про відвід (самовідвід) судді
11 серпня 2025 року № 320/25949/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву судді Марича Є.В. про самовідвід в адміністративній справі № 320/25949/25 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №320/25949/25 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Марич Є. В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 року ухвалено позовну заяву залишити без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі
У подальшому, 06.08.2025 зареєстровано заяву представника позивача про відвід судді, вуякій заявник просить суд відвести суддю Марича Є.В. від розгляду даної справи. Подана заява мотивована незгодою із правомірністю процесуальних дій судді щодо неприйняття рішення по справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 ухвалено визнати необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Марича Є.В. у справі за № 320/25949/25. Матеріали адміністративної справи за № 320/25949/25 передати до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Адміністративну справу № 320/25949/25 передано для визначення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду судді, що вирішуватиме питання про відвід.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 07.08.2025 для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я. та того ж дня передано для вирішення питання про відвід судді.
Ухвалою суду від 07.08.2025 року у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді в адміністративній справі № 320/25949/25 відмовлено.
11.08.2025р. головуючий суддя Марич Є.В. подав заяву про самовідвід.
Заяву обґрунтував тим, що як у представника позивача, так і у стороннього спостерігача можуть виникнути сумніви в неупередженості судді. Головуючий суддя Марич Є.В. вважає, що за таких обставин він не може брати участь у розгляді цієї справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 39 КАС України за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Частиною першою статті 40 КАС України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради Організації Об'єднаних Націй від 27.07.2006 об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим постановлення об'єктивного рішення у справі або у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
При цьому суд зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Частина перша статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.
Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах "Piersac vs Belgium", "Grieves vs UK").
Крім того, згідно з принципом, який є стабільним та викладеним у Рішенні ЄСПЛ у справі "Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium", суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі "П'єрсак проти Бельгії" ("Piersac vs Belgium") ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У такому контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду необхідно розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою ЄСПЛ, під час вирішення того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland"), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" ("Ferrantelli and Santangelo v. Italy"), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De Cubber v. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland") та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" ("Castillo Algar v. Spain"), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі саме висновки містяться також в рішенні ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року в справі "Білуха проти України" (заява №33949/02).
У той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Варто зауважити, на тому, що 06.08.2025р. канцелярією суду зареєстровано повідомлення за вх. № 50803, направлене представником позивача до Київського окружного адміністративного суду, а також до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому представник вказує на порушення суддею вимог процесуального законодавства при розгляді справи № 320/25949/25, у зв'язку із чим просить ВККСУ приєднати дане повідомлення до матеріалів суддівського досьє судді Марича Є.В., врахувати порушення закону під час кваліфікаційного оцінювання судді, ініціювати перевірку судді на предмет відповідності доброчесності в контексті викладених порушень закону, а також для цілей перевірки відповідності судді займаній посаді, порушити перед ВРП питання про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи зазначене, а також виказану представником позивача недовіру та неприязнь до складу суду в особі судді Марича Є.В. (яку в подальшому визнано безпідставною), з метою забезпечення усунення будь-яких сумнівів у стороннього спостерігача, суд дійшов висновку про наявність обставин, за яких суддя Марич Є.В. не може брати участі в розгляді цієї адміністративної справи, а тому заяву про самовідвід необхідно задовольнити.
Керуючись статтями 36, 39-41, 241-243, 248, 256, 294 КАС України, суд
1. Задовольнити заяву судді Марича Є.В. про самовідвід.
2. Передати адміністративну справу за № 320/25949/25 до канцелярії Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду, згідно з частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
3. Ухвала набирає законної сили з дати її підписання суддею та не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Марич Є.В.