовної дільниці із штрих-кодом, свідоцтво про шлюб та пенсійне посвідчення дружини.
У постанові від 26.10.2023 у справі №380/16096/22 Верховний Суд з аналізу положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) зробив висновок, що: призовник і військовозобов'язаний - це різні категорії громадян у сфері військового обліку; строкова військова служба і військова служба за призовом під час мобілізації - це різні види військової служби. До строкової служби можуть бути призвані призовники, до військової служби за призовом під час мобілізації - військовозобов'язані; призовники можуть отримати відстрочку від строкової служби, військовозобов'язані - від служби за призовом під час мобілізації. Отже, мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов'язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться. При цьому, правове регулювання військового обов'язку здійснюється відповідно до Закону № 3543-XII, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону № 3543-XII. Наявність відстрочки від призову на військову службу не звільняє позивача від виконання військового обов'язку в частині таких складових як-от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану. Процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами, з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.
Вирішуючи даний спір суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).
Пунктом 79 Порядку №1487, передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Таким чином, Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.
У позовній заяві позивач вказує, що при спробі перетину кордону України 15 травня 2024 року надав посвідчення про приписку до призовної дільниці із штрих-кодом, свідоцтво про шлюб та пенсійне посвідчення дружини. Однак подання позивачем документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільненні від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин) під час проходження прикордонного контролю відповідач у відзиві на позовну заяву не підтвердив.
Суд наголошує, що обмеження на виїзд з України для громадян України віком від 18 до 60 років, зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов'язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статті 65 Конституції України.
Закон №3857-ХІІ не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону №389-VIII та Закону № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.
З огляду на встановлені обставини справи та вищенаведені норми чинного законодавства, суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач при спробі здійснення перетину державного кордону 15.05.2024 не подав на паспортний контроль всі необхідні документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а тому відповідач правомірно прийняв Рішення від 15.05.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України.
Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Стосовно доводів позивача про те, що в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які не подано позивачем, що стало підставою для відмови у перетині державного кордону України, то суд зазначає таке.
Так, рішення відповідача від 15.05.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України відповідає формі, затвердженій наказом МВС України від 05.06.2023 № 457 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.06.2023 за № 1019/40075). У рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи. Вказано правову підставу його прийняття.
Водночас наявність недоліку у спірному рішенні, на думку суду, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України та не впливає на його законність (такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 380/16591/22).
Крім того суд зазначає, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22).
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 01.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо судового збору, то такий на підставі статті 139 КАС України покладається на позивача.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан